| evgen23 | Дата: Вівторок, 03-Груд-13, 15:48 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 39
Нагороди: 5
Статус: Відпочиває
| Ми програли вкотре будь-які сподівання на політичні зміни. Значить, такий наш льос. За 22 роки здобуття незалежности у нас так і не відбулося становлення політичної еліти. Так і не відбулося становлення системи „влада-опозиція“. Жодна гілка влади за ці два з хвостиком десятиліття не вийшла за рамці „временщиків“, не вийшла за межі люмпенського принципу „грабуй награблене“. Кого звинувачувати? Себе. І тільки себе.
Ми програли вкотре. Програли Ідею Держави-Мрії. Шкода, але в цій старій Європі і ще старішій Азії, – ми залишаємося вічними дітьми. Вічними романтиками. Особлива моя негація так званої опозиції. Її ніколи не було. Але залишалася надія.
Дякуючи 2004-му рокові ми позбулися сентиментів до влади. Здається і до опозиції. Але дозволяємо випадковим людям, пройдисвітам-авантюристам маніпулювати нашою свідомістю і нашим намаганням політичного вибору.
Днями дивився російський телеканал, де Владімір Соловйов допитувався Дмітрія
Кісельова, чого українці повстали проти Януковича і чому так активно підтримують європейський вибір. Кісельов крутився, мов на вертелі, не хотілося брехати аж занадто, але й правди не мав права сказати, тому й крутився, як дзига, що причина ніби є і ніби немає. Але ось оцінка Кісільовим української опозиції заслуговує уваги: Тягнибок – коричнева чума, український фашист; Яценюк – політичне непорозуміння; Кличко – американський проект з командою-сміттям (в оригіналі „мусорная команда“). Єдиний політик, який може скласти серйозну опозицію Януковичу – Юлія Тимошенко, найгірший європейський премʼєр часів європейської кризи, „злодій і авантюрист“, але найхаризматичніший сучасний український політик.
Це наймудріша оцінка української опозиції, яку мені довелося останнім часом
почути, хоча й перебільшена щодо оцінки ролі Тягнибока і його політичної сили,
й заменшена щодо оцінки Яценюка і Кличка. Вона пояснює, чому наш Президент – Янукович. Вона пояснює, чому нашим Президентом після 2015 року залишиться – Янукович.
Сьогоднішні українські виступи-протести є нічим іншим, як грою в піддавки під Януковича. Жодного нового політичного імені ми не побачили. Його і не могло бути. Там свої розібралися із своїми.
Кого я побачив на мітингу в славному Івано-Франківську? Жодного нового обличчя. Виступали ті ж люди, які провалили українську незалежність 1991-го, провалили сподівання незалежного 1991-го; ті, які провалили „помаранчевий“спротив 2004-го, а їхня опозиційність виявилася у прориві до державного корита і потраплянні в політичні торги і навколоторги.
Що я почув на мітингу? Дешеву дитячу складалку: „хто не скаче,той москаль!“ і нібито втілення європейських прожектів: „Україна – це Європа“, що при швидкому повторюванні зливалося у більш зрозуміле – Україна– се …опа… Почув заклики до поїздки у Київ, але з якою метою? Не піддаватися на провокації і дотримуватися мирних вимог. Навіщо тоді взагалі їхати?
Мирних вимог у кого вимагати? У людей, які віддали злочинний наказ „Беркуту“розігнати мітингувальників, а потім „здали“і самих „беркутівців“. Від кого вимагати? Тоді, коли лунають заклики до імпічменту Президента і відставки Уряду, Президент, з виглядом великомученика, дає інтерв’ю на „ICTV“, в якому засуджує політичні провокації і провокаторів і закликає усіх їх виявити. Не здивуюся, коли завтра він поїде в закордонне відрядження, а у його відсутність вже не битимуть мітингувальників, а подавлять танками. Янукович приїде через тиждень і підтримуватиме… мітингувальників. Азаров прийде у Верховну Раду і ... вибачатиметься, але не залишить своєї посади. Шуфрич коментуватиме: „Ми не голосуватимемо проти уряду“. Колесніченко вкотре обізве мітингувальників „покидьками“, а опозиція закликатиме .. не піддаватися на провокації…
Мені шкода се молоде покоління, яке вчергове виявилося зраджене людьми, яким не можна було би довірити пасти сільську худобу, а вони вкотре прорвалися до ролі національних чи політичних провідників. А оскільки тепер крайнього не знайдеш, і всі
протести закінчаться навіть не кровʼю, кров була і їй не повірили, – закінчиться великою ганьбою під гаслами „політичного примирення“ , залишається єдине, – індивідуального вростання в простір Европи, – не через чергову заробітчанську форму еміграції, а через вростання в індивідуальний простір свободи.
Шлях найскладніший, але і найнадійніший. Принаймні, тут ніхто тебе не зрадить і не підставить. І тільки ти сам зможеш стати тим, кого так бракує в сучасній Україні, – вільною особистістю, яка не піддається політичним маніпуляціям і провокаціям, а здатна захистити свій простір свободи. Напевне, се шлях Сковороди. Принаймні, се вибір Людини, в Людині і за Людину. Інший є даремною тратою енергії і сил. Особливо в
українському варіанті квазіпошуків політичного вибору. Особливо, коли відсутня політична опозиція, а провладна „проституція“, яка називає себе опозицією, і надалі виходитиме на Майдани…
Євген БАРАН
|
| |
| |
