| Шкурко | Дата: Середа, 18-Квіт-12, 16:32 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 188
Нагороди: 4
Статус: Відпочиває
| «Якось у Ніжині, на Бабичівці…»
До питання повернення історичних назв вулиць
Міська влада оголосила про намір відзначити 1200-ліття заснування міста. 1993 року святкували 1100-років і от минула двадцятка – Ніжин постарішав на цілу сотню літ…
У святкових заходах, які будуть проводитися невідомо на які гроші, а тому як завжди пройдуть трафаретно-безбарвно, одне з чільних місць займе вічна ідея про створення історико-культурного заповідника «Древній Ніжин». А відтак виникне потреба у ревізії того, що нагадувало би про багатовікову історію міста. Оскільки очі ріже комуно-радянська символіка, яка ніякого відношення до того, чим варто пишатися, не має, вирішено (моє припущення) зробити це руками «свободівців», точніше з ініціативи єдиного депутата міськради від ВО «Свобода».
З пам’ятником Іллічу більш-менш зрозуміло, хіба що не можуть кілька місяців поспіль розібратися з механізмом його прибирання – ніяк не вдається розгадати ребуса, хто є власником монумента і який його статус. І допоки по високих, і не зовсім, кабінетах «гуляють» запити, вирішено взятися за те, що можна зробити на місці – зміну назв вулиць. Але, як виявилося, і тут не так усе просто.
Спочатку кавалерійським наскоком «свободівці» запропонували поміняти імена комуністичних діячів на українських. У центрі міста, і дещо далі від нього, мали б з’явитися вулиці: Бжеського, М. Міхновського, Ремболовича, Січових Стрільців, Олени Теліги, Шкляренка – написання подаю за оригіналом пропозиції. А де ж тут зв’язок із майбутнім заповідником? – ніби запитує ніжинець Сергій Зозуля, старший науковий співробітник Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, а разом з ним і ми. У своєму листі-зверненні (щоправда, за підписом, для солідності мабуть, директора НДІ історії архітектури та містобудування УТОПІК Юрченка С.Б.) Сергій Юрійович пропонує облишити ідеологічну мотивацію, а повернутися до історичних назв, які одним махом поприбирали більшовики і на короткий окупаційний період відновили німці.
Проте, і як редактор «Ніжинської старовини», де подано порівняльні таблиці назв вулиць дореволюційної, комуністичної й окупаційної доби, він наступає на ті ж суб’єктивістські граблі. Складається враження, що запропонований перелік вулиць, що мають бути на схемі заповідника, складено лише для того, щоб там з’явилися назви: Іоффе, Тимофія Докшицера, Єврейська, Петра Вітгенштейна (подаю знову-таки за оригіналом пропозиції).
І де ж тут декларований принцип «реабілітації (повернення історичних назв, де це доцільно) й упорядкування їх назв», про що розлого й справедливо наголошується у зверненні? Після ознайомлення з ним я й сам критично оцінив власні пропозиції щодо перейменувань вулиць, які мають історичні назви. Спадає на думку, а чи не доручити всю цю справу численним науковцям краєзнавчого музею та закликати на допомогу філологів та істориків нашого університету? До того ж це прямий обов’язок управління культури і туризму міськвиконкому, який невідомо чому наче у рот води набрав.
Тим часом зробімо невеличкий екскурс у містотворення Ніжина.
Звісно, спочатку (тобто ні 1200 років тому, ні значно пізніше) ніякого міста, у науковому означенні, тут не було. Літопис за 1147 рік згадує про Уненіж як про укріплення, а перша письмова згадка про місто датується тільки 1381 роком. Отже, будувалося укріплення, називали яке за характеристикою місцевості – у нашому випадку це низинна місцевість та пагорби біля річкового перевозу Остра (цю тему я докладно виклав у розвідці «Уненеж – Ніжен – Ніжин», газета «Під прапором Леніна» за 9 січня 1988 року). Саме таку назву міста − Ніжен було поновлено у добу українізації, а також набагато раніше зазначено у романі П. Куліша «Чорна рада» під назвою Ніжень.
Біля укріплення, вздовж шляхів, що вели з міських воріт, виникали поселення ремісників і торгівців, що пізніше називалися за напрямком (Носівський, Борзенський шляхи, Пашківська, Курилівська вулиці тощо), або за ім’ям їх засновників, назвою фаху, чи за назвою місцини. Саме так виникли і живуть околиці: Овдіївка, Ковалівка, Гуньки тощо. Потім поступово посáд за посáдом приєднували до меж укріплення (замку) і так складалося місто (у нашому випадку це Замок, Горб, Нове місто і т.д.) – з усіма його ознаками, головною з яких була наявність вулиць ремісників і торгівців. З часом там з’являлися храми, які вели метрики, займалися освітою та опікою – життя ставало розміреним і досконалим. Чи не тут розгадка великого числа храмів у Ніжині?
Так само творилися усі середньовічні європейські міста, що й збереглося там у сучасній топоніміці (наприклад, у поріднених містах Янінах, Сьвідніці, Пардубіце).
Назви вулиць усередині передмість знову-таки виникали за ім’ям певної родини, назви фаху, місцинною ознакою, але ж ніяк не на честь якогось діяча! Сучасною мовою − історичні назви не несли ніякого ідеологічного, тим паче політичного змісту. А тому були позбавлені кон’юктури моменту, що, на жаль, і зараз бачимо.
Називання іменем якогось діяча несе у собі сенс увічнення пам’яті. Це можна робити шляхом установлення пам’ятника, пам’ятної дошки, найменування закладу, і тільки у винятковому випадку − називання мікротопоніму, у разі якщо такий є новоутвореним – новою вулицею, площею – і то за межами історичного ядра міста.
Тому виглядає доцільним повернення назви міста (Ніжен) з його історичними районами (Галатівка, Козирівка, Вороб’ївка і т.д.) з чітким визначенням їх меж, поновлення унікальних назв вулиць, навіть якщо це 1-а Фурманська, 2-а Фурманська … 4-а Фурманська чи 1-а Покровська, 2-а Покровська тощо. Називати ж іменами видатних місцевих та всеукраїнських діячів слід тільки новоутворені вулиці. У такому разі все стане на свої місця, місто набуде європейського шарму. Головне, зафіксується у мешканців та гостей міста подиву гідна невмируща просторова орієнтація: (у мовленні) − «якось у Ніжені, на Бабичівці…» чи «був на Кручі, по вулиці Воздвиженській», (або у листуванні)− «м. Ніжен, Мигалівка, вул. Переяслівська».
18 квітня 2012 р, у День пам’яток історії та культури
|
| |
| |
