| Борис | Дата: Вівторок, 13-Груд-11, 20:46 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 48
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
| У 1991-й Москва навряд чи повернеться
Частина російського електорату в ніч після виборів спала геть погано, а то й взагалі втратила сон. Ще б пак, напередодні її ошукали, розвели, принизили по повній програмі. Одним словом - Росія невдоволена виборами. У схожій ситуації мабуть і ми не мовчали, обурились би. Хіба заховалися рани спомину про важку виборчу осінь 2004 року?
Кажуть, що Росія прокидається від сну. Можливо, але без натяку на якусь революційну перспективу. Скоріш за все буде як завжди - «умом Росію нє понять».
Наче б то і метушня присутня, і крикливі голоси лунають, але на велику і змістовну перспективу події не тягнуть. Нема суті, або того духу, що з певної пори на пострадянському просторі «майданом» зветься!?
Для мегаполісу з десятьма мільйонами населення навіть сто тисяч прийшовших на заклик соціальних мереж погоди не роблять. Та й оцінити перспективу напрямку руху свідомості бунтівних москвичів досить складно.
А от українці знов, як показує життя, традиційно зациклюються на московських подіях, переймаючись немов у рідній хаті тамтешньою політичною погодою. Он вже встигли висловитися більшість з тих, хто себе за будь-що прив’язує до опозиції, а значить і до крісла у майбутньому скликанні українського парламенту. Дива та й годі!? Не відають, у який спосіб будуть перемагати не таку вже й слабку владу, а от Москвою захопилися на всю силу!?
Здається, що такою відвертістю, щоденною згадкою про «білокам’яну» разом з ранішньою молитвою можемо допомогти хоча б словом вивести всю цю не зрозумілу до кінця метушню у Москві на рівень нового «русскава чуда»!? Ухопилися за Росію. Думають, що туди перемістився центр вирішення долі останньої імперії!?
А що світить нам, панове? Геть нічого, у жодному разі. Це тільки здається , що Росія стає іншою. Можливо, але тільки не у сенсі відношення до України, з її хоч і химерною, але європейською перспективою. Навіть у своєму власному політичному домі вона так само геть далека від рубежу, щоб давати нам сподіватися на задоволення претензій Чечні, Сибіру, Якутії, Татарстану тощо. Народні рухи бунтівників 2011 року навряд чи вийдуть за кордони традиційних обурень з несправедливих та брехливих дій «підрахуїв» російського покрою.
Сценарій яскравої картини народного гніву на Болотній площі не передбачає чіткого і життєздатного продовження. Та й для нас воно мало що значить. А можливо діюча влада в Україні навіть і зацікавлена, щоб українець перейнявся до останнього виразністю московського великого кагалу на набережній, всім розмаїттям білих стрічок та виблискуючих на сонці шоломів з чорними гумовими кийками!? Одним словом українцям нема такої потреби боляче перейматися та ще й на всю силу, щоб аж мчатися під кремлівські пагорби.
Виходить нам все не вистачає прикладів з історії. Мало лютого 1917 року. Тоді, як згадаємо, упала «тюрма народів»?! Ну і що вийшло з демократичною Росією після імперії? Яким боком свого тіла вона повернулась до України? У перші ж дні свого існування зі складу Тимчасового уряду так і не знайшлось достойника, забажавшого побачити Україну вільною і самостійною!?
Проти чого повстали у своєму сумлінні окремі люди Росії у грудні 2011 року? Лишень проти порушень виборчих прав. А чи готова Росія хоча б змістом гасел, бажаннями широкого мільйонного загалу покінчити з неоколоніалістською сутністю свого сучасного політичного життя, або розвернутися на сто вісімдесят градусів у курсі Кремля щодо України, Грузії тощо? Ні, бо їй такий варіант не потрібен. Про нього мовчить навіть демократична громада. Бо ж вона, нехай і репрезентована порядними і шляхетними людьми, які бувало висловлювались на підтримку України, ніколи не матиме шансу бути зрозумілою нафтогазовими олігархами, які є головними визначальниками політичного курсу країни від часів пізнього Бориса Єльцина!? А разом і пересічний електорат, такий послушний і невимогливий до смаку харчів, що пропонуються на загал російського простору впродовж останнього десятиліття у меню популізму та демагогії від кремлівських очільників.
Тому, здається, дивними і безперспективними виглядають натхненні вояжі українських демократів у Москву на Болотну площу з метою пробудження заколиханого і стомленого, а порою розбещеного і незрозумілого у розставленні політичних акцентів новітнього російського суспільства.
Скоріш за все невиразність внутрішньої української ситуації останніх років вплинула на хаотичність кроків опозиції, яка, здається сплутала серпневу Москву 1991 року з Борисом Єльциним на танку з Москвою грудня цього року. Без сумніву, у серпні 1991 року і українське жовто-блакитне знамено на барикадах російської столиці було доленосним, бо ж то розпочинався пролог нетривалого кількамісячного фіналу розв’язки історії довжиною сім десятиліть імперських кайданів.
Сьогоднішня історія майбутнього за будь-яких обставин, навряд чи має перспективу народитися у Росії. Скоріш за все, нове і яскраве народжуватиметься вдома. А Росія, то лишень епізод. Дай Боже не помилитися!?
|
| |
| |
| Шкурко | Дата: Неділя, 25-Груд-11, 10:26 | Повідомлення # 2 |
Група: Редактор
Повідомлень: 188
Нагороди: 4
Статус: Відпочиває
| І все ж таки від подій у Росії залежало і буде залежати життя-буття в Україні. Так само і для розвитку Росії буде важлива Україна. Питання у побудові нормальних стосунків. Це процес довготривалий - показали газові перемовини. Здається, українське керівництво починає розуміти, що постійними поступками тільки себе заганяти у глухий кут. Все має ціну, а дечим - взагалі не можна торгувати - суверенністю, зокрема, правами українців у Росії. Гадаю, прийде час звернути увагу й на відверто, і приховано, антиукраїнську п'яту колону, особливо серед урядовців, ЗМІ і т.д.
|
| |
| |
