| Шкурко | Дата: Вівторок, 30-Жов-18, 08:40 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 188
Нагороди: 4
Статус: Відпочиває
| Світовий ринок сільгоспсировини досяг насичення, про що свідчить пониження цін на основні товарні позиції. Структура посівних площ в Україні зорієнтована саме на такий сировинний експорт, який становить до 40% від його загального обсягу. Таким чином, ми наблизилися до піку валютних надходжень від експорту сільськогосподарської продукції. Звідси, очікувати суттєвого зростання експорту сільськогосподарської продукції у вартісному вимірі не доводиться, а це загрожує економіці, а разом і державі, колапсом.
Вихід є в рішучій зміні структури агровиробництва, що можливо досягти тільки у ринковий спосіб. Будь яка реформа, тим більше радикальна, потребує значних коштів. Усередині країни таких нема, позичити не можливо. Можна з упевненістю стверджувати, що не існує альтернативи доступу світового інвестора до ринку землекористування в Україні. Адже тільки спроможний інвестор знає найефективнішу нішу в сільгоспвиробництві, він зацікавлений у подальшій переробці сировини до продукції з найвищим показником додаткової вартості й затребуваності її на світовому ринку за найвищою ціною, щоб перемогти конкурентів в доступі до української землі. Тобто мова йде про інвестування насамперед в наш головний виробничий ресурс - землю аграрного призначення, а в ширшому сенсі - в економіку країни зі створенням високотехнологічних виробництв, розвитком інженерної інфраструктури, логістики.
Звісно, нехай вітчизняний інвестор конкурує з зарубіжним за право землекористування, оскільки процес має мати висхідну динаміку з циклом у 7-10 років щодо перегляду ставки ренти. Такий поступ забезпечить цінова конкуренція, переможцем у якій буде той, хто запропонує за оренду земельної ділянки найвищу ціну, а вона зумовлюватиметься вищим, ніж у конкурентів рівнем ефективності її використання за умов охорони ґрунтів і довкілля.
Водночас земельна реформа має перетворитися на технологічну реформу, яка покликана забезпечити перехід економіки України до сучасних технологічних укладів третьої і четвертої промислових революцій.
Це знову ж таки прерогатива держави щодо формування сприятливого інвестиційного клімату і прозорих та однозначних регламентів природокористування на зразок європейських. Прикладом такого підходу стане, серед іншого, запровадження податку на виведений капітал замість податку на прибуток.
У цьому зв’язку слід визначитися з місцем фермерства, до якого одні аналітики ставляться скептично, інші – навпаки вбачають у ньому аграрне майбутнє країни.
Адже вітчизняне фермерство має економіко-соціальне значення, покликане не тільки заповнити високоефективні товарні ніші, але й забезпечити робочими місцями ринок праці у глибинці.
А без розвитку внутрішнього ринку годі сподіватися на економічне зростання. Для цього потрібно стимулювати поліпшення двох ключових факторів – демографічного і купівельного.
Видача сертифіката (співвласності всього капіталу нації, в тому числі ґрунтів) кожному громадянинові (всім новонародженим також) – з початком звершення реформи з гарантованим нарахуванням щорічної ренти мотивуватиме громадян до:
- пошуку не лише ефективного землекористувача (щоб отримувати якомога більшу ренту), але й дбайливого господаря, який цілковито дотримуватиметься національних регламентів і стандартів раціонального природокористування;
- безпосереднього формування бюджету Національної земельної установи (всіх рівнів) з рентних доходів на користь громадян;
- цінування громадянства, лояльності до держави;
- турботи про своє здоров’я, піклування про батьків і рідних (зі смертю громадянина сертифікат анулюється);
- дітонародження (бо вони матимуть гарантований дохід);
- охорони довкілля (бо кожен метр квадратний землі є твоїм).
Тож від самого початку звершення земельної реформи потрібно законодавчо гарантувати отримання кожним громадянином частини земельної ренти.
У висліді пропонована система землекористування мотивуватиме громадян до формування ефективних органів державного управління загалом і, зокрема, в царині державного землеустрою та землевпорядкування.
Оскільки проблематика загальнонародної власності на землю і функціонування влади тісно пов’язані між собою, то пропонована нова парадигма земельної реформи, теоретичні засади якої належать науковцеві й практику Олександрові Ковалеву, передбачає зміну владної моделі з подоланням усіх наявних вад: відчуженості народу від землеволодіння і від влади, безвідповідальності влади, зрощенності її з бізнесом, корумпованості, відсутності справедливої судової гілки влади. Отже, має бути докорінно змінено також виборчу систему вбік професіоналізації роботи депутатів усіх рівнів.
Чотири десятиліття тому Китай залучив іноземні інвестиції під його головний виробничий ресурс – дешеву робочу силу, а також колосальний ринок споживання. З того часу країна піднялася зі злиднів до першої економіки світу із заможним населенням. Україні потрібно набагато менше інвестицій і часу, щоб здійснити подібний стрибок. За 5-10 років ми можемо стати провідною країною Східної Європи, якщо відкриємо світові ринок оренди сільськогосподарських ділянок. Перші електронні торги прав оренди земельних ділянок засвідчили перспективність саме такого варіанту землекористування. За результатами аукціону було досягнуто середньої річної орендної плати у розмірі 34,3%, що в понад 4 рази перевищує стартову. Найдорожче під час торгів було продано право оренди земельної ділянки на території Новгород-Сіверського району Чернігівської області (периферія!) площею 13 га, де стартова ціна піднялася до 70,73% від нормативної грошової оцінки і становила 157,79 тис. грн. Що вимагається від влади далі, то це закріплення законодавчо цього процесу і захисту зі сторони виконавчих органів прав землекористувачів – якраз того, що називається сприятливим бізнес-кліматом, завдяки чому й відбулося «китайське диво».
Порушена проблематика спонукає до невідкладного обговорення її у форматі загальнонаціонального круглого столу із залученням ширшого кола спеціалістів та політиків-реформаторів.
Адже окреслене завдання є на порозі виборів Президента і Верховної Ради України, наступний термін діяльності яких має стати п’ятирічкою економічного прориву.
Микола Шкурко,
голова Ради директорів Громадської спілки «Асоціація розвитку льонарства і коноплярства України»
|
| |
| |
