У червні 1709 року обидві супротивні сторони поблизу Полтави готувалися до вирішального бою. Можливості в них були нерівні. За підрахунками історика-архівіста А. Васильєва, в Полтавському бою було 60 тисяч росіян (за даними історика П. Кротова — 37834 особи). Водночас ці обрахунки (й занижені, й завищені) не випадкові. Адже до Полтави було стягнуто великі резерви російської армії. І залежно від того, скільки їх брати до уваги, можна виводити ту чи іншу цифру.
Програшний рахунок Карла ХІІ
Зазначимо, що через тиждень після Полтавського бою, 6 липня, Петро І зробив для полонених шведів огляд своїх військ: полки налічували 83500 чоловік регулярного строю і 91 тисячу нерегулярного, 2 тисячі «артиллерийских служителей». Ця демонстрація сили шокувала військовиків короля.
Інакше — в таборі гетьмана та Карла ХІІ. Перед Полтавською битвою під керівництвом Мазепи було загалом до 13—14 тисяч душ — 7000 запорожців, до 3000 козаків, сердюків, компанійців, полтавські, гадяцькі полчани — понад 3000 душ.
У шведській армії налічувалося близько 25 тисяч вояків і 28 гармат. Лише на чотири з них шведи мали порох і ядра. Загалом шведсько-мазепинське військо становило 37—40 тисяч чоловік — майже вчетверо менше, ніж у супротивника.
За декілька днів до вирішального бою українські частини були підготовлені й виставлені перед позицією росіян. «Гетьман Мазепа був там теж, — згадував барон Натан Зільтман, — і привів своїх козаків, які разом із запорожцями на правому і лівому крилі тримали фланги, а також окремо від шведів осаджували російських козаків і калмиків справа від московського ретраншементу поблизу малої гори».
За спогадами Д. Крмана, у ті дні до Мазепи прийшла віщунка, яка сказала, що перемогу «ні він, ні король Полтави не здобудуть і що поблизу оточеної Полтави буде велике кровопролиття». Гетьман розповів про почуте Карлу ХІІ. Той сказав, що довіряє своєму богові і справедливій справі.
Вістун не покликав мазепинців до бою
Усі жили передчуттям розв’язки. Гетьмана, чудово одягнутого, бачили на чистокровному коні, коли він уранці мчав по передовій. Король порадив йому сховатися в обозі, щоб не трапилося нічого лихого.
За Мазепою, справді, полювали російські шпигуни. Якось кільканадцятеро їх вдерлося до квартири гетьмана, аби його захопити. Але шведська охорона їх відігнала.
Генеральна баталія мала розпочатися 29 червня, але напередодні перебіжчик з російського табору повідомив, що 28 червня на підмогу царю прийде 40 тисяч калмиків хана Аюки. Це змусило Карла ХІІ вивести полки назустріч противнику раніше і о 2-й годині ночі 27 червня почати бій.
У ньому взяли участь, як розповів пізніше полонений шведський головнокомандувач Реншельд, 19 тисяч шведів (інші 1300 осаджували Полтаву, до 5000 охороняли переправи у Нових Санжарах і Кобеляках. — Авт.) і 11—12 тисяч мазепинців.
Карл ХІІ хотів несподівано напасти на переважаючі сили противника і взяти ініціативу у свої руки. Однак через погану підготовку до бою, слабке знання місцевості шведи вийшли до російських редутів, коли почало світати, і їх помітили. Незважаючи на професіоналізм вояк Карла ХІІ, їхній могутній натиск лише на початку мав певний успіх. Надалі ж зручна позиція росіян, редути, щільний артилерійський вогонь сприяли зломленню бойового духу наступаючих. Вони опинилися під щільним вогнем, зазнали значних втрат.
Як записав похідний історик короля Г. Адлєрфельд, Кальмарський полк «майже зовсім був знищений одним залпом гармат», «те саме було і з Упландським полком, де полковник Штирнбок, підполковник Пост і майор Апреп були вбиті при першому залпі». Саме активною дією російської артилерії пояснюється загибель кількох тисяч шведів на початку бою.
При цьому чимало атакуючих підрозділів втратили зв’язок з командуванням, іншими полками. До Мазепи не пробився жоден гінець, навіть генерал-ад’ютант короля А. Гильденклу, щоб гетьман вислав свій козацький резерв з Пушкарівки на допомогу союзникам.
Велика частина мазепинського війська була у другому ешелоні наступаючих.
«Між кіннотою шведи помістили піхотинців, — зазначав у щоденнику згадуваний Д. Крман, — а козаків і волохів поставили на обох крилах». На лівому крилі перебували запорожці. В їхній бік була спрямована контратака декількатисячного корпусу калмиків. Спочатку серед запорожців сталося замішання, і вони почали тікати. Однак, писав Д. Крман, декілька прибулих шведів з гострими мечами повернули їх назад, і знову було відновлено порядок.
Шведський старшина Вейге у споминах відзначив важливу роль мазепинців: «Наші запорожці застрілили своїми тягненими рушницями багато з московської піхоти, так що вона скоро потім, побачивши нашу підмогу, відступила через заросляки, і король також малим об’їздом завернув під Полтаву».
Козаки та запорожці відігнали ворожу кінноту, яка після бою намагалася схопити короля та його оточення.
Карл ХІІ ще бадьорився, хотів битися з росіянами до останньої краплі крові. Мазепа, прибувши до шведської ставки, почав переконувати його оголосити негайний відступ у турецькі володіння.
Про це ж заявили генерали короля. Лише після настирливих вмовлянь він погодився на відхід.
Карл ХІІ і Мазепа від’їхали разом в колясці генерала Мейерфельда. За ними поспішили ті, хто врятувався.
Капітуляція
Полтавська баталія завершилася цілковитою поразкою шведсько-українського війська. На місці герцю переможна сторона виявила 8619 забитих шведів. Ще під час побоїща 2977 шведів потрапили в полон. Організоване росіянами переслідування теж дало наслідки: поблизу Дніпра практично вся королівська армія, яка не мала засобів для переправи, здалася. Майже 23 тисячі офіцерів, солдатів, супроводжуючого персоналу згодом були відправлені на заслання.
Інша доля чекала їхніх союзників. Декілька тисяч мазепинців як зрадників нещадно винищено протягом 28 червня — 4 липня 1709 року. Шведські полонені стали свідками колесування, вішання спійманих запорожців, козаків, які брали участь у Полтавській битві. Їм також відрубували руки, ноги, голови. Увесь простір від Полтави до Дніпра скраплений кров’ю тих, хто потрапив під гарячу руку переможців.
За «Щоденником військових дій» після Полтавського бою поховано 13281 «побиенных неприятельских тел». Якщо від цієї кількості загиблих відняти 8619 шведів (за іншими даними — 9234), то отримаємо 4000—4600 переважно забитих козаків, запорожців. Хроніст Петра І Голіков назвав дещо іншу цифру втрат українців — «изменников козаков до 8000».
Під Переволочною здалися на милість царя декілька генеральних старшин, які мали разом з шведською армією вивести залишки українського війська у Крим. Очевидно, взамін вони просили гарантувати їм життя. За допитами від 14 липня 1709 року серед капітулянтів були: генеральний суддя Василь Чуйкевич, генеральний осавул Дмитро Максимович, полковник Дмитро Зеленський, компанійський полковник Юрій Кожуховський, сердюцький полковник Яків Покотило, дрібні урядовці Антон Гамалія, Семен Лизогуб, канцелярист Григорій Григорович та писар Яків Гречаний. Смертну кару їм замінено на заслання. 2700 козаків, які були з ними, помилувано. Їм заборонили носити зброю і перевели у стан посполитих.

Чернігів.