До таких подій, безперечно, відноситься усіма забута «ковбасна революція» в Чернігові, коли різдвяної ночі з 6 на 7 січня 1990 року в Чернігові відбулася подія, що, як тоді здавалося, сколихнула Радянський Союз. Усе почалося з автотранспортної пригоди на розі вулиць Рокоссовського і Доценка десь після 19-ї години вечора. Тоді облвиконкомівська «Волга» зіткнулася з приватними «Жигулями». І пішло-поїхало... З багажника «Волги» вигулькнула ковбаса, окорок та інші делікатеси радянських часів, які на той час для більшості простих радянських людей були справжнім дивом. Більшість товарів повсякденного попиту купували тоді за талонами або їх «викидали» у черги по великих святах. Тільки компартрадянська номенклатура тоді мала більш-менш безпосередній доступ до цих дефіцитів. Тож обурені чернігівці спочатку влаштували несанкціонований мітинг, використавши цю «Волгу» як трибуну. Потім потягнули чи поштовхали її до будинку першого секретаря обкому Компартії. Спроба ЗМОПу зупинити обурений люд у районі П’яти кутів, біля Деснянського райкому партії тільки розпалила протестуючих. Стихійний марш протесту вщух далеко за північ лише на Красній площі, куди протестуючі притягли понівечену «Волгу».
Далі були багатотисячні мітинги трудящих міста, зібрання трудових колективів, резолюції партійних організацій підприємств з вимогою відставки бюро обкому і міськкому Компартії та перших осіб обласної влади.
Про різдвяні чернігівські події заговорила вся країна, учасників мітингів показало центральне (московське) телебачення.
І, як наслідок, у відставку пішли перші особи області і міста, а з Москви прибув на місце Л. Палажченка (першого секретаря обкому) інший компартійний чиновник – В. Лісовенко.
Ці події, мабуть, з легкої руки автора гасла «Хто з’їв моє м’ясо?» отримали назву «ковбасна революція».
Хоча революція, як стверджує наука, — це докорінний переворот у житті суспільства, що призводить до ліквідації відсталого суспільного ладу й утвердження нового, прогресивного.
Тож до подій 20-річної давності, мабуть, більш підходить інший термін – бунт. Бунт – це стихійне повстання, заколот, заворушення, яке не призводить до докорінних змін у суспільстві.
Те, що чернігівський «ковбасний» бунт безпосередньо не призвів до революційних змін в українському суспільстві, не може зменшити його значення в українській національно-визвольній боротьбі. Цей відкритий стихійний протест, висловлений 20 років тому тоталітарній комуністичній системі, дав потужний поштовх процесу створення громадянського суспільства.
Вже на початку лютого того ж року в обласній філармонії відбулася перша легальна конференція обласної організації Народного Руху України за перебудову, а невдовзі запрацював штаб демократичних сил Чернігівщини по вул. Щорса, 4, в якому нині діє обласна організація Української народної партії. Після березневих виборів 1990 року активно запрацювала в Чернігівській міськраді демократична депутатська група «Чернігів», яку очолив Ю. Філіппов.
Тож, без сумніву, «ковбасні» події на початку 1990 року в м. Чернігові можна вважати останнім попередженням тоталітарній системі про те, що далі жити «по-радянськи» не можна. Український народ вимагав революційних змін, не на словах, як того хотіла і хоче сьогодні колишня компартноменклатура, а на ділі.
Зрозуміло, що якщо після «революції» до влади повертається стара лише трохи перефарбована контрреволюційна номенклатура, а життя бунтівників не змінюється на краще, то геть усі, як самі революціонери, так і переможці-контрреволюціонери викреслюють ці події зі своєї пам’яті і швидко забувають їх уроки.
Вчимо і пам’ятаймо, українці, свою історію, щоб наступні покоління бунтівників-революціонерів в чергове не «наступали на ті ж самі граблі».
Сергій Соломаха
P.S. Більше про події «ковбасної революції» можна дізнатись зі збірника документів і матеріалів «БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ у 1989–1992 рр.: Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову» до 20-річча створення Народного руху України за перебудову, Чернігів, 2009р., завітавши у книгарню «Інтермеццо», м. Чернігів, вул. Шевченка, 9, або бібліотеки обласного та районних центрів області.