Нейтралізація і придушення повстання мазепинців російським командуванням здійснювалися по-різному. Поряд з каральними акціями залякування Петро І та його наближені організували українську владну інституцію, яка б розколювала ряди гетьманців. З цією метою наспіх у Глухові провели вибори нового гетьмана.
За зверненнями Петра І до старшини вже 1 листопада 1708 р. в Богданівку (поблизу Шостки Сумської області) прибули полковники стародубський І. Скоропадський, чернігівський П. Полуботок та наказні полковники переяславський С. Тамара і ніжинський Л. Жураховський, які їхали на зустріч з царем, як той вимагав, з полковою старшиною. Зауважимо, що лист І. Мазепи до старшого над цими старшинами І. Скоропадського про початок повстання був перехоплений, а тому вони, не знаючи перебігу подій, змушені були коритися наказам російського командування.
Стольник О. Дашков застерігав Г. Головкіна: «Ежели оберут гетманом Скуропацкого, надобно иметь и на него око, понеже он есть крефтура Мазепина: он его возтавил и обогатил».
Вибори в Глухові фактично були нелегітимні, бо в них взяли участь лише 2 городові полковники та 2 наказні полковники (з 11!). Останніх, щоправда, Петро І перед церемонією обрання гетьмана наділив полковницькими урядами. Попри неправомочну виборчу процедуру (в ній не брали участь генеральні старшини, представники більшості полків), цар поспішив, щоби в Гетьманщині на противагу Мазепі з’явився новий керманич.
Неблагонадійний Скоропадський
Про те, що Скоропадський і його близькі мали співчуття до мазепинців, красномовно свідчить донос Данила Забіли. «Маркович (Андрій. — Авт.) с сестрою своею гетьманшею Скоропадскою держали мене под караулом... — писав він, — во время змены Мазепы, за изменника Мазепу, что я его проклинал и говорил, что Бог поможет нашему императору, что одолеет шведа, а Мазепа проклятый пропав, имя его вовеки пропало, за что он, Маркович, оскорбился великим гневом, мовячи: «Что тебе до того и проклятым за что ты зовешь Мазепу? — Як Мазепа выграет, где ты поденишся? — отсе тебе смерть кортыть!..» Потому вышла гетманша Скоропадская з комнаты, в Глухове, и видя, же я спорусь з А. Марковичем, тож оскорбилася на мене и говорила подобные слова многие, которых не могу вспомнить; токмо сие мне в память, же казала: «Мы и гетманству сему не рады, що еще Мазепа — в живых гетман и никто не силен у его булаву взять и скинути з гетманства, а мы з нужды хоть взяли (гетманство), то нам сие прощено будет. А ты, хотя и мудрый человек, а проклинаешь Мазепу напрасно...»
Гетьман-заручник
Все це було враховано російським командуванням. Як стає ясно з листа-наказу Г. Головкіна Скоропадському від 9 січня 1709 р., при новому гетьмані практично не було козаків. Тому царедворець указував: «Зело, мой государь, нужно вашего регименту войска збор, дабы малороссийский народ, слыша, что при вас войска, был в доброй надежде; также бы и неприятель имел пострах». 20 січня Г. Головкін у Сумах лише ще висловлює побажання, чи збирати переяславських, київських козаків, чи ні. При цьому гетьману була надана допомога у формуванні «війська». Граф Г. Головкін 17 травня 1709 г. рекомендував І. Скоропадському «регулярную великороссийскую пехоту, которая при милости вашей (гетьмана. — Авт.), возможно, для лутчей безопасности оставить где при крепком месте». Уже 18 травня Головкін додає «милости вашей (гетману. — Авт.) три полка драгунских, под командою господина генерала-маеора князь Григорья Волконского».
Отже, кістяк гетьманського війська складали російські піхотні та драгунські полки.
І. Голіков обраховує кількість сил Скоропадського станом на 6 червня в 45000 осіб. Однак це явна помилка — або дослідник зараховує до війська гетьмана увесь максимальний склад запорожців, компанійців, сердюків, реєстрових козаків, котрі рахувалися тоді в Гетьманщині.
Насправді Скоропадському вдалося зібрати не більше 4500 вояків. Суто українські з них — ледь половина. Адже 18 травня Б. Шереметєв писав гетьману про підпорядкування останньому донських козаків. Миргородський полк, який загинув у Батурині, було реанімовано теж за допомогою немісцевих людей.
«А что о донских казаках и калмыках, господину полковнику миргородскому обещаных, принадлежит, и то давно прямым исполнено делом; не точиею несколько десятков, но и пятьсот человек дано, с которыми определен отъютант царского величества Ушаков», — повідомляв Меншиков Скоропадського.
Маріонетковому гетьману також допомагали набрати у військо козаків зі Слобожанщини (що тоді не входила до складу Гетьманщини). Так, І. Скоропадський повідомляв О. Меншикова, що «набрал я в драгуны» 900 чугуївців.
Невдала мобілізація
Привертає увагу розпис гетьманських караулів від 10 червня 1709 р. Цей документ повідомляє про розташування по річці Псел полків, які були в підпорядкуванні І. Скоропадського. Їхнім завданням було тримати «кордон», мости за 20—40 кілометрів від місць розташування шведів загальною довжиною до 150 кілометрів. З цього розпису дізнаємося, що козаки Київського полку несли караул по лінії від Кременчука—Монжелівки (підрозділи по 200, 200, 300 та 200 душ). Забезпечували також охорону цього рубежу полки Миргородський (калмики!), Чернігівський (поблизу Матяшівки 150 козаків), Переяславський (Шишаки, Великий Перевоз по 200 козаків), Прилуцький (Попівка, Остапівка 60 і 80 козаків), компанійський полк. Поряд із українцями стояли російські підрозділи. Цікаво, що в розписі повідомляється про 30 козаків, з якими було «2 драгуна на форпосте для надзирания караулов над козаками». У такій само ситуації був й І. Скоропадський. Розпис караулів інформує, що «где стоит господин гетман, стоит корпосом и генерал з двемя полками драгунскими и два полка салдацкие». Документ повідомляє про присутність під Богачкою «30 драгун Неженского полку», що вказує на російський полк, дислокований у Ніжині, а не на козацьке формування.
Отже, підрахунки вищезгаданого контингенту дають підставу говорити про те, що під управлінням І. Скоропадського було не більше 2500—3000 козаків Гетьманщини. Та й ці сили були розкидані, не зосереджені в одному місці, при них стояли російські підрозділи, аби гетьманці не змогли перейти на бік І. Мазепи. Київський воєвода Д. Голіцин, інформуючи канцлера про неблагонадійність І. Скоропадського, зазначав: «Теперь от него в Корсуне полковником Кандыба, который был в измене, и Мазепа из Ромна послал его в Корсунь в полковники... а я думаю, что от него, кроме плутовства, нельзя ждать никакого добра; хорошо, если б на его месте был другой с нашей стороны».
Петро І у депеші Г. Долгорукому від 8 червня зазначав, що не треба довіряти І. Скоропадському: « А что о отакованье неприятеля от нас, не объявляй гетману, дабы не пронеслось, но секретно сие дело держи». Зазначимо, що на початку Полтавського бою 27 червня лейтенант кавалерії Йоаким Лют був свідком прибуття до шведів посланця від 2000 козаків, які хотіли перейти на бік шведів, але з гарантією помилування від короля. Командир полку принц Максиміліан Емануель Вюртембергський не наважився їх прийняти без дозволу Карла ХІІ, який у цей час був в іншому місці битви. Як повідомляє шведський історик П. Енглунд, козацький парламентар повернувся ні з чим через шведську бюрократичність.
Можливо, росіянам стало відомо про ці переговори. До козаків було оперативно перекинуто 6 полків драгун, «которые все на бою генеральном не были».
10 липня 1709 р. цар обідав з гетьманом, штабними офіцерами. Дізнаємося, що Петро І видав «на разделение войску, обретающемуся при нем, 100000 рублев», а також «на четыре тысячи войска волохов, казаков и калмыков по 5 руб. на человека, итого 20000 р.». Тобто вищезгадана кількість (4000) і складала насправді «українську» армію, що підтримувала Москву. Це у 3,5 разу менше, ніж було повстанців.

Чернігів.