«…Усе, що я недавно писав про корпоративну державу на прикладі московської гламурної тусовки,  стосується й усіх інших цеглинок тоталітарної будівлі, що видається за громадянське суспільство. Це й протестуючі лікарі з вчителями, це й люди, що боролися проти точкового будівництва. Такими самими складовими частинами системи були протестуючі в Новочеркаську й десятках інших міст і селищ СРСР між смертю Сталіна і перебудовою.
Це відрізняло всі виступи від національно-визвольної війни українців і литовців і від того, що почалося 1986 року в Алма-Аті, коли було оскаржене право кремля визначати склад національної еліти в Казахстані.
Усупереч усім солодким мріянням навіть професійних істориків, які повинні це розуміти, громадянське суспільство не будується по цеглині знизу. Воно починається з боротьби за участь в ухваленні доленосних загальнонаціональних рішень. Завжди з головного, а не з малого, завжди зверху, а не знизу…»

(Дмитро Шушарін, історик, публіцист, Москва; "Як жити у світі, де є Росія", газета День №227, середа 3 грудня 2014).