| Шкурко | Дата: Субота, 25-Чер-11, 14:55 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 188
Нагороди: 4
Статус: Відпочиває
| У газеті "День" (№104-105 від 17-18 червня 2011р.) опубліковане надзвичайно цікаве інтерв`ю Андрія Єрмолаєва, директора Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, під заголовком "Не можна купувати ... орієнтацію".
Цього бороданя-інтелектуала ми звикли бачити у різноманітних телешоу, де підкуплює його небагатослівність та виваженість думки.
Свій відгук на інтерв`ю я надіслав до газети і подаю його тут, розраховуючи на продовження розмови.
На мій погляд, найважливіша в інтерв'ю тема — про адміністративну реформу, зайняла надто мало місця. А варто було б, хоча фрагментарно, сказати про механізм реформування вертикалі влади, а саме — її виконавчих
органів.
Так, оприлюднено положення міністерств, але як з ними кореспондуються відповідні положення на місцях? Та й сама владна вертикаль різношерстна. На обласному рівні — це обласні державні адміністрації з їх головними управліннями, на районному — райдержадміністрації, але у містах обласного підпорядкування — це виконкоми міських рад, які не зовсім "стикуються " із загальнодержавною виконавчою вертикаллю — у її теперішньому, президентському вигляді. Адже міські голови є такими собі міні-президентами, бо одночасно очолюють міські ради та виконавчі комітети і є поза системою держадміністрацій. Звідси — довільне складання і затвердження міськими радами положень управлінь і відділів міськвиконкомів, які не обов'язково віддзеркалюють стратегію відповідних міністерств. Буває, що розпорядження облдержадміністрацій ігноруються, а якщо й виконуються, то сяк-так і невчасно.
Наведу наочний приклад. Щодо такої функції Мінкультури — як забезпечення державного статусу української мови, про це чітко йдеться у положенні міністерства, є воно й у положенні Головного управління культури Чернігівської ОДА. Відповідне ж положення відділу культури Ніжинської міської ради загалом не містить такого обов'язку. На практиці це виливається в безлад у зовнішній рекламі, а спитати ні з кого — міській владі до цього нема діла — так само і головному управлінню культури, яке має контролювати ситуацію.
Отже, маємо таке собі "вільне плавання" місцевих чиновників під орудою "князька" — міського голови. А все тому, що відсутній контроль. Та й неможливо його здійснювати як з центру, так і знизу — з боку місцевих депутатів (часто невігласів у питаннях державного управління) та кволих інститутів громадянського суспільства. Подібна ситуація для чиновника — сприятливе середовище для прийняття рішень, які мають ознаки корупційності. Притягти його до відповідальності за умов невизначення обов`язків у положенні проблематично.
Висновок: побудова чітко регламентованої вертикалі виконавчої влади, а відтак її підконтрольність центральним органам та громадськості на місцях, - ключ до ефективності і некорупційності.
Що ж до кадрів, то навряд чи успішні бізнесмени, банкіри тощо поміняють свою творчу роботу на чиновницьку рутину. Та й чи потрібно зривати з реальної економіки і так дефіцитних керівників та спеціалістів? Там, на держслужбі, потрібні законослухняні та просто сумлінні виконавці. З цим у нас, впевнений, проблем не буде.
|
| |
| |
