| evgen23 | Дата: Вівторок, 03-Лип-12, 19:51 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 39
Нагороди: 5
Статус: Відпочиває
| САЛО ГЕРОЯМ!
Сталося те, що мало статися. Верховна Рада прийняла квазізакон “Про засади мовної політики…”.
Дивно, але я знав, що се станеться. Навіть не дивно мені, що квазіопозиція вдруге “проспала” голосування. Справа навіть не в тому: розвели чи не розвели. Справа в іншому: прийняття цього квазізаконну засвідчило очевидне: українська перспектива вкотре програна. Не потрібно навіть Крутів. Можна встановити пам’ятник Бандері і Шухевичу, але програти справу на століття вперед.
І знову сакраментальне: хто винен? Відповідь проста: не ворог винен, ворог завжди не приховував свого ворожого ставлення до України і українства в цілому. Вина лягає на так звану опозицію. Від 1991-го року вона здала, крок за кроком інтереси України.
Програла все. Атомний арсенал, що давав можливість бути незалежним. Тут особлива подяка Кравчуку і Павличкові. Засоби масової інформації. Нещодавно один “Герой України” в Івано-Франківську признався, що в 1992-му році його політичній силі пропонували викупити “Перший Національний” за 50 тисяч доларів. Він відмовився. Хоча гроші, на той час немалі, у партії були. Залишається земля, яку з 1 січня 2013 року в простих людей вкрадуть. Може тоді вони проснуться?
І особлива моя любов – Галичина. Тут можна все: сьогодні кричати: “Слава Україні!”, завтра – голосувати за антиконституційний закон; сьогодні давати гроші на “благодійність”, завтра – вимагати, аби голосування відбулося згідно проплати. І виходить так: Романа Шухевича нема; а Мирославу Симчичу – вже 90. Кому боронити край? Хіба що мертвим.
Про письменників-депутатів промовчу. Не із скромности. Просто гидко мені згадувати їх в контексті Великого Програшу. Деколи їх шкода, якщо забути про матеріальну винагороду їхньої участи в загальнонародній справі. Ні творів, які би читалися; ні доброї пам’яти, так – одні прочерки на майбутній епітафії… І навіть “світоглядний скандаль” між Дмитром Павличком і Павлом Мовчаном на відкритті цьогорічних Шевченківських свят виглядає мізерним і нікчемним. Для обох сторін.
Що зміниться? Нічого і все.
По-перше, хочу подякувати Колісниченку і Кивалову, що вони розставили крапки над “і”: “хто є хто” в Україні;
По-друге: прийняття цього антиконституційного закону свідчить про смерть … російської мови. Бо для її життя не потрібен цей квазізакон, потрібні реальні кроки для збереження нації. Російської нації фактично нема. Інакше, навіщо переносити плацдарм оборони російства на прадавні українські землі?
По-третє і найголовніше: коли завтра гуцули співатимуть слова давно забутої пісні “Широка страна моя родная”, – приходьте до мене, я ще привітаю вас класичним українським вітанням: “Нехай щастить!”
І висновок. Звичайно, “Сало героям!”
Євген БАРАН
|
| |
| |
