БЛИСК І ЖЕБРАЦТВО УКРАЇНСЬКИХ БЛОГІВ

Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS

Сторінка 1 з 1 1
Модератор форуму: evgen23

БЛИСК І ЖЕБРАЦТВО УКРАЇНСЬКИХ БЛОГІВ (есеїстичне,екзистенційне)

evgen23

Дата: Вівторок, 25-Чер-13, 20:25 | Повідомлення # 1

Група: Редактор

Повідомлень: 39

Нагороди: 5

Статус: Відпочиває

Що можемо ще робити, – писати про власний біль, як про біль народний. Але що таке біль народний, і що таке власна позиція у псевдодемократичних публічних висловлюваннях, – важко сказати. Більшість українських блогів живуть за принципом, сформульованим моїм улюбленим афористом Володимиром Брюггеном (вдаюся до парафрази): вони цінять не позиції, а пози.
Пишемо з надією, що нас читають. Нас читають: ти, я, він, вона, вони… Що далі? Ось вибірковий перелік назв авторських блогів: „Держи «Карман» шире“, „Что общего между госдолгом и «валютными заначками» украинцев“, „Почему я согласился на участие в Конституционной Ассамблее?“, „Трагічний урок для України“, „Літні канікули для письменників-2“, „Чому ми не йдемо до Президента“, „Школа книжкової журналістики“, „До Одеси по «призначення України»“, „55% українок – повії“, „В української літератури велике майбутнє“, „Об украинскои языке и нездоровой голове“, „Ракова пухлина сталінізму“, „Шануймо класиків“, „Порожні крісла“, „Незбагненність“, „Віра – це дар, який дається не кожному“, „Секс і символи“, „Венера плюс“, „Снам не накажеш“, „Немає нічого“, „Ліліпути і велетні“, „Перший національний порнограф“, „Усе мінливе. Окрім діалектики“…
Прочитав я все це. Одні написані краще. Одні гірше. Більшість – ніякі за формою і за змістом. За одні матеріяли платять, інші – на ентузіазмі писані , з надією, що в перспективі платитимуть гонорар…
Що це змінило в моєму житті? У житті мого сусіда? У житті країни? Чому, аби позбутися особистих травм і психологічних збочень, обов’язково їх треба опублічити?
Все більше я переконуюся у плеканні великої порожнечі. До неї прикладаюся сам. Періодично. Аби позбутися особистих травм і психологічних збочень? Частково, так. Частково, з метою автотерапії. Але при чому тут ЛЮДЕ?!
Я втомився від чужих історій. Я втомився від власних історій. Я просто втомився.
Що залишається? Не слухати телевізійні новини, не дивитися „Шустер-life“, ігнорувати російські телєсеріяли…
Інколи маю дивне бажання втекти у село. Від сили там витримую два-три дні. Тоді втікаю до міста. Отак вже роки: місто – село – місто – село… І так до безконечности. Ні, до банального, тесленківського: „Поганяй до ями!“.
А може, все не так сумно. І це, всього-на-всього, чергова психологічна втома?
Минулого тижня поховали знайомого літератора. При живій дружині, дітях і внуках він тиждень лежав мертвий у квартирі, аж поки сусіди не почули підозрілий сморід трупа, який розкладався. Він став жертвою власних літературних ілюзій і побутової жорстокости рідних.
Між власними ілюзіями і побутовою жорстокістю відстань в одну смерть.
Хто наступний? Не має значення форма. Хто наступний? Коли?!. Доки???

Євген БАРАН