У часи невільні ця дата була забороненою. Людей розганяли, коли вони збиралися 22 травня у Києві біля пам’ятника Шевченка.
Чому?
Тому, що тим самим  ще раз засвідчували, що маємо рідну Україну (а не Радянський Союз), де ми народилися і виросли, перед якою завжди в боргу.
Цей борг кожен має скласти. Своїм внеском. Шевченко і сам повернувся і тим самим віддав свій останній борг Україні.
Скільки мільйонів українців розкидано по світах! Чи дбають вони про Україну, чи повертають свій борг, щоб
вона розквітала?
Ми бачимо, що це далеко не так. Українці працюють на чужі держави, в той час як таланти свої вони одержали від української землі.
А чи є в нас тут, хто  і не покидав Україну, борг перед своєю землею?
Так, є. Бо не підняли досі з руїн Шевченківську святиню, не зробили квітучою, заможною Україну.
Шевченко закликає цим глибоко символічним поверненням віддавати кожному свій борг Україні. Це краще зробити гуртом - громадою. Гуртує до цього, зокрема, Благодійний фонд «Ніжен», який за завдання взяв підняти з руїн Спасо-Преображенську церкву разом з вашою допомогою, шановні ніжинці.

Свою Україну любіть,
Любіть її…
во врем’я люте
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть.
…
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.

В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля.