І. Полтавська битва: маловідомі подробиці
Історіографічні стереотипи про участь незначного війська І. Мазепи у кампанії 1708—1709 рр. здебільшого породжені пануючою після Полтавської перемоги модою на уславлення Петра І та приниження його противників. Виступ гетьмана та мазепинців за волю України хроністи царя подавали як зраду, яку не підтримав український народ. Фактично так було розтиражовано версію Петра І та його царедворців, які хотіли вірити, що їх зрадив лише одинак.
Нейтралізація гетьманського війська
Російське командування вжило відповідних заходів, аби з Гетьманщини відразу після взяття Батурина були надіслані чолобитні аборигенів «про вірність». Брати їх до уваги сьогодні як вияв волі населення — дуже натяжно, оскільки подібні документи швидше є підтвердженням політики страху, що насаджувалася в Гетьманщині московськими урядовцями.
Водночас чимало джерел того часу дають підставу по-новому глянути на події 1708—1709 рр. на теренах України.
За Коломацькими статтями 1687 р. у козацькому реєстрі гетьмана І. Мазепи мало рахуватися 30 тисяч козаків. Крім того, гетьман мав у своєму розпорядженні 10 охотницьких полків, які налічували до 6000 сердюків та компанійців. Офіційно під його зверхністю була й Запорозька Січ (7000—8000 запорожців). Таким чином, загальний військовий контингент Гетьманщини становив до 44 тисяч душ.
На жаль, ще до укладення шведсько-українського союзу 8 городових полків з 11 були за наказами Петра І виведені в Польщу, Білорусію, Прибалтику, на Дон. Саме це (й відсутність з тієї ж причини кількох охотницьких полків) спричинили вагання Мазепи, коли старшина вимагала від нього негайного об’єднання з військом Карла ХІІ.
Російське командування під час розгортання повстання мазепинців вжило заходів для нейтралізації українських полків, що були в підпорядкуванні їхньої армії. Відомо, що Стародубський полк послали у Бихів для охорони фортеці. На прохання І. Скоропадського повернути полк додому, Меншиков 25 січня 1709 р. відповідав: «Ради лутчей той фортецыи обороны, не быть им там нельзя». З листа Т. Стрешнева царю від 12 січня 1709 р. дізнаємося, що великий контингент козаків теж виведено з Гетьманщини: «А ныне писал ис Киева господин Голицын, что от него наряжено в Азов и в Троецкий (...) в нынешную зиму четыре тысячи пятьсот человек из украинцов».
Полковника Гадяцького полку Степана Трощинського заарештували 30 листопада 1708 р. Схоже, подібна доля була і в київського полковника Федора Коровченка, про якого після повстання мазепинців не маємо ніяких відомостей.
У Батурині 2 листопада 1708 р. при героїчній обороні загинули повністю Лубенський, Миргородський, частково Прилуцький полки, 4 сердюцькі полки, до 300 козаків Ніжинського полку (Батуринська сотня).
Попри залякування і жорстоку розправу над мазепинцями, весною до гетьмана за його покликом прибували козацькі сотні. Головний кістяк мазепинців склав Полтавський полк, який, як писав К. Ренне 25 березня 1709 р., «заплутовал и пристал к запорожцам». Крім них, зазначав цей генерал, «также и тамошние мужики все отложились и уже давно нам неприятели». Ще 17 січня 1709 р. у Полтаву прибув новопризначений комендант гарнізону О. Келін з п’ятьма батальйонами піхоти. Із записок сучасника, Петра Крекшина (1684—1763), який детально вивчав архіви Петра І й Меншикова, довідуємось, що «полтавский полковник королю и в Запорожье писал, чтоб шли для взятья Полтавы, и о сем немедленно произведено следствие, по которому оный полковник в сей измене явился». З листа коменданта О. Келіна бачимо, що «из бунтовщиков Полтавского полку, согласившихся с запорожцами о содержании стороны короля шведскаго, взят полковник Левенц, и сердюков 7». Цей епізод підтверджує у своїх мемуарах і шведський генерал А. Гілленкрок: «Подполковник Зильфергельм вел переговоры с казацким полковником Левеным (Левенцем. — Авт.), находившимся с русскими в Полтаве. Этот полковник хотел доставить нам случай напасть врасполох на Полтаву. Но переговоры не имели успеха. Неприятель, узнав про это, арестовал и выпроводил из города казацкого полковника». Усе ж з Полтави втекли до мазепинців Герцики, полковий обозний Дорош Дмитрович з сином Леонтієм, полковий суддя Іван Красноперич. Їхній полковник фактично перебував під арештом у Харкові, куди, як писав Меншиков царю 26 квітня, ще раніше «жена и дети его привезены». З повідомлень першої половини 1709 р. видно драму мазепинського прибічника, який, всупереч бажанню, змушений був коритися силі московського війська, таємно підтримувати мазепинців і вдавати вірність цареві.
І. Левенця то арештовували, то залишали під наглядом. Московським урядовцям було невигідно у грудні 1708 р. — першій половині 1709 р. його репресувати, оскільки цар для зменшення опору на Лівобережній Україні волів бачити в Гетьманщині серед керівної верхівки більше союзників, аніж ворогів. Тим і обумовлене поблажливе ставлення московських урядовців до полтавського полковника.
А полковник Павлов від 17 червня писав, що з мазепинцями пішли «сенжаровские де жителей многое число и сотник».
Зростання рядів повстанців
Крім полтавців, до повстання явно пристали гадяцькі козаки. Їх полковник С. Трощинський перед своїм арештом «полк свой в Киев не привел, а сказал: полк ево пошол иным трактом».
У квітні до мазепинців приєдналися до 7600 запорожців (як вважав Д. Яворницький, у кошового К. Гордієнка було 38 куренів по 300, 200, 150 козаків, що в середньому і дає таку цифру).
Шведський перебіжчик Леон Івашкеевич (родом з Литви. — Авт.) свідчив 17 червня 1709 г. на допиті, що «в Жуках стоит Мазепа, а при нем войско, которое вчерашнего дня выходило, конницы тысячи с 4, пехоты 8 полков, а при них 2 пушки». Маємо при цьому достовірне джерело про загальний склад оборонців Гетьманщини.
Англійський посол в Москві Чарльз Вітворт 4 травня 1709 р. писав до Лондона: «Подполковник и другие офицеры, захваченные в плен в этой битве, показали, что король шведский по прежнему занимает квартиру в Будище, войска же свои расположил так, чтобы блокировать русский отряд, стоящий в Полтаве. Они в шведской армии все еще насчитывают до 28.000 человек со включением больных; ... говорят, будто весной король ожидает около 20.000 рекрут из Курляндии, частью под начальством генерал-майора Скита, частью же под командой генерал-майора Крассау. Казаков, перешедших на сторону короля шведскаго, они насчитывают до 15.000».
Ця цифра не завищена. Адже укладач багатотомних документальних «Діянь Петра Великого» І. Голіков оцінює кількість «изменников» перед Полтавським боєм у понад 20000 душ. Ця цифра теж має право на існування. Адже повідомлення російських високопоставлених осіб показують, що підтримували шведсько-український союз на Правобережжі Чигиринський, Брацлавський, Могилевський полки. Для їхньої «нейтралізації» теж були послані значні сили російської армії.
Втрати мазепинців
Для підрахунку кількості учасників повстання — мазепинців важлива і статистика втрат учасників боротьби за волю України протягом кампанії кінця 1708—1709 рр. У Батурині загинуло їх до 14 тисяч, у Переволочні — 3000. Також російськими військами були спалені переважно з козаками та жителями Маячка, Нехворощ, Келеберда, Старий Кодак, Новий Кодак, Старі Санжари і Нові Санжари. Практично щотижня гинули у бойових сутичках по 200—300 запорожців, козаків протягом січня-червня 1709 р. О. Меншиков у листі до І. Скоропадського від 8 березня 1709 р. повідомив, що «с 200 человек компанейцев на месте положили и многих в полон, также и обозы их побрали». 9 березня росіяни атакували два піхотні полки Мазепи і завдали їм великих втрат, захопивши 14 полонених. При захопленні Нових Санжар було вбито 60 козаків та 12 взято в полон. «Один из русских отрядов, повстречав полторы тысячи казаков (інформував Вітворт 4 травня свій уряд) перебил или перехватал большинство их, а забранный в плен начальник казаков немедленно четвертован на месте». 14 травня взяття Чортомлинської Січі завершилося розправою над близько 300 оборонцями (половину стратили одразу, а іншу для остраху містечок — згодом). Чимало запорожців загинуло 2 червня за річкою Татаркою, 200 полонених були страчені. Під час битви запорожців під Царичанкою вони втратили 30 чоловік. До 1000 козаків загинуло при облозі Полтави. 250 чугуївських козаків (слобідські полки не були в складі Гетьманщини. — Авт.), наприклад, зробили напад на запорозький загін і вбили 150 запорожців. Як бачимо, втрати повстанців були дуже значні. За підрахунками сучасника і хроніста Петра І Петра Крекшина, протягом листопада 1708 — липня 1709 років в Україні «изменников до тридцати тысяч порублено».
Та їхні ряди зростали при підготовці до вирішального бою.
Важлива ще одна цифра, наведена Вітвортом 6 липня в інформації про Полтавську битву: «Со стороны шведов в деле было около 30.000 человек, в том числе 19.000 регулярного войска, остальное — казаки». Зазначимо, що йдеться лише за тих мазепинців, які стояли безпосередньо поблизу шведів. Але ж підрозділи козаків також забезпечували блокаду Полтави, охорону обозу та місць квартирування союзницьких військ.
Таким чином, якщо скласти втрати повсталих і кількість їх в Полтавському бою, то вийде, що гетьмана Мазепу активно підтримало до 40 000 українців.

Чернігів.