Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS


  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: evgen23  
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Євген БАРАН » ЕСЕЙ ДЛЯ ОЛІ (Олі Деркачовій на день народження)
ЕСЕЙ ДЛЯ ОЛІ
evgen23Дата: П'ятниця, 16-Сер-13, 21:29 | Повідомлення # 1
Група: Редактор
Повідомлень: 39
Нагороди: 5
Статус: Відпочиває
ЕСЕЙ ДЛЯ ОЛІ...

Трохи дивно мені виглядає – писати про маленьку дівчинку, яка святкує свій День
народження. Святкує публічно, не в ресторані із широким галицьким застіллям і
провінційно-театральним галицьким фарисейством, якого ми набралися із викривленого
сприйняття польської квазішляхетности позаминулого сторіччя, а у Книгарні з
дивно-української літерою «Є» та ще й з презентацією любовного роману "Крамниця щастя"... Є ао, є и, є е, є у, є і!!!! Так і проситься після цього несподіваного відкриття ставити цілий ряд знак окликів (про те, що є їю, є я, є є промовчу, бо подумають, що я ще памʼятаю про голосні і йотовані звуки).
Ця маленька дівчинка із інтелігентної галицької родини і вихованим усвідомленням
соціальної рівности чомусь вибрала своїм фахом українську літературу. Се мені
теж дивно, бо побутова розмовна мова у неї була російська, вона перфектно
вивчила англійську і цілком могла вчитися на будь-якому престижному факультеті
непрестижних українських ВНЗ.
Я її знаю з отакої "мацюпонької", таке миле, світлорусе дівча, скромне із вдячним і
уважним поглядом. На першому курсі я їй поставив «відмінно» з давньої літератури, хоча сам не знаю сего предмету.  На третьому курсі пропонував перевестися у Києво-Могилянську академію, бо франківський філологічний простір видавався для неї завузьким. Здається десь тоді з групою молодих і завзятих возив в Ірпінь на семінар творчої молоді.
Я не знав, чи Оля, так звали цю дівчинку (майже як Мальвіна з казки Олексія Толстого),
пише вірші чи прозу. Мене це не цікавило. Мене цікавив її професійний вибір.
Здається, з тієї групи  (а їх було чоловік 15), свій вибір захистила, доказавши право на нього – Оля. Тоді ще Писарєва (позашлюбна праправнучка великого російського критика Дмітрія
Пісарєва, того, що був троюрідним братом Марка Вовчка, відтак її коханцем і насамкінець
невдало вибрав сезон купання у Балтійському морі). Сьогодні вона Деркачова. Про
завтрашні її зміни не відаю.
Вже пізніше Оля призналася, що возила в Ірпінь вірші, власне верші (але вона
гадала, що то вірші), однак Іван Андрусяк був невблаганним. Напевне йому ми
зобов’язані, що Оля почала писати прозу. Про прозу я теж нічого не знав. Оля
писала у мене кандидатську про творчість Аркадія Казки. Матеріялу було мало,
але були Олина працьовитість, уміння все вловлювати з півслова, уміння вибирати
літературознавчі матриці, видозмінюючи їх до невпізнання…
Її захист був наукою не тільки для неї, але й для мене. Оскільки вона була першою
моєю аспіранткою і другою, яка захистила під моїм керівництвом кандидатський
науковий ступінь. «Під моїм керівництвом»– се голосно сказано. Я ніколи не керував дисертаціями. Я відпускав їх у наукове плавання за принципом – випливе добре, не випливе – ще краще. Вона не
просто випливла. Вона навчилася плавати різними стилями…
Її прозовими спробами заопікувався Степан Процюк. Так розумію, що не тільки
спробами, але й книгами. Бо перші дві книги прози «Синдром підсніжника»(2006) і «За лондонським часом» (2008) вийшли за його сприяння і з його легкої руки. Так само Степан захистив її на міському преміюванні. Таке було щире обурення однієї місцевої журналістки, яка звинувачувала молодого прозаїка мало що не в порнографії, але так вже є у цьому світі, що найпристрасніші і красиві молоді жінки з віком перетворюються у стовпів галицького пуританства.
І нема на се ради…
Попри всю лагідність і ввічливість Оля є твердою і десь навіть жорсткою у своєму бажанні професійної і жіночої реалізації. Вона пристрасна, емоційна, амбітна і водночас вся в собі,
мовби равлик у мушлі. Вона вміє захистити свій простір, хоча їй доводиться
вдаватися тоді до маленьких жіночих хитрощів, таких як істерія, загравання з чоловіками, легкий
флірт. За інтриги не скажу. Але вони їй чужі. Навіть тоді, коли вимушена вдаватися до
них.
Але не будемо про сумне, себто про особисте. Будемо говорити про творчий феномен
маленької дівчинки, яка зазнавши втрат, розчарувань, зуміла витворити свій життєвий
(творчий) простір, в якому є її син, її батько, її чоловік, але як кожна справжня Жінка
досі живе мрією про Велике Кохання. Можливо, тому вона є письменницею. Саме
тому.


Євген БАРАН
 
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Євген БАРАН » ЕСЕЙ ДЛЯ ОЛІ (Олі Деркачовій на день народження)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: