Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS


  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: Борис  
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Борис ДОМОЦЬКИЙ » Постімперський синдром російського Прем'єра
Постімперський синдром російського Прем'єра
БорисДата: П'ятниця, 17-Груд-10, 22:31 | Повідомлення # 1
Група: Редактор
Повідомлень: 48
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
Вчора знов почув чергову порцію паскудних висловлювань з вуст невеличкої людини з московського кремля, займаючої посаду керівника уряду Росії, котра зовсім не переймаючись реакцією сусідньої європейської країни, тобто України, принизила до неймовірного нашу частину трагічної історії, виписаної кров'ю.

Що тут казати, він - Путін, російський Прем'єр, ніколи не поставав людиною з добрими чеснотами по відношенню до моєї країни. І зовсім не тому, що зростом нагадує Леніна, якого я не долюблюю. Ні, нехай залишається зовнішньо таким як є, адже природу не переробиш. Інша справа, хто такий той Путін, щоб так нахабно розповідати свої сни чи знервовані припущення на фоні руйнації фальшивої єдності російської держави, яка сиплеться на очах як у центрі меґаполісу по імені Москва, так і за Уралом, на теренах великого Сибіру, що не хоче йти у ногу з метрополією.

Згадую свого тезку - Президента Росії Бориса Миколайовича Єльцина добрими словами. Вміла людина жити по-доброму з великим і передбачуваним сусідом - Україною. Можливо як наказ залишив він невдячним нащадкам у Кремлі слова, які тепер вже можуть вважатися заповітними - "Прокинувшись, запитай у себе - що ти зробив для України?!"

Звичайно, що нинішнім кремлівським вождям не було потреби перейматися логікою перестороги від Єльцина, бо такі рекомендації їм завжди були "по барабану". Передусім мова про Путіна - він першим, після демократа Єльцина, унаслідував московський трон, поспішивши виказати своє імперське обличчя, далеке від демократичного розкладу цивілізованої країни. Це він, пропонуючи "мочити у сортирах" тих, хто наважувався боротися за національне звільнення, поставив себе фігурою, геть далекою від цивілізованого розуміння принципів політики, яка формується в тому числі і за баченням тієї особи, яку ототожнював тодішній Путін, репрезентуючи інститут президентської влади Росії.

Тон двох кремлівських особистостей, як Прем'єра так і Президента, ніколи, після епохи Єльцина, не відрізнявся добрим настроєм і братерською відкритістю, про яку люблять базікати у Москві.

Останні роки, коли в Україні за всіх недоречностей внутрішньої чи зовнішньої політики все ж таки прослідковувався вектор утвердження національної держави, а так і передбачуваних механізмів взаємних відносин з сусідами, стали поштовхом для посилення відкритої імперської риторики з боку зацікавлених сил Росії, ототожденням яких, на жаль, стало керівництво цієї країни на всіх гілках влади - від Президента і Прем'єра до мера Москви Лужкова.

Вершиною небачуваного цинізму по відношенню до стратегічного(???) партнера стала ще не так стара у часі промова Президента Росії Дмітрія Мєдвєдєва у відкритому зверненні до Президента України Віктора Андрійовича Ющенка.

Прикро, та за майже двадцять років незалежності ми не научились жити за принципами свобідної європейської держави. Ми понесли по життю малопомітний на широкий загал, але даючий знати про себе виглядом гнойника під білизною великих вітчизняних посадовців ген меншовартості. І хіба що невелика когорта чиновників державників на чолі з тодішнім Президентом В.А.Ющенком прагнула демонструвати свою принципову позицію у контактах з Росією. Можна згадати і Б.Тарасюка, В.Огризка, Б.Соколовського, В.Наливайченка. І не їздили без потреби один до одного! У основі відносин, нехай і з помилками, але намагалися утвердити логіку європейської дипломатії, а не "дружби великих колгоспів".

Скоріш за все Президенту Вікторові Ющенку добре було відоме двояке обличчя кремлівських керівників у відношеннях з сусідньою Україною. А розийсько-грузинська війна теж мала примусити кожного з нас поміркувати над феноменом споконвічної російської загадковості. І якщо до сьогодення у багатьох достойників українського соціума ховається душа раба, то у поліетнічному конгломераті державного простору, що зветься Росією, ой як немало посіяних зерен великодержавного шовінізму!!! Вони і спати лягають, і прокидаються з нав'язливою ідеєю нового українського закріпачення. І, як нам демонструє кінець ХХ століття у площині українсько-російських відносин, варіантів втягування у коло імперських обійм Росія вигадала безліч. Адже вся історія її більш ніж трьохсотлітнього панування над великою частиною України, розкриває і наочно демонструє її обличчя, вираз якого, навіть під впливом останніх двох десятків років мало у чому змінився.

Це тільки наївні українські громадяни не завжди відкривають для себе за ширмою лукавої політичної демагогії Кремля справжню правду у закликах до загального братання. Якби-то таким усердним діячам з політикуму північної сусідки не постали на шляху події Помаранчевої революції 2004 року, то вони б вже давно, можливо, як у 1918-19 роках, покінчили б з українською незалежністю!!!

Ось тому, перед нами у обличчі номінального завтрашнього Президента Росії, а сьогоднішнього керівника Уряду Російської Федерації людина, яка не цінує історію минулого, методом чесного виставлення на терези вантажу заслуг народів і країн. Бо він, на відміну від Бориса Єльцина, лягає і встає з оберемком страстей, прагнень, намагань та емоцій щодо вільної і незалежної Української держави. Адже ніхто не винен, що сусідка наша, після полюбовного, здавалось би, розлучення у процесі краху СРСР, так і не винайшла свого шляху на стежині історичного поступу, який би забезпечив їй можливості розвитку без України!!! Кожної секунди, хвилини і години, як показує час, тут плетуться сітки, у нетрях яких повинна рано чи пізно опинитися Україна!!!

Вчорашній кадебіст, сьогоднішній Прем'єр сусідньої і дружньої, як учать нас зверху, держави повинен би знати історію, в тому числі і Другої світової війни. І тому відверість про можливість переможного успіху Росії без України - це відкрито сміливий заклик до знеціннення внеску України, її славного народу у загальний підсумок перемоги Об'єднаних націй у Другій світовій війні.

Звичайно, що певні сили у Кремлі хотіли б на сто відсотків переглянути не тільки підсумки війни, але й всього сущого у цьому світі, пов'язаного з Україною. Не вийде!!! Це йому б в обличчя треба було поставити питання - а чи була б розв'язаною війна, якби не керівництво Радянського Союзу (читай Росії)??? А уявіть собі подальший хід історії, якби-то вдало завершилися події проголошення Української Держави у червні 1941 року у Львові українськими достойниками ОУН? Або, обійди Україну, і рухайся далі Гітлер просторами "матушки Росєї"? Чи, здайся у полон всі українські хлопці Червоної армії? Припустимо - коли заводи машинобудування та інших стратегічних галузей, рівно як і сільськогосподарський реманент з худобою (мільйони голів???) залишились без евакуації на території України? Вже не говоримо про вміння Росії повоювати з Німеччиною у Першій світовій війні?! Краще помовчати.

Та найцинічнішим цього вільнодумства пана Прем'єра є натяк на перекреслення десятимільйонних жертв чоловіків та жінок разом з дітьми мого українського народу. Народу, який по суті своїй є далеко не войовничий, народу, перед яким і на сьогодні Росія, як спадкоємиця Союзу, так і не вибачилась за все зле заподіяне від 1917 року!? В тому числі - і за Другу світову війну, яку розв'язали два диктатори, жертвою яких серед інших народів СРСР і стала Україна, а разом і за трагічну кривду, коли люди, що знаходилися на окупованій території, були віднесені до ворогів народу. А так знаємо, як прийшлося солдатикам призову 1943 року - "чорна піхота", "гарматне мясо"?!

Я не хочу наразі вдаватися до арифметики. Вона ніколи ще не допомогла невстигаючим учням знайти підґрунтя для виправдання своїх нерозумних висловлювань з метою нівелювання страшних жертв на вівтарі історії людства. Але я, як син учасника бойових дій Другої світової війни, у родині якого до десятка воїнів залишили найдорогоцінніше - життя на полі брані, ніколи не погоджусь з думками тих, хто не впорався з повноцінним засвоєнням матеріалу навіть підручників історії радянської доби, де чорним по білому виведено великими літерами підсумки втрат найдорожчого - людських життів разом з неймовірними руйнівними наслідками, яких зазнала моя Україна. Ось і виходить, що після десятків років з часу утворення незалежних держав на бувшому радянському просторі, наша сусідка, не дивлячись ані на уроки історії, ані на певні споріднені корені історії, про які полюбляють говорити в тому числі і у владному керівництві України, залишається з неприхованими думками відкритих імперських апетититів. У всякому разі цим живуть і дихають її керманичі. Правий був геній "кохайтеся чорнобриві, та не з москалями"!!!

 
ВасильДата: П'ятниця, 17-Груд-10, 22:54 | Повідомлення # 2
Редактор
Група: Головний редактор
Повідомлень: 243
Нагороди: 7
Статус: Відпочиває
Борисе, не нервуй -- нам треба їх московське визнання? Просто ця заява гебешного резидента зроблена для відволікання уваги від московського бунту, від розвалу російської імперії.
 
DenisDomotskiyДата: Субота, 18-Груд-10, 15:29 | Повідомлення # 3
Група: Читач
Повідомлень: 1
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Починаючи від Петра І і до наших днів, на російському престолі сиділи або недоумки, або проститутки, тому ці слова вельмишановного прем"єра чомусь не викликають у мене обурення.
Взагалі ж, що стосується останніх випадів Кремля в сторону Нашої держави, то весь цей Камеді клаб, як на мене, дуже схожий на ситуацію, коли чоловік не може задовольнити дружину в статевому плані, і починає регулярно її бити, щоб хоч якось довести собі що він і досі залишається чоловіком,а там в свою чергу все терпить, пробачає і знову підставляє обличчя, і не тому що закохана,а дому що просто безвольна дурепа.
Нам не треба їх визнання, нам треба повага до історії яку творили НАШІ пращури, для того щоб дідусь Ленін міг лежати спокійно в мавзолеї, а не в берлінській кунсткамері.
 
StanislavДата: Неділя, 19-Груд-10, 08:58 | Повідомлення # 4
Група: Видалені





Путiв мерзотна помісь націоналіста і "альфа дога" як написано у ВікіЛікс, тобто маленького бандитського начальника. То чому ви дивуєтесь?
 
Форум "Сіверщини" » Блоґи "Сіверщини" » Борис ДОМОЦЬКИЙ » Постімперський синдром російського Прем'єра
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: