17 березня день народження відомого російського художника Михайла Врубеля, людини музичної і поетичної. Він часто слухав оперу на сцені Панаївського театру в Петербурзі, де працював художником-оформлювачем. Одного разу, а це сталося 2 січня 1896 року (йому було майже сорок років), він слухав Надію Іванівну Забілу. Після вистави підбіг до співачки, аби поцілувати їй руку на знак захоплення, а за кілька днів освідчився в коханні. В липні 1896 року Врубель і Забіла побрались. Весілля відбулось у Женеві, де на гастролях перебувала наречена в складі трупи Російської Приватної опери Сави Мамонтова, а наречений - як художник.
Надія Іванівна Забіла походила із старовинного чернігівського роду Забіл. Український поет Віктор Миколайович Забіла доводився їй двоюрідним дідом. Сестра Катерина була дружиною Петра Миколайовича Ге, сина художника Миколи Миколайовича Ге, володаря маєтку на хуторі Плиски Борзнянського повіту Чернігівської губернії. Саме сюди Надія Забіла і Михайло Врубель приїхали після весілля.
Упродовж майже шести років вони кожного дня гостювали тут. Михайло Олександрович багато малював у майстерні Миколи Ге, яку йому люб’язно надав Петро Ге. Дружина часто позувала Врубелю. На хуторі Плиски художник написав декілька значних творів. Це - панно «Утро», «Вечер», картини «Сирень», «К ночи», «Царевна-Лебедь», портрет дружини. Почав писати картини «Богатырь» і «Демон поверженный».
Всі роботи художника надихала Надія Іванівна, її талант. Жінка на картині «Муза» рисами обличчя дуже нагадувала його кохану дружину.
У 1901 році Забіла народила хлопчика. Дали йому ім’я Сава. То була гарненька, білява, блакитноока дитинка, але із заячою губкою. Приголомшений батько заглибився в роботу над завершенням «Демона». Багато малював сина, який раптово помер від звичайної простуди, не доживши до двох років.
Михайло Врубель тяжко захворів. З 1904 до 1910 року він лікується в психіатричних клініках професора Сербського у Петербурзі, Усольцева та Барі у Москві. Надія Іванівна не завжди з ним. Вони листуються. А коли вони разом, художник малює портрет дружини «На фоне березок». Їй 37 років, а на портреті вона здається ніжною, тендітною та юною.
Коли чоловіку стало знову погано, Надія Іванівна втратила голос. Їй здавалося, що вона ніколи не заспіває. У хвилини просвітління - художник у розпачі, у листах картає себе за гріхи, просить пробачення. На щастя, Надія Іванівна знову заспівала, а Михайлові Врубелю лікарі дозволили переїхати до дружини. Художник пише її портрет «После концерта». Та сталося нове лихо. Михайло Олександрович остаточно втратив зір, а 14 квітня 1910 року його не стало.
Виснажена нервова система Надії Іванівни спричинила сухоти. Вона, не звертаючи на це увагу, давала сенсаційні концерти, присвячені пам'яті її коханого чоловіка. Композитор Михайло Гнесін переконав співачку взяти участь у гастрольному турне. Дала свою згоду, бо у його творах Надія Іванівна відчула внутрішній зв'язок із всесвітом її та Врубеля. У липні 1913 року вона розпочала приготування до подорожі у Лондон. Там передбачався її сольний концерт.
Того липневого дня 1913 року Надія Забіла особливо гарно співала романси Римського-Корсакова. Прийшла додому збуджена, щаслива, із великим букетом квітів. Ганна Олександрівна, сестра чоловіка, яка весь час була завжди поруч із співачкою, обняла її, поцілувала. А опівночі після півгодинного нападу Надія Іванівна Забіла померла. Було їй сорок п’ять років.
Ганна Олександрівна Врубель в листі до Михайла Гнесіна писала: «Пустота и тоска невероятная! Жизнь с этой прекрасной, столь полной содержания и высокого строя душой была ярким золотым лучом в моей жизни, который угас безвозвратно. Как грустно, что продолжаю жить!»
Надія Іванівна три роки, що прожила без чоловіка, витратила на популяризацію його творчості засобом музики. В ті роки, коли до визнання творчості художника було ще далеко, ця діяльність співачки є справжнім подвигом. Лише завдяки їй сучасники поступово відчули своєрідну чарівність врубелівського стилю.

Людмила Студьонова