| evgen23 | Дата: Неділя, 24-Лис-13, 17:11 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 39
Нагороди: 5
Статус: Відпочиває
| З якогось часу не реагую на політичні маніпуляції. Не знаю, добре роблю чи погано, але не реагую. Слухаю всі ці істеричні й напівістеричні крики другів і недругів, і коли є можливість, виключаю телевізію. Але. Оце кляте українське "але"…
Я маю досвід кількох активних індивідуальних виявів громадянської позиції – не пози, а саме позиції: грудень 1991-го, коли я із Києва приїхав у Крим, звідки родом моя дружина, і ми всім сімейством йшли голосувати за Незалежність. За два місяці до того історичного Референдуму у місцевій кримській газеті я написав чотири публіцистичних полемічних матеріяли, чому ми повинні підтримати ідею Незалежности.
Потім була славнозвісна осінь 2004-го. Цього разу я вже десять років жив у Івано-Франківську, і у нас з дружиною росла двійко дітей: син Евген, якому тільки-но минуло п’ять років, і донька Юля, якій минуло три роки. Ми тричі ходили з дітьми на виборчу дільницю, й мої діти махали помаранчевими прапорцями і голосно кричали: "Ющенко – наш президент!". Особливо щемливим для мене був голос доньки, яка до двох років говорила тільки кілька фраз, а до початку Помаранчевої революції рот їй не закривався…
Тепер у нас царство "гопників". Так склалося. Ми не виняток. Щось подібне проходила Европа у ХІІ-му столітті, Америка у ХVІІІ-му. І ось тепер, коли настав час "ікс" – з ким ми є: з Европою чи Росією, яка хоче втримати, завдяки Україні свій імперський статус, – кажу „так“ Европі.
Кажу "так" осмислено, знаючи всі перевитрати цего "так"!.. Знаючи всі труднощі, а ще більше їх не знаючи і навіть не уявляючи. Просто, в якийсь із моментів тверджу, що мені Росії – досить!
Знаю, що у нас є проблеми із сусідами поляками. Ментальні, генетичні. Поляки намагаються прикрити свій тил за рахунок нашого простору. Се нормальна реакція нормальних людей у нових цивілізаційних викликах. Але я волію мати справу із европейцями, аніж повертатися до глухого російського (московського) кута.
Нарешті, найголовніше. Дякую росіянам (вони так хочуть називатися европейським іменням, що я й не буду їх дражнити "москалями"), що вони обрали чи за них обрали Царя-батюшку Путіна. Я люблю Путіна, і люблю москалів з росіянами разом. Бо без їхньої недалекоглядної стратегічної політики, мої рідні галичани не чули би в собі такого патріотичного запалу, як у будні і спокійні дні (де вони були, ці спокійні для українців "мирні" дні). Без Путіна в української квазі-опозиції ніколи би не зʼявилися навколостратегічні прожекти, бо вона, наша "квазі-опозиція" нагадує мені "лебедя-щуку і рака" з байки Крилова, і тільки отака проімперська путінська лоботвердість інколи нагадує їм, що й вони вийшли з простих людей (принаймні, до того часу ними були, поки не зіпсувалися запахом дармових "срібняків").
Люблю Путіна, бо він мене утвердив у єдино можливім для нормального українця виборі – Европа не десь і не там. Европа у кожному із нас, якщо під Европою розуміти почуття власної гідності й готовність захистити свої права.
Цього досить, аби завтра, усвідомивши причину любови до Путіна, вибрати єдино можливу в сучасних умовах перспективну України, – перспективу, яка так давно вже набила "оскому" українській інтелігенції, і яка втілена у сакраментальній і сакральній формулі Миколи Хвильового: "Дайош психологічну Европу!"…
Євген БАРАН
|
| |
| |
| Sergen | Дата: Понеділок, 31-Груд-18, 12:16 | Повідомлення # 2 |
Група: Читач
Повідомлень: 36
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
| всякое бывает)
|
| |
| |
