| evgen23 | Дата: Вівторок, 18-Бер-14, 11:38 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 39
Нагороди: 5
Статус: Відпочиває
| «Брилёв: Сергей Валерьевич, я не удержусь от такого вопроса.
Василий Аксёнов, который написал «Остров Крым», вам не родственник случаем?
Аксёнов: К сожалению, нет.
Брилёв: Ну, вторую часть этого романа выявно пишете... Аксёнов: Постараемся дописать! З інтерв’ю Сергія Брильова із Сергієм Аксьоновим, березень 2014
Переконуюся вкотре, що література залишається єдиним джерелом Правди людського життя. Жодна історія, як би не претендувала на таку роль, залишається в найкращому разі сільською пліткаркою. Коли російський письменник Васілій Аксьонов писав свій роман „Остров Крим“ наприкінці 70-х років минулого століття, се виглядало альтернативною історією, політичною сатирою. Сьогодні маємо нову реальність із не
прогнозованою територією, яка вже втратила статус відпочинкової зони, а
перетворюється, і надовго, у військову зону. Шкода. Але так є, і на невизначений час Крим перетворюється у зону замороженого конфлікту. Це в найкращому варіанті прогнозу.
Хоча сьогодні нічого не можна стверджувати напевне. Ситуація змінюється щогодини, а тому ріжні прожекти a la Pawеl Globa є прожектами шарлатанського зомбування і не більше.
Мені шкода свого Криму, в якому я працював п’ять років у середині 80-х. Мене, випускника Львівського університету скерували працювати в Крим учителем української мови та літератури. Се було за Генсека Черненка.
Крим і тоді, і пізніше ставився до української мови, як до певного політичного оксюморону: юридично у школах українська вивчалася, фактично – всі, кому не ліньки, від її вивчення були звільнені. Для мене це був один із перших громадянських викликів і шоків, без перебільшення. Я витримав.
Не тому що був такий сильний чи запеклий «бандерівець», а тому що поряд були люди – росіяни, жиди, – кримських татар тоді ще не було, вони почали зʼявлятися після 1985-го року, – які з розумінням ставилися до моєї ситуації і чисто по-людськи підтримували.
Я й досі з вдячністю згадую свого завуча, вчительку російської мови і літератури, Софію Наумівну Козуліну. Це була мудра жінка і чудовий педагог. Напевне, дякуючи їй, я трохи навчився вчительського ремесла і почав розуміти кримських росіян.
Коли, волею випадку, потрапив на роботу в Сімферопольський державний університет імені М.Фрунзе асистентом кафедри української літератури, то знову ж таки вдячний завкафедрою Катерині Сидорівні Покотило і декану філологічного факультету Євгену Семеновичу Регушевському. Ці двоє людей зробили усе, аби я чувся „своїм серед чужих“. А спілкування з різними людьми в університеті ще раз переконало мене, що викладачі в своїй більшості є толєрантними і десь із чисто людським співчуттям ставилися до україністів, які завжди були в Криму маргіналами.
Період Незалежности, а я і 19 серпня, і 24 серпня, і 1 грудня 1991 року був у Криму, оскільки вже одружився на кримській дівчині, був найтяжчим для життя. Українська влада нічого не зробила для того, аби в Криму люди відчули свою потрібність новій владі. А віддали Крим на відкупне кримським бандитам. Так було і цього не заховаєш. Тому проросійські настрої Криму – не тільки історична традиція, вони зумовлені й кримінальною безвідповідальністю української влади.
Але в цій ситуації, з її псевдореферендумом і передбачуваним результатом, ще раз подивували люди. Так склалося, що в Саках, де ми з дружиною жили, де поховані моєї дружини дідусь, батько, рідні дядько і тітка, залишалася одна сімʼя, з якою нас зв’язували спільні спогади про кримську молодість з її гуртожицьким життям. Тим більше, що їхня донька є моєю похресницею. Минулої неділі я зателефонував їм, аби запитати про ситуацію… У відповідь почув істеричний крик знайомої: «Яка ситація?! Тут прийдуть бандерівці і все заберуть!». На моє запитання, хто таку дурницю сказав їм, ще різкіше визчання: «Яка дурниця?! Прийдуть ваші, і все наше стане вашим!»… Я зрозумів, що говорити більше не варто і виключив мобільний. Також зрозумів, що цієї сімʼї в
колі моїх знайомих більше нема. Прикрість полягала ще й у тому, що моя кума є
українкою із Харківщини, власне не українкою, а хохлушкою, з якою ми завжди говорили українською.
Однак, це ще не все. Моїй дружині зателефонували сусіди, молода сімʼя кримських росіян, чоловіка я ще колись учив в школі, які дивляться за нашою кримською квартирою, оскільки теща, зламавши ногу, вже другий рік живе у нас. «У нас все нормально. Ми проголосували за Росію. Наші поїхали в Москву. Марійко, все
буде добре. Нас хочуть посварити, але політикам це не вдасться».
Попри всю світоглядну сумбурність сказаного сусідкою, я поважаю її вибір, але вдячний за її людяність. Це те найголовніше, яке провіряється у критичних ситуаціях. І те
найголовніше, яке переконує мене, що острів Крим не є безнадійно втраченою
землею для України. Навіть у цій „патовій“ситуації, яку зараз усі переживаємо…
Євген БАРАН
|
| |
| |
| angor | Дата: Середа, 28-Трав-14, 21:11 | Повідомлення # 2 |
|
Група: Читач
Повідомлень: 4
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
| В мене є знайомий військовий пенсіонер, має в Сімфкрополі квартиру, але живе в приймах у Чернігові. Вважають, що чернігівський клімат для життя комфортніший, ніж спекотний сімферопільський.
Відразу після переходу Криму в Росію, мої знайомі поїхали в Сімферопіль, прийняли російське громадянство і оформили російські пенсії. На днях повернулися в Чернігів і стверджують, що в доларовому еквіваленті їх пенсії тепер втричі більші за українські. Стверджують, що й інші російські соцстандарти значно вищі, ніж українські. Якщо це так, то Крим в Україну не повернути.Добавлено (28-Трав-14, 20:11)
---------------------------------------------
Крим вибухнув і відколовся після відміни Верховною Радою мовного закону КК.
Майже для половини українців, в т.ч. і етнічних, а в Криму - поголовно, російська мова є рідною, вони на ній думають. Вдуматися в утаємничену суть офіційного українського ділового документу вони не в змозі. Підписувати не до кінця зрозумілий, скажімо, кредитно- депозитний, торговий, комунальний, чи якийсь інший офіційний документ їм страшно через можливість "вляпатись", і багато дехто вляпується.
Так що проблема не в тому якою мовою хто розмовляє, а в тому, хто якою мовою думає.
Повернутися в Україну, щоб їх тут заставляли думати українською, поголовно російськомовні кримчани навряд чи погодяться. Тим паче, що багато хто з російськомовних відноситься до нашої нам прекрасної мови так, як багато дехто з українців відноситься до прекрасної для білорусів білоруської.
|
| |
| |
| Sergen | Дата: Понеділок, 31-Груд-18, 12:14 | Повідомлення # 3 |
Група: Читач
Повідомлень: 36
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
| всякое бывает)
|
| |
| |
