| evgen23 | Дата: Неділя, 30-Січ-11, 12:49 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 39
Нагороди: 5
Статус: Відпочиває
| УКРАЇНА ТЕРОРИСТИЧНА …
Декілька разів я брався за написання сего матеріялу, і відкладав. Просто завжди пам’ятаю просту істину, що слово має здатність матеріалізуватися. Врешті-решт наважився на писання зі ще простішої причини, згадавши слова Нобелівського лавреата Еліаса Канетті: «Мовчати не можна, мовчання породжує страх»…
Ми живемо у вічній країні експериментів над людьми. Славнозвісний Веллсівський доктор Моро нехай сховається, – те, що виробляють з українцями, не вкладається в жодні експериментальні схеми і прожекти. І ми давно вже переплюнули тварино-людей з острова доктора Моро. Єдине, що перспектива наша та ж сама, що і в Веллсівському романі: нещодавно в новинах запустили нову «фішку» – українська мова зникне до 2060 року. Цікаво, хто це визначив і скільки отримав за запуск чергової «зомбіальної качечки» (зовсім не Кривенької з відомої української казки)…
Січень дав нам нові відчуття страху. Страху тероризму. Нарешті, і ми стали, як вільний світ, вони вже давно бояться, ми лише починаємо… Я не кажу, що макіївські вибухи, листівки-погрози на Чернігівщині, запорізько-сталінська одіссея з арештами «тризубівців», з натяками на підготовку замаху на Президента, – є нічим іншим, як формою маніпуляції свідомості. Всі і так це знають. Але влада завжди використовує перевірені методи. Гляньте на «месіанську» Росію, падають рейтинги Президента і Прем’єр-міністра, – і вже маємо теракт в Домодєдово. 35 жертв, що ця мізерна цифра втрат для відродження великої імперії, – Ніщо!
Вже починаємо звикати і хвилюємося, чомусь давно не було повторення Бесланівської трагедії. Тільки цього разу ще не знаємо, де вона станеться, і кого назвуть черговими терористами?!.
Нещодавно я розговорився з випадковим знайомим в автобусі. Не пригадую, що стало причиною розмови, – новини, які лунали з радіоприймача в автобусі чи щось інше, але мій сусід по місцю раптом почав говорити. І те, що він говорив, мене злякало. Злякало своєю невідворотною категоричністю… «Цього року мусить початися бойня в Україні. Так не може вічно тривати! Але я, – наголошував мій випадковий співрозмовник, – не піду воювати ні за Тимошенчиху, ні за Януковича. Як почнеться розруха, я повинен встигнути вбити декількох моїх ворогів. Доти, поки вони не вб’ють мене!»…
Ся розмова народного Варнака нагадала мені іншу, давнішу розповідь мого батька, який на початку 70-х років минулого століття пішов до когось там в гості. Так розумію, це було суто чоловіче застілля. І коли вже сільські хлопи понапивалися, то почали говорити, що незабаром мають статися серйозні протести в Україні, але поки це почнеться, треба визначити, кого зі своїх ворогів потрібно знищити в першу чергу… Батько прийшов додому дуже збуджений, і ще довго я чув, як він говорив моїй матері: «Михасько, ти уявляєш, вони не жартували?!»…
Коліївщина і Гайдамаччина сидить в мозках українців на генетичному рівні. І якщо хтось це спровокує, боюся навіть загадувати, у що це вилиється…
Але чомусь над цією проблемою ніхто не хоче задуматися, і випускаючи із пляшки джина українського тероризму, забувають, що він може перетворитися в трагедію новітньої української Коліївщини…
Поки цього не сталося, ми і далі переймаємося чужими терористичними ігрищами, сприймаючи їх як своєрідну «гру в класики»: стався черговий вибух в Афганістані; смертник підірвався в Москві; арештували терориста в Америці; загинули люди під час чергової перестрілки в Чечні; вбили чергового політика в Пакистані… І зовсім не переймаємося тим, що до цих новин звикаємо, як до «голлівудських блокбастерів». І в якийсь із моментів цілком можемо перетворитися зі спостерігачів у жертву, яка стане черговим Нічим у порівнянні з планами відродження чи створення чергової імперії Страху!.. [size=12]
Євген БАРАН
|
| |
| |
