Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS


  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: evgen23  
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Євген БАРАН » ДУРАЛІЗМ (есей на вільну тему)
ДУРАЛІЗМ
evgen23Дата: Четвер, 19-Лип-12, 00:02 | Повідомлення # 1
Група: Редактор
Повідомлень: 39
Нагороди: 5
Статус: Відпочиває
ДУРАЛІЗМ…

[size=13]Інколи пре мене на правду. Навіть не знаю: кому і для чого? Собі? Не потрібна вона мені. Якби була треба, щось би зробив. Наприклад, спалив себе біля могили Шевченка у Каневі. Але це вже зробив Олекса Гірник. Я би не хотів, аби мій син повторив долю сина Олекси. Можна було би зорганізувати УПА. З ким? Випити є з ким. Поговорити про любов до України також. Нема з ким край боронити. Отсе проблема. Піти у політику. Але в українській ситуації політики або “діти Кучми”, або приналежні до клану “донецьких”. Не цікаво. Можна побавитися в “радикалів”. Наприклад у “Свободу”. Дайте владу “Свободі”, – кричатиму я на виборах, і не просто кричатиму, але сам голосуватиму. Тільки не бийте мене після виборів. Я ж кричав з переконання, а не за гроші…
Що залишається українцеві в неукраїнській ситуації? Балакати. На кухні, на всенародному віче, на телевізії, на радійо; запускати компромат в інтернет; телефонувати із сусідського мобільника в МВС про замінування Адміністрації Президента; повіситися; втопитися; згоріти; згвалтувати трьохсот депутатів-регійоналів з комуністами і “литвинівцями” разом; купити “пояс шахіда” і прорватися в Межигір’я; емігрувати: в США; у “благословенну” Канаду; у Францію (не дивлячись на те, що там хочуть таки посадити Саркозі, так і не зрозуміло за що: чи занадто жид, чи занадто реформатор, чи забагато крав, чи замало віддавав) Нарешті, поїхати у Польщу і переконувати поляків, що Ти їхній (бо направду, – кому “направду” треба, – твій пращур утік із Варшави після 1830 року на “східні креси”, забув своє прізвище і, навіть, священику на сповіди його не відкрив; матюкався по-польськи; забив до смерти молоду дружину тільки за те. що вона "паничилася", на його думку, перед селянами; залишився вдівцем із п’ятьма синами і трьома доньками, – а вся родина, мов здуріла, тримається не його, хоча й згадує пращура “не злим тихим словом”, а веде свій рід від його дружини, – ну чим тобі не жиди: понад 230 років сей рід існує, й Олександер тільки привід, а Марія – рід). Але після того, як поляки “проковтнули” Катинь, а тепер ще і Качинського із політичною елітою, – то вже краще бути москалем: що би не казали, і як би не кляли, що з нього візьмеш: москаль і є москаль, аби завжди дивувати і лякати непередбачуваністю…
Днями згадував свого літературного знайомого, йому виповнилося би якраз стільки, що свою жінку він би вже не хотів любити, а молодих дівчит ще би сильно любив… Він з тих, які звели рахунки з життям. Я не засуджую. Я дивуюся і заздрю. В одній із його повістей мене виведено прототипом. Сказав се мені сам незадовго до наглої смерти. Там ідеться про такого собі містечкового прохвесора, який раптом надумав усім говорити правду. “Правда в абсурді”. Перед смертю знайомий телефонував мені й просив повістину прилаштувати в якомусь із журналів. З тих, які ще читалися, або про які ще хтось знав, що такі існують. “Але ти будеш ображатися, – сказав сей чоловік, зовсім не м’який, але дуже й по-чоловічому сентиментальний, – бо у повістині впізнаєш себе”… Повістину я надрукував. Себе не впізнав. Бо не хотів впізнати.
Написав есей про знайому літераторку. З тих, яких читають, але про яких не говорять. Телефонує мені інший знайомий, просить “не здати” (забув, що я не розвідник, а літератор): “Вона сказала, що ти написав не есей, а звів рахунки із нею”. Я ж тільки натянув на правду, яку вона любить. Виявляється, любить правду про інших. По себе воліє любити кривду…
Інколи мене пре говорити правду. Я багато читаю. Багато пишу про книги. Мене ніхто не просить писати. Мене часто просять прочитати. Особливо тепер, коли я “нібито читач” у країні, яка забула абетку.
Я читаю. Інколи пишу. “Не те і не так”, – як казала одна моя знайома, до якої я ставився із симпатією, поки вона по-галицьки не подорослішала. Себто стала говорити і робити усе навпаки.
Я став необов’язковим. Раніше зі мною такого не було. Тепер, я багато кажу “так”, просто, аби відчепилися. Бо коли скажу “ні”, образяться, а коли не виконаю обіцяне, відчепляться із затаєною образою. Насамперед до себе: ми ж то думали, що він, а він!?.
Я давно не хочу говорити правди. Але все-таки говорю. Не завжди і не там. Але знаю одне. Я зараз, у сей момент, коли пишу, готовий до вчинку. Біда тільки, що у вчинку я не бачу сенсу.
І взагалі, шановні українці і не українці; ті що живуть в Україні і в не Україні; ті що крадуть і ті, що наближені до касти злодіїв; ті, що зловили Бога за бороду і ті, що з дідьком “на ти” ( “нас миллионы”, як писав Маяковський), – я сьогодні говорю правду, бо вона нікому не тре. А якщо вона нікому не тре, то сто раз стоятиму за неї, яка тре мені, аби не забути, що я …
[size=13][size=13]Інколи мене пре на правду
…[/size][/size]


Євген БАРАН
 
ВасильДата: Четвер, 19-Лип-12, 18:17 | Повідомлення # 2
Редактор
Група: Головний редактор
Повідомлень: 243
Нагороди: 7
Статус: Відпочиває
так, допекло пана Євгена...
 
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Євген БАРАН » ДУРАЛІЗМ (есей на вільну тему)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: