| evgen23 | Дата: П'ятниця, 22-Чер-12, 15:47 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 39
Нагороди: 5
Статус: Відпочиває
| Не стало Леоніда Талалая (11.ХІ.1941-19.VI.2012) – найщемкішого українського лірика кінця ХХ – початку ХХІ-го століття. Безглузда загибель. Нещасний випадок. Для поетів немає нещасний випадків. Для поетів завжди знаходиться свій Дантес. Названий, неназваний. “Просто у кожного своя програма”, – як говорила незабутня Ніла Зборовська.
Мене познайомив із Леонідом Талалаєм Володимир Базилевський. На початку 2000-х ми домовилися про спільну розмову для “Кур’єра Кривбасу”. Пізніше, цю розмову Леонід Талалай включив у своє “Вибране” 2004-го року, але як окрему статтю. Признаюся, я був ображений. Певну незручність відчував і Леонід Миколайович. Бо 2006-го на письменницькому з’їзді він підійшов до мене і подарував свою нову збірку “Неурахований час” із таким підписом: “Євгену Барану з вдячністю за теплі слова на мою адресу! Здоров’я Вам і творчої снаги! Щиро Леонід Талалай”. Здається, цю книгу я рецензував.
Відтак декілька разів мені телефонував Мирослав Лазарук із Чернівців, і якось так випадало, що у нього був Леонід Талалай. Ми телефонічно перекидалися кількома словами.
Неприємно мене вразила ситуація 2009-го року в Спілці, коли у Леоніда Миколайовича народився син Богдан. Неприємність полягала в тому, що деякі літератори дозволяли собі “масні” жарти на адресу Леоніда Миколайовича. Він віджартовувався або затято мовчав.
Минулої осени на письменницькому з’їзді кандидатуру Леоніда Талалая було запропоновано на посаду Голови. Ніхто не сприйняв цього серйозно. Гадали, що це гра в піддавки. І коли кандидатура Талалая набрала 14 голосів, а основні кандидати не добрали свого, то всі обурювалися. Коли я в перерві підійшов до Леоніда Миколайовича, запитати про його рішення, він тільки махнув рукою і сказав: “Євгене, вони ще всі мене згадають…”
Якраз тоді Мирослав Лазарук видав нову книгу Леоніда Талалая у серії “Третє тисячоліття. Українська поезія” під назвою “Безпритульна течія”. Книгу мені спрезентував Мирослав, а Леонід Миколайович підписав: “Євгене! Ти ж знаєш як я тебе люблю! Як критика і дуже порядну людину. Будь. Твій Леонід Талалай. 19.11.2011”.
Книгу я відразу прочитав і відзначив її як одну з найкращих з’яв 2011 року. Але щось стримувало мене про неї написати. Надто вже песимістичними є вірші у ній. “Таке враження, що Талалай прощається”, – сказав я після прочитання Лазаруку, а потім цю ж думку повторив і Процюкові. Зі мною багато колег погоджувалося, що книга вийшла дуже і дуже сумною. Гадаю, це було “недомовлене слово … пізньої любові” Леоніда Талалая.
Ще довго говоритимуть про трагічну смерть Леоніда Талалая, шукаючи у ній відомих і невідомих “безпритульних течій” його життя. Сьогодні це не має жодного значення. Значення має сам факт, що ми мали і втратили одну із найчесніших українських поетичних душ, яка терпіла довго і не змогла витримати фальші і внутрішньої образи.
Залишається слово Леоніда Талалая. Залишається пам'ять. Тепер я розумію, що короткотривале спілкування із ним було в моєму житті одним із найголовніших:
І тих… і тих…уже немає,
і чуженіють небокраї,
стоїть облогою зима.
Печаль німа. Німують віти,
і м’яко стелить, мов навіки,
м’яким вкриваючи, туман.
……………………………..
Зберу усіх… І буде свято,
як це було вряди-годи…
А потім, ніби проводжати,
я разом з ними вийду з хати
і вимкну світло назавжди.
І ще. Закінчуючи ту давню розмову про українську поезію, Леонід Талалай сказав: ”Сьогодні поезія, сумно усміхаючись, полишає наше життя. Полишає поспіхом, ніби побоюється, що раніше за неї відійде останній поет, і не буде кому її оплакати” (Кур’єр Кривбасу. – Листопад, 2001. – № 144. – С.83). Поет відійшов. Поезія його оплакує…
Євген БАРАН
|
| |
| |
| Василь | Дата: Неділя, 24-Чер-12, 08:38 | Повідомлення # 2 |
 Редактор
Група: Головний редактор
Повідомлень: 243
Нагороди: 7
Статус: Відпочиває
| Спасибі, пане Євгене! Людяно написано.
|
| |
| |
