Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS


  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: Борис  
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Борис ДОМОЦЬКИЙ » За неньку, мачуху чи московського тирана?
За неньку, мачуху чи московського тирана?
БорисДата: Вівторок, 03-Квіт-12, 20:43 | Повідомлення # 1
Група: Редактор
Повідомлень: 48
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
За неньку, мачуху чи московського тирана?
(з приводу матеріалу Людмили Студьонової)

«Коли мого батька забирали до Червоної армії, йому ще й вісімнадцяти не виповнилось. Але рослий худорлявий підліток з ватагою хлопчаків 1924-25 років народження почимчикував розбитими осінніми дорогами з села Лизунівки до районного центру, щоб поповнити лави геть поріділого війська, нещодавно здолавшого Десну і налаштованого на одному диханні «добре всипати німцям» на Дніпрі, Сожі та Прип’яті!?

Це такими думками жив сталінський генералітет, зовсім не переймаючись долею безвусих молодиків. Бо в Україні - надійному постачальникові живої сили, як гарматного м’яса для війни, навіть за величезних втрат на фронтах 1941-43 років, залишалось підґрунтя для проведення чергової мобілізації, готової «зачистити» молодь аж до 1927 року народження!?

До військкомату батько не запізнився. Разом з однолітками налаштувався щонайшвидше отримати зброю, адже йшов на війну! Наївне запитання: «А коли нам видадуть зброю?» - отримало категоричну відповідь: «А коли уб’ють когось з тих, хто має гвинтівку». А ще за мить цей товстий та червонощокий майор-штабист встиг запитати у лоб: «Воювати хочете?» На що звичайно ж почув бажане: «Хочемо…» Хоча зовсім не в унісон майорському басові.

Про війну батькові розповіді запам’яталися дотепністю і яскравими ситуативними картинками. От тільки на відміну від популярних пропагандистських кіносюжетів та героїзованих творів письменників соцреалізму відрізнялися буденною правдою рядового вояка. Адже він, мужній боєць Другої світової війни, він мав право не любити генералів та маршалів, яких чомусь нав’язливо називали полководцями. Чому не любити? Бо не забував про «переможні операції» з морем крові від Гомеля і аж до Берліна. Тепер, коли батька нема поруч, я чітко розумію його небажання виступати на різних заходах напередодні дня Перемоги. Просто він ненавидів лукавих, а тому, дивлячись у вічі, не міг спокійно говорити про так званий «масовий патріотизм», про «талановитих маршалів», на чолі з не менш кровожерливим Жуковим, про Сталіна, а значить, і про тих, хто ніколи не ставив питання ціни перемоги. Натомість - охоче згадував друзів-земляків, з якими побував у боях.

Мені запам’ятались його сумні згадки про військовиків з польових штабів, які дивились на бранців 1943 року як на ворогів?! І все, через ту «кляту провину» - жити на окупованій німцями території, яка у наступному житті, наче тавро, ще довго супроводжуватиме українців відповідною графою офіційних паперів: «Чи перебували Ви, чи Ваші рідні під час війни на окупованій території?» Дізнався я і про загиблих друзів, які, склали голови, навіть не змінивши домашній одяг на військові однострої, не зробивши жодного пострілу - бо зброї не мали!? Їх - сотні тисяч, гнали вперед - «чорна піхота» чи «чорносвиточники»(!!!) А в інформаціях з фронтів ці втрати не фіксували…»(зі статті автора)

Поділяючи роздуми шановної пані Людмили стосовно штучно ускладненої на ідеологічному підгрунті філософії періоду Другої світової війни на теренах України, все ж таки можна певні акценти у частині таких понять чи ярликів як «зрадники», «пристосуванці», рівно як і «герої, які жертвували життям в ім’я Перемоги над невиданим до цього жорстоким і підступним ворогом - німецьким фашизмом» трішечки змістити у бік від принципової категоричності авторки. Бо якщо вже за великим рахунком і урочисто вручити перші два гучні слова, як елемент характеристики дій, то найбільш рейтинговими кандидатами на таку подяку від українського народу, що відмучився на окупованій землі, на фронті, полоні чи рабстві, мала б стати злочинна комуністична система СРСР.

Дійсно такі події, які упали на голову наших українців - батьків, дідів та прадідів сьогоднішнього покоління, не є такими простими для сприйняття, якими нав’язували нам на кожному кроці за совка десятиліттями.

Але мають місце і речі, для яких давно настав час задля встановлення об’єктивної та справедливої оцінки, висновків тощо. Ми навіть маємо право на таку оцінку, а так і повинні її отримати з позицій суто української долі 1941-1945 років, коли у вогняне пекло нас нахабно і підло втягнув не менш зліший, ніж німецький фашизм, ворог українського народу - сталінський більшовизм.

Та чи й не дивним було б розглядати можливість мовчазної смиренності та порозуміння до комуністичної влади з боку тих мільйонів українських господарів чи конкретніше сотень тисяч родин хазяйновитих соплеменників, яких (м’яко буде сказати - жорстоко), а по-фашистски, люто катувала та нищила у 30-ті сталінська система Кремля. Ото і поповнювали молоді парубки на перших порах приходу німців у непростих ситуаціях лави різних військових та напіввійськових формувань окупаційних сил, поліції тощо. Бувало, як свідчать розповіді сучасників, українці там опинялися як з власної волі, так і з примусу, або взагалі за інших обставин. Воно й не випадково, адже ставало реальністю, коли десятки мільйонів громадян України були кинуті на призволяще перед ворогом впродовж літа-початку осені 1941 року. Бо ж евакуювали і евакуювали тих, кого мали уберегти від ворога для майбутніх великих справ, хто мав особливий статус - комуністів, номенклатурщиків та їхні родини!?

Тому судити принципово про «своїх та ворогів» з того, що відбулось у 1941-1945 роках, виходячи лишень з критеріїв традиційної оцінки, як на мене, буде не зовсім справедливим у зрозумінні суті того, що відбулось. Бо ж зовсім не за українську землю бездарні сталінські невдахи-генерали кидали мільйони вояків під Москвою, Сталінградом чи на Дніпрі!? І це добре відомо кожному, хто хоче зрозуміти.

(повністю матеріал з роздумів про війну крізь призму спогадів очима рідних подано у блозі boryslav.сom.ua, або Блог Бориса Домоцького «На варті українства» у статті «Про війну, батькову медаль та про нашу пам’ять»)
 
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Борис ДОМОЦЬКИЙ » За неньку, мачуху чи московського тирана?
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: