| Шкурко | Дата: Субота, 20-Чер-20, 09:17 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 186
Нагороди: 4
Статус: Відпочиває
| Книгу Юрія Щербака «Україна в епоху війномиру. Книга підсумків і пророцтв» варто прочитати критично. Демократія в Україні дозволяє посперечатися із заслуженою людиною-інтелектуалом.
Книга опустила стратегічну причину поразок державотворення на Україні, у тому числі за Президента Порошенка, — блокування розвитку громадянського суспільства. Ліквідація державних інституцій, покликаних розвивати ІГС, розпочалася відразу після Майдану 2014 року. Під приводом скорочення апарату Адміністрації Президента було ліквідовано підрозділ, що відповідав за розвиток громадянського суспільства. Таке ж скорочення відбулося в Кабміні. Громадські структури, які виникли під час Євромайдану, не здобулися до легітимації у всеукраїнському масштабі і з часом згорнули свою діяльність. Окремо слід зауважити про остаточний занепад громадських структур «зі стажем», покликаних генерувати ідею державотворення. Мова йде, насамперед, про Товариство «Просвіта». Закон України «Про громадські об’єднання», прийнятий за президенства Януковича(!), дозволяє перезавантажити товариство в громадську спілку, тобто децентралізувати з громадської організації піонерсько-комсомольського штибу. Ця справа далі блокується, а Мінюст, як контролер у цьому, бездіяльний. На жаль, доводиться констатувати, що революції не сталося, бо не відбулося зміни ладу — олігаргічної системи формування влади. Більше того, пішов процес відкату в розвитку громадської самодіяльності.
Можна б говорити і про позитивний процес утворення об‘єднаних територіальних громад. У цьому процесі, однак, превалювали не загальнодержавні інтереси, а містечкові й групові.
Київ залишається надто слабким державницьким центром. Це також не піддано аналізу в книзі. Киянам комфортно перебувати в столиці й мегаполісі водночас. Проте, місто зі столичним статусом має за пріоритет інші цілі, ніж комфорт побуту його мешканців. Столиця це взірець державності для провінційних адмінцентрів. Паразитування столиці відбивається в менших маштабах нижче, продовжуючи успадковану колоніальну модель стосунків центр-периферія. Автор вбачає порятунок в ідеологї демократичного націоналізму, а механізм його реалізації у приході до влади військових. Та чи є у нас відповідна військова еліта? А якщо військовий переворот здійснять, та не ті? Сумнівно переносити досвід азійських країн 20-го століття до Європи 21-го століття. Тому не вбачається спрощений підхід до вирішення проблеми майбутнього держави Україна. Це довготривалий процес щоденної копіткої праці творення українця-громадянина з майновими правами щодо співволодіння національним багатством, не просто задекларованим у Конституцї. Саме конституалізація громадянина і держави є наріжним каменем сучасного українського державотворення. На цьому також варто б було загострити увагу читача цієї книги-роздуму. Сама книга спонукає до подальших роздумів і, будемо сподіватися, до продуктивної дії.
|
| |
| |
