25 років тому відбувся черговий розпад великої держави, частина якої змінила назву з УРСР на Україна. Час проаналізувати, як справилася молода країна з новими можливостями і викликами, зокрема в аграрній сфері. Зробимо це через призму людського фактора, адже найціннішим для кожної країни є люди, її народ.

Чисельність і якість життя  населення, їх динаміка є інтегральним показником розвитку будь-якої держави. Для України кількісно він становить порівняно з 1991 роком мінус 20% або близько 10 млн. чоловік. Наявні якісні параметри життя характеризує значний відсоток населення, який перебуває за межею бідності.  До цього додалася ще одна біда – територій, над якими майорить жовто-блакитний ( державний синьо-жовтий) стяг помітно поменшало.

Країна з індустріально-аграрної перетворилася на переважно аграрну. При цьому експорт продукції сільського господарства вийшов на чільне місце. Структура цього найдинамічнішого сектору економіки свідчить про стійку тенденцію до  переважання великих підприємств, де задіяне незначне число населення. Як результат, традиційно селянська країна має великий відсоток безробітних, з одного боку, та дефіцит сімейних фермерських господарств – з іншого.

Тим часом варто б було звернути увагу на зарубіжний досвід. «Перевагою бразильського агробізнесу є те, що він може розвиватися кількома шляхами. Ми поєднуємо американський стиль – великомасштабне виробництво товарів – з європейським форматом – дрібними фермами, що спеціалізуються на виробництві нішевої продукції з високою доданою вартістю», — говорить Густаво Дініз Джанкейра, президент Бразильського сільськогосподарського товариства.

Ця південноамериканська країна демонструє приклад успішного поєднання двох моделей господарювання. Класичні ж взірці подає північноамериканський континент, зокрема в тій його частині, що знаходиться на одній географічній широті з Україною. Мова йде про Канаду.

Дехто вважає, що укладена угода про вільну торгівлю України  з Канадою є важко реалізовуваною, бо структура нашого експорту подібна. Навпаки, - такою є думка інших. Так, співпраця з Канадою в розвиткові фермерства, зокрема щодо льону, рижію, бобових (горох, нут, сочевиця) може дати несподіваний ефект. Канаді навряд чи вдасться потіснити назад Росію з Казахстаном з ринку льону в ЄС. А спільно з Україною – цілком реально.  Перенісши до нас агротехнології, організацію фермерства, об’єднаного в профільну асоціацію, заохотивши започатковувати фермерство, наприклад, на Чернігівщині, де густота населення найнижча, а кліматичні умови найкращі, можна досягти в льонарстві потрібного ефекту, щоб конкурувати з льоновиробниками Росії та Казахстану.

Відомо, що Канада в 10 разів перевершує Україну за чисельністю фермерських господарств, проте там спостерігається поступове спадання кількості з одночасним збільшенням обсягу землі в обробітку (нині це близько 400 га/ферма) і старінням їх власників. На Україні ж господарство з 10 тис. га ріллі вважається середнім, половина орної землі країни перебуває в обробітку агрохолдингів розміром по кількасот тисяч гектарів. Отже  фермерство на Україні є чи не єдиним, але поки що важко досяжним  виходом для молодої сім’ї в напрямку фінансового успіху.

До речі, про сім’ю. Директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова вважає, що саме сім’я вистояла в умовах війни. Видається, що в зв’язку з катастрофічним скороченням популяції на Україні на тлі низького рівня тривалості життя (українські чоловіки живуть у середньому на 10 років менше за канадських) варто було б пропагувати як варіант виходу з ситуації таке: велика сім’я з наголосом на пропаганду здорового способу життя і культу чоловічої сили. Натомість поширюється думка, в т.ч. і з боку Інституту демографії, що пріоритетом має стати не підвищення народжуваності, а покращення якості й тривалості життя. Дивне протиставлення. Мабуть, за такою логікою слід би об’єднати згаданий інститут з Інститутом геронтології, скоротивши принаймні одну директорську посаду. Більш точно ситуацію з демографією, і не тільки, міг би прояснити перепис населення, який було перенесено з 2010-го на 2016 рік. Однак, його знову переносять на 2020 рік, бо, за словами Лібанової, «треба владнати ситуацію з Донбасом». Це виглядає не переконливо, бо як тоді планувати реформи?
У Канаді, наприклад, переписи проводять щоп’ять років. Країна демонструє динаміку розвитку, вочевидь не в останню чергу завдяки достовірним та своєчасним даним щодо процесів у суспільстві.

Так, Канада є постачальником №1 бобових у світі. Тому й на цьому напрямку наша співпраця може стати унікальною. Подвійне вирощування, так поширене в Канаді, розповсюджене на Україну, дало б потужний ефект для часткової заміни монокультур, що мають нижчу прибутковість та/або спричиняють негативний вплив на довкілля: пшениці, кукурудзи, соняшнику, сої. Наприклад, вирощування гороху разом з рижієм створює саме такий подвійний економічний ефект - ще один аргумент на користь негайного скасування вивізного мита на насіння льону та рижію.

Обнадійливий план реформ «3+5» в аграрній галузі хоче реалізувати Міністр аграрної політики та продовольства України Тарас
Кутовий, який, мабуть, для того й відвідав недавно Канаду. Мова йде про три пріоритети і п’ять напрямків, серед яких «Органічне землеробство та нішеві культури». Якими будуть практичні кроки Мінагрополітики, тобто чи підтримає воно скасування експортного мита на насіння льону та рижію, чекати не довго, зважаючи на актуальність внесеного законопроекту
№4737.
Колись українські селяни переселялися на неосвоєні землі канадських прерій. Нині час подумати про зворотній рух.