| Борис | Дата: Вівторок, 31-Трав-11, 17:35 | Повідомлення # 1 |
Група: Редактор
Повідомлень: 48
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
| [c]Про рятівну лопату і шмат землі від пана Прем’єра
«А как быть в городах, где единственный инфраструктурный объект - базар?» - так нещодавно запитав сам себе на засіданні уряду пан Прем’єр-міністр М.Азаров, встигнувши в подальшому ще й «розвеселити» країну забутою філософською дотепністю: «Почему позабыты традиционные украинские ценности: не надо ныть, надо брать лопату и кормить семью?»
Здається пан Прем’єр, як і його попередники впродовж двадцятилітньої смуги суцільних експериментів та невдалих пошуків - ніякого особливого шляху до ситого життя так і не відкрив, попросту пославши всіх на (?) городи, у тривалий похід за харчами, пропонуючи для початку надійну допомогу - лопату!
Якось днями, тільки почувши ці щирі слова головного урядовця про винайдену панацею, котрою на продовольчому ринку мають стати лопата зі шматком земельки для вчителя, лікаря, доктора наук, металурга разом із шахтарем Донбасу, мені зателефонувала наша знайома. Вона правник, багато років працює нотаріусом. Людина справедлива і відверта, а тому і говорила схвильовано, з обуренням. І я зрозумів причину. Їй незручно і соромно чути такі пропозиції.
Тому що народилася пані юрист наступного 1948, зразу за черговим українським голодом, влаштованим радянським пануванням у сільськогосподарській країні. Тож і запам’ятала на все життя, ще будучи юнкою, розповіді неньки, яка пекельного року, не вельми перебирала харчами та ще й носила під серцем доньку, про те, що навіть маючи все необхідне від Бога для продовольчого раю, Україна немає гарантій безпеки від голоду за вини незграбних дій політиків!? Минуло більше шести десятиліть…
Наразі ж, широким жестом найвищого очільника господарства країни, в тому числі і сільського, так і не вдалось нікого здивувати! Хіба що у Києві панів чиновників у теплих кріслах різних міністерств та відомств, які давненько не отримували справжньої інформації про щоденні справи в українських селах та містах!? Бо мав би знати Прем’єр України, що сьогодні тільки важко хворі та зовсім безпомічні літні люди, як мій добрий товариш 90-літній ветеран Другої світової Сергій Іваницький - не обробляють, як кажуть у народі ще від Горбачова, «фазенди» на 10-20 сотках!!!
І хоча з вельми помітним запізненням керівник уряду європейської держави голосом на всю країну оголошує про таку собі «чарівну палицю», якою за його висновками мали б стати рятівні «сотки», то ми й без нагадування зберігаємо пам'ять про ціну отриманих мозолів, без яких навряд чи вижили б у «кучминські» дев’яності!?
Знаю класного хірурга. Він вимушений був і будинок власними руками поставити, розриваючись між денною роботою та нічними чергуваннями, а потім, коли перестали зарплатню платити, вимушено почав разом з дружиною обробляти ще й город!? Так у родині лікарів і ворочають земельку впродовж десятиліть!? А знайомий з дитинства кандидат фізико-математичних наук теж з родиною у Києві і виживав за рахунок картопельки та капустки, вирощеної у деснянському селі!?
Горбатяться впродовж квітня-вересня, щоб не віддати душу Богові і перезимувати, на «омріяних» шматках землі навколо Новгорода-Сіверського, Чернігова, Києва, інших міст ті люди, що є інтелектуальною основою країни. Тут вже все переплуталось, породивши часто влучні висловлювання від народу, як то про «слюсара-гінеколога» тощо?
А руки колег-вчителів від землі мав честь спостерігати впродовж сорока років, які вдень - навчали дітей, ввечері - працювали на полі, а в ночі - зошити перевіряли, дякуючи всім, кому тільки вийде , за щасливе життя! Працює і професор університету і вчителька-скрипалька з музичної школи, у якої під вечір грати концерт у районному будинку культури!? Дорогою зустрічаю свого вчителя, який на велосипеді везе городину. А у нього ж - «стимулятор серця», та й вік далеко не юнацький!? І що, де ми?
Інша справа, якби то нам було відкрито очі на справжнє майбуття, де можна було б побачити Україну у групі лідерів тих держав, яким ніколи не загрожували приготування до непередбачуваної осені, холодної зими чи голодного року!??
А розмова, навіть високої посади людини, якою є Прем’єр-міністр, про земельні наділи, якими уряд має разом з місцевими бюрократами «ощасливити» нас напередодні спекотного літа чи суворої зими - всього лишень згадка про добре забуте старе, невдало винайдене колись паном Янаєвим - очільником славних «гекачепистів» з Кремля 1991 року, які з екранів телевізії Союзу дарували, як заохочення до порозуміння, чвертьгектарні наділи кожному городянину…
Але, звичайно на дворі не Союз, не заколот московських ортодоксів від КПРС, а квітень 2011 року. Та делікатне питання про те, як накормити населення європейської житниці при неймовірно швидкому, якщо не шаленому темпі зростання цін на продукти харчування, може виявитися для влади не по силам! Одним словом - щось не проглядається на обрії урядового кола так важливої впевненості, яка визначає стабільність курсу країни на забезпечення продовольчої безпеки!?
Прикро навіть чути про якісь нав’язливі рекомендації на кшталт «брати лопату і годувати свою сім’ю». Простіше ж простого - направити розвиток сільського господарства України по дорозі, якою йшла Європа, в тому числі й Україна, коли вона навіть знаходилась у ранзі колоніальної території під Росією чи Австро-Угорщиною.
Пригадую, як у дитинстві, слухаючи вечорами розповіді батька з різних етапів історії України, я добре запам’ятав тезу, яку постійно у наступному вже сам, як вчитель, переповідав учням , про те, що в Україні, з її сприятливими природними умовами для землеробства, працьовитим народом, зручним географічним розташуванням таке явище, як голод, є нереальним. Питання полягає лишень у тім, як поводяться політики!?
Та чи не набагато розумнішим стало б повідомлення з вуст лідера Уряду України про оголошення «війни» всім кривдникам, за чиєї вини мучиться і страждає сільське господарство, нищаться морально справжні господарі, руйнується селянська психологія, втрачається віра молодих людей у відродження, принижується несправедливими відносинами у царинах фінансування, кредитування, закупівельних цін та державної опіки значення і суть Закону, а отже де все ніяк не запанує спокій і впевненість, які зроблять працю селянина вільною, захищеною від свавілля різного штибу магнатів і пройдисвітів, встановивши раз і назавжди чесні правила гри. Ото і всі лопати, вила та граблі, разом зі шматом землі та натхненними рекомендаціями від українського Прем’єра!
|
| |
| |
