Чомусь останнім часом серед наших державників стало модно активніше копіювати всілякі «правові» норми, що діють у сусідній пострадянській країні. Факти свідчать: у Росії журналістам працювати стає все складніше, бо діють узаконені (точніше — повернуті чекістськими силами) різноманітні обмеження в отриманні інформації та її висвітленні. Схожа тенденція набирає обертів і в Украні.
Лише за останні два тижні оприлюднений ряд фактів, коли то мікрофон чиновник вихоплює з рук репортера та кидає в урну, то силоміць випроваджують журналістів з приміщень, в яких відбуваються масові заходи, або ж взагалі із застосуванням фізичної сили затримують. Подібних фактів, на жаль, більшає.
На фоні цих дійств питання про боротьбу з корупцією, яке часто порушують державні мужі, втрачає актуальність. Адже корупцію зводять нанівець там, де свобода слова і права людини є найвищою цінністю не лише на папері.
Народні депутати нещодавно запропонували на розгляд Верховної Ради два законопроекти , які передбачають внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінально-процесуального кодексу. Їх суть полягає у криміналізації придбання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації та встановленні альтернативної підслідності відповідної статті Кримінального кодексу.
На сьогодні до кримінальної відповідальності можуть притягуватися особи, які незаконно використовують спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації . Ще всі пам’ятають, як один із керівників оперативно-технічного підрозділу УМВС у Чернігівській області після звільнення з ОВС, працюючи в цивільній установі ( фірма «Вена»), організовував за допомогою спецтехзасобів негласний збір інформації, за що переслідувався кримінальним правосуддям. Засоби, які були при цьому застосовані, можуть використовуватись лише оперативними підрозділами МВС, СБУ, прикордонних військ, управління державної охорони, органів податкової служби, установ Державного департаменту з питань виконання покарань і тільки за наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності.
Наведений у Кримінальному кодексі перелік видів спеціальних технічних засобів є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає. Все може змінитися після ухвалення деяких підготовлених законопроектів. Хоча серед позитиву — те, що відповідальність буде встановлена не тільки за незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (як є зараз), а й за їх незаконне виробництво, виготовлення, придбання та збут.
Але, якщо нові підготовлені законопроекти будуть ухвалені в такому вигляді, як є, то незабаром звичайний диктофон журналіста легко може опинитися серед предметів правопорушення. Схоже, що хтось намагається накинути зашморг свободі слова. І ці «хтось», напевно, чогось бояться.
Є багато випадків, коли спритні журналісти вправно (і негласно) фіксують вислови та дії посадовців. Як, наприклад, один із чиновників у Полтавській області погрожував працівнику преси вбивством (?!), а журналіст усе це записав. Зараз ця справа розглядається в суді. Чи не тому високоповажні особи невдовзі зможуть порадіти, бо здобуття таким чином доказів може бути визнано судами незаконним. А це вже серйозний привід не лише для роздумів.
Сергій КОРДИК