Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина"

Зашморг свободі слова

Serj — Sat, 20 Jun 2020 09:55:47 GMT

Чомусь останнім часом серед наших державників стало модно активніше копіювати всілякі «правові» норми, що діють у сусідній пострадянській країні.

Факти свідчать: у Росії журналістам працювати стає все складніше, бо діють узаконені (точніше — повернуті чекістськими силами) різноманітні обмеження в отриманні інформації та її висвітленні. Схожа тенденція набирає обертів і в Украні.

Лише за останні два тижні оприлюднений ряд фактів, коли то мікрофон чиновник вихоплює з рук репортера та кидає в урну, то силоміць випроваджують журналістів з приміщень, в яких відбуваються масові заходи, або ж взагалі із застосуванням фізичної сили затримують. Подібних фактів, на жаль, більшає.

На фоні цих дійств питання про боротьбу з корупцією, яке часто порушують державні мужі, втрачає актуальність. Адже корупцію зводять нанівець там, де свобода слова і права людини є найвищою цінністю не лише на папері.

Народні депутати нещодавно запропонували на розгляд Верховної Ради два законопроекти , які передбачають внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінально-процесуального кодексу. Їх суть полягає у криміналізації придбання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації та встановленні альтернативної підслідності відповідної статті Кримінального кодексу.

На сьогодні до кримінальної відповідальності можуть притягуватися особи, які незаконно використовують спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації . Ще всі пам’ятають, як один із керівників оперативно-технічного підрозділу УМВС у Чернігівській області після звільнення з ОВС, працюючи в цивільній установі ( фірма «Вена»), організовував за допомогою спецтехзасобів негласний збір інформації, за що переслідувався кримінальним правосуддям. Засоби, які були при цьому застосовані, можуть використовуватись лише оперативними підрозділами МВС, СБУ, прикордонних військ, управління державної охорони, органів податкової служби, установ Державного департаменту з питань виконання покарань і тільки за наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності.

Наведений у Кримінальному кодексі перелік видів спеціальних технічних засобів є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає. Все може змінитися після ухвалення деяких підготовлених законопроектів. Хоча серед позитиву — те, що відповідальність буде встановлена не тільки за незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (як є зараз), а й за їх незаконне виробництво, виготовлення, придбання та збут.

Але, якщо нові підготовлені законопроекти будуть ухвалені в такому вигляді, як є, то незабаром звичайний диктофон журналіста легко може опинитися серед предметів правопорушення. Схоже, що хтось намагається накинути зашморг свободі слова. І ці «хтось», напевно, чогось бояться.

Є багато випадків, коли спритні журналісти вправно (і негласно) фіксують вислови та дії посадовців. Як, наприклад, один із чиновників у Полтавській області погрожував працівнику преси вбивством (?!), а журналіст усе це записав. Зараз ця справа розглядається в суді. Чи не тому високоповажні особи невдовзі зможуть порадіти, бо здобуття таким чином доказів може бути визнано судами незаконним. А це вже серйозний привід не лише для роздумів.

Сергій КОРДИК

«Великі перегони» — не для українців?

Serj — Sun, 05 Apr 2020 11:16:50 GMT

— Кто сегодня победит? Конечно же — Россия!
— Сила только у нас, по-иному и быть не может. И это всё Россия!
— Только так надо действовать — вперёд за нашу Отчизну!
— За победу! За Россию! За Родину!
— К новым высотам! К достижению победы!
— Вот она — Россия! Вот так надо!
Такий невигаданий пасаж не з фронтових дій. Ця «військова» картинка з телепередачі «Великі перегони», яка транслювалась по Першому російському каналу 15 листопада. Такі промовисті висловлювання постійно проголошували «в екран» члени російської команди «Нежные хищники». І, якщо б я був громадянином Росії або й просто росіянином, то щиро вигукнув би: «Браво, Росія!» Звичайно, молодці вони, росіяни, що вміють показати свій російський патріотизм. А що ж ми – українці?
Уявіть собі, що замість росіян, а у змаганнях брали участь ще й американці, білоруси та китайці, такі патріотично-запальні слова вигукували б українці. І говорили вони замість слова «Росія» — «Україна». На жаль, ми таке можемо тільки уявити. По українських каналах бачимо інше: всі розважальні програми ведуть російські зірки, склад журі — з російського шоу-бізнесу, організатори всяких кастингів-відборів — теж звідти, з Росії…
Але, якщо навіть і припустити, що сталося таке диво (нічого подібного раніше, коли українці теж браали участь у телепрограмі «Великі перегони», я не помічав), то перша реакція, яка надійте від «когось там», сконцентрується на звинуваченні в націоналізмові. Мовляв, це кляті націоналісти такі слова промовляють — ворожі для нас, росіян.
А отже, вкотре усвідомлюєш: росіянам бути патріотом завжди почесно, а нам — українцям — ні, бо такого характеру вислови вже вважатимуться націоналістичними. Та це ще півбіди, коли «хтось» ззовні зробить нам такі закиди. Але все частіше такі обвинувачення лунають з уст самих українців. А це вже синдром, який можна віднести до небезпки! І цю небезпеку необхідно усунути негайно, бо завтра буде пізно.
Сергій КОРДИК

Українці — не лакеї!

Serj — Sun, 05 Apr 2020 11:16:08 GMT

Візит Московського патріарха в Україну був би знаменний саме у ці дні, коли частина людства відзначає християнську подію, якби не політичне забарвлення цього вояжу, а відтак публічне приниження українців.
Політичний підтекст, як би цього хто не хотів, вбачається у всьому.
У своїх проповідях, де б не був патріарх Московський і Всєя Русі, звучать молитовні здравиці за архіреїв та інших служителів якраз Московської церкви, які служать у приходах на теренах Російської держави.
Єднання — актуальне гасло для Кирила. Але хіба ми, українці, проти цього? Звичайно, ні. Та все ж таке єднання, до якого закликає Патріарх з Москви, суперечить інтересам самої України. Ми за дружбу — це так. Але це не означає, що вкотре українці повинні поглинутися під патронат сусідки, яка частенько нехтувала правами та вольностями українського народу. Фактів більше, ніж достатньо.
Днями побував на Черкащині. «Як не соромно нам, українцям, бути запопадливими перед Росією. А де ж наша українська гордість? Візит Кирила показує, що вони зверхньо дивляться на нас, повчають, як нам треба жити і що робити», — говорять мудрі, ще не до кінця зросійщені черкащани.
Українських юнаків, які мають право (і зобов’язані!) відстоювати права захищати українське будь-якими способами та методами тут, у себе, і які тримають у Києві гасла «За Україну!» та «Слава Україні!» — кидають за ґрати. Це ще раз показує, що в Україні править влада не українська, а та, звідки приїхав і хазяйнує Московський Патріарх.
Телеканал «Україна» та 5-ий канал показують, як Кирило в оточенні цілої армії (аж понад 20 осіб лише офіційної охорони, а що вже казати про спецслужбістів!) виходить з церкви потаємним ходом, крадучись від людей. А «Інтер» цього уникає. Він робить сюжети, які вигідні Москві... А що ж віруючі? Вони після того, як Кирило вирушив через «чорний» хід, порозхоплювали зелене віття, по якому йшов адепт і виразник сьогоднішньої політики Росії.
«Зараз матеріальне для більшості людей переважає духовне», — заявив під час візиту Кирило. А сам не цурається дорогих іномарок, як, власне, і всіляких слуг та лакеїв.
Споглядаєш на цей візит, і таке враження, що всіх українців перетворюють на лакеїв Росії, і не без допомоги «української» влади. Сором та й годі!
Цей візит принижує до неможливості УПЦ Київського патріархату. Чи не тому Патріарх Філарет зазначив: «Московський патріарх може бажати (побудова нової Російської імперії, де головним центром буде Московський патріархат), але його бажання побудувати нову імперію не вдасться. Тому що ми віримо і бачимо, що Бог благословив бути Україні незалежною державою, а Українську церкву — помісною і автокефальною».
Дай Боже!
Сергій КОРДИК

Ціна українського іміджу

Serj — Sat, 04 Apr 2020 19:05:38 GMT

Неподалік типографії «Деснянська правда», що в центрі Чернігова, на зеленому штакетнику вже кілька місяців красується величенький напис «Вони живуть. Ви — спите». А на одному з житлових будинків по вулиці Пухова, теж в обласному центрі, хтось білою фарбою викарбував і взагалі напівкумедний текст: «Таргани! Кусайте багатих!» От тільки, кажуть, будівельна хімія чи, можливо, цивілізаційно-частотні хвилі від станцій для мобільних телефонів змусили тарганів кудись заховатися. Можливо, людина, яка писала, і знає те приховане місце? А прийде час, відкриє заслінку, а звідти чорно-коричневе полчище як посуне — ой, уберегтися б!
Якось так співпало, що саме в ці дні, коли хтось не шкодує грошей для недешевої фарби, якою наносять різні тексти на будинках та парканах, із уст деяких політиків (зауважте, не простих людей, а тих, кому ми довіряємо панувати над нами) проскакують СТРАШНІ терміни — вони у своїх промовах-виступах називають абстрактну владу не інакше як… бандою. Цього слова не злякалась ані Наталія Королевська — народний депутат, коли побувала в Чернігові, ані лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк… Інший же політик узагалі не просто обізвав владу бандою, як це зробили зазначені особи, а ще й обґрунтував значення цього слова в контексті предметного тлумачення.
«В інтересах народу України, щоб у Президента — і далі по всій вертикалі влади — не було Межигір’я із золотими унітазами. Щоб не кидали за ґрати до вироку суду десятки тисяч людей, які нікого не вбивали і не ґвалтували. В інтересах народу України, щоб не було кирєєвих і вовків, а були нормальні судді. Щоб вибори проходили спокійно, а не ставили країну на межу розколу. В інтересах народу України, ЩОБ ВЛАДА НЕ СТВОРЮВАЛА БАНДИТСЬКУ СИСТЕМУ СМОТРЯЩІХ, забираючи бізнес по всій країні… Ми розуміємо, що когось, урешті-решт, можуть зламати, залякати, АДЖЕ МИ МАЄМО СПРАВУ З БАНДОЮ», — так заявив днями, характеризуючи нинішню ситуацію в країні, лідер партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко.
Як бачимо, відбувається поступове злиття народного «фарбувально-мальовничого» письменства на стінах із серйозними висловлюваннями знаних в Україні людей. Як на мене, тут (у поєднанні думок) простежується причинно-наслідковий зв’язок. А відтак чи не станеться колись так, у майбутньому, що стаття Кримінального кодексу України «Бандитизм» і дійсно застосується проти тих, хто сьогодні при владі?
Не вдаючись у юридичні тонкощі, слід зазначити, що для кваліфікації за «бандитською» статтею потрібно, аби члени банди були визнані як злочинне об’єднання. А хто сьогодні (і знову ж — якщо вийти за межі Кримінального законодавства) не називає її, владу, саме так? Та й чого гріха таїти — адже і Королевська, і Яценюк, і Гриценко теж є частинкою цієї влади, щоправда, опозиційної…
Чи не тому українське суспільство так болісно прореагувало на оприлюднення інформації щодо найбагатшого письменника України — нашого Президента Віктора Федоровича, який встиг уже заявити, що ті 16 мільйонів як гонорар за його книжки, у тому числі й за майбутні, які ще колись вийдуть друком, підуть за прямим призначенням, тобто дітям. Тут же з’явився й анекдот. «Я всі кошти за книжки віддам дітям», — заявив Президент. На що народ уточнив: «Звичайно, дітям, а їх у нього двоє: Олександр та Віктор».
Та що там анекдот. У соціальних мережах уже наступного дня після інформації про 16 мільйонів письменницького заробітку пішли гуляти пісні. Один жанровий співак шансону переробив пісню, яку полюбляє і сам Янукович: «Вышел в степ донецкую…» Але цей аудіозапис перевершив відеокліп-караоке, який записаний на мотив легендарної пісні часів Другої світової війни «На позиції дівчина проводжала бійця», музику до якої написав радянський композитор Матвій Блантер, а слова в оригіналі належать Михайлу Ісаковському. У пісні пригадується і ПИСЬМЕННИЦЯ Анна АхмЕтова, і УКРАЇНСЬКИЙ ПОЕТ Антон Чехов, і не тільки це…
Між тим, українські моряки, які знаходилися понад два роки в одній з африканських тюрем і які рік тому повернулися в Україну, три дні тому в Апеляційному Київському суді почули страшний вердикт: моряків засудили до 9-ти років позбавлення волі нібито за перевезення на морському судні, де вони працювали, великої партії наркотиків. Хоча моряки стверджують, що в африканців така системна практика — підкидати наркотики, а потім вимагати викуп…
Як би там не було, але африканці навіть гуманніші за самих українців — вони етапували на Батьківщину українців і «робіть уже там з ними, що хочете». «Є інформація від надійних джерел із Міністерства юстиції, що нібито суддям дана вказівка цих моряків засудити до позбавлення волі, аби не зашкодити іміджу України», — заявив після судового рішення адвокат моряків.
Звичайно, імідж для влади головніший за долі конкретних людей. Та й моряки ж — дорослі люди. А сам гарант української влади полюбляє діточок, для яких не шкодує і своїх мільйонних статків-гонорарів — для цього він, про що сам недавно заявив, працює аж 24 години на добу, бо пише, як виявилося, для дорослих дядечків і тіточок книжки. Серед інших назв цих книжково-публіцистичних творів («Рік в опозиції. У політиці не буває залишкових перемог и поразок», «... Рік при владі. Від кризи до економічного зростання»…) виділяється одне яскраве назвище: «Як Україні далі жити». І чомусь без знака запитання. Напевно, автор знає вже ствердні відповіді для себе і… своїх дітей.
Сергій КОРДИК

Трутовики: гриби чи влада?!

Serj — Sat, 23 Mar 2019 20:35:53 GMT

Останнім часом, незважаючи на потуги української влади щодо свого реанімування шляхом усіляких дотаційних та інших виплат, люд чомусь цю владу посипає різними недобрими словами. Бо, по-перше, ті підвищення є суто незначними, а по-друге (і як наслідок), вони «зжеруться» підвищеннями іншими — ціновими. Та от біда: влада думає, що прості люди цього не розуміють! Аякже! Як не завуальовують у шаради та ребуси владні інституції підходи до народу, а краще сказати, від народу, різні «зашифровки» все ж розгадуються. А тому серед інших народних «словосполучень» у виразні й частіші терміни проникли «трутні», «зарази», «кровопивці» (як сказав колись Азаров — «кровосісі») тощо.
Природа на такі явища, схоже, дуже реагує. На деяких деревах можна досить часто бачити нарости на стовбурах і скелетних гілках. Вони мають різноманітну форму: із концентричними борозенками, «черепицеподібні», напівкруглі, м'ясисті, плоскі… Та головне, що серед них є і назви, ідентичні тим, які сиплються на нашу рідну владу, наприклад, гриби-паразити, гриби-трутні… Цікаво, що одні з них ростуть на мертвих пнях і гілках, інші паразитують на зростаючих плодових і декоративних деревах. Зараження дерев трутовиками, приміром, відбувається у місцях пошкодження. Це можуть бути механічні пошкодження (спили зрізаних, але необроблених гілок), сонячні опіки, уражені місця через інші фактори. Спори грибів, потрапивши на рану, проростають і утворюють грибницю, яка поширюється всередину дерева. Уражена деревина загниває, утворюються дупла, стовбур і гілки передчасно всихають…
Отак і наша рідна українська влада, і не тільки ця — «регіоналів» (давайте бути чесними!), а вся, протягом двадцяти років постійно з народу висмоктує останні соки, паразитуючи на цьому, а потім як милостиві подарунки якусь малесеньку частинку від висмоктаного віддає джерелу цього висмоктування і зовсім не для того, що їм, мовляв, шкода цього джерела. Ні, кровопивці не дурні! Вони добре затямили, що в разі припинення періодичного підживлення джерело може дійсно всохнути, а звідкіля потім для розширення у безмежному просторі своїх бажань-апетитів брати отой підкорм? Так і продовжують тесати, зрізувати, рубати, пиляти, висмоктувати…
До речі, у колишні часи існувала сувора інструкція Міністерства сільського господарства СРСР, яка наказувала керівникам колгоспів і радгоспів, головним агрономам негайно знищувати (спалювати) плодові дерева, уражені грибами-трутовиками. Навіть заборонялося використовувати деревину хворих дерев на паливо. Вони підлягали повному знищенню. Зараз цим, звичайно, ніхто не займається, от і розростаються шаленими темпами такі гриби-паразити, гриби-трутні, і вони вже є в кожному селі, хуторі, місті, будь-якій шпарині…
Сергій КОРДИК
На фото автора — гриби-трутовики, зафіксовані в селі Бурівка на Городнянщині на початку травня

Не смішіть!

Serj — Wed, 20 Mar 2019 07:13:59 GMT

З екранів телебачення вони так і красуються перед нами, доводячи свою правоту. А нам вибирати: хто з них правий, а хто — ні. «Сесія повинна розпочинатися тільки о 10-ій годині, а не о 10.15», — переконана народний депутат Анна Герман. «Ні. Неправильно. В регламенті не зазначено, о котрій годині треба розпочинати сесію», — наводить свої аргументи опонент Партії регіонів.
Що ж сталося? «Просто» на одне із засідань українського парламенту віце-спікер Микола Томенко запізнився на 20 хвилин. Засідання ради розпочалося — «регіонали» почали вже вкотре блокувати трибуну, через що пізніше Голова Верховної Ради Володимир Литвин вніс пропозицію щодо покарання тих депутатів, які не дають працювати вищому законодавчому органу країни, оточуючи ораторське місце. І покарання ж дієве — штрафувати через утримання частини заробітної плати депутатів. «Підопічні» Литвина сполохались: як же так — це ж порушення прав, повний абсурд, не буде такого…
Ну що ж — депутату можна прийти на 10 годину, а якщо спікер запізнився, то й взагалі цілою фракцією покинути залу Верховної Ради. І виходить так: схотів — прийшов на засідання, не захотів — узагалі не вийшов. І ніяк не хочуть парламентарі зрозуміти, що працювати в сесійній залі (за винятком поважних причин, коли «народним обранцям» треба виконувати депутатські функції поза парламентом) — їхній обов’язок, звичайна робота, як у мільйонів громадян. Але ні — вони ж не рівня тим, хто їх туди обирав!
А може, й нам усім треба перейняти досвід народних депутатів? Скажімо, у визначений день в енній організації на 10 годину запланована нарада. А керівник з якихось причин кілька хвилин запізнився. За системою й практикою наших обранців усім членам колективу необхідно йти з роботи. І аргумент є: шеф запізнився. Але, не вийде — правова норма буде задіяна із механізмом відповідних санкцій: попередження, грошове вирахування (вважай, недоврахування) або й взагалі — звільнення з роботи.
То, може, й справді треба зробити так, аби правозастосовні норми розповсюджувались на всіх громадян нашої країни? Та це відбудеться лише тоді, коли не визнаватимуть категорій, що розділяють суспільство на «обранців» й «інших» громадян.
А тим часом депутати-регіонали цього разу в сесійній залі, коли спікер вийшов на перерву, вдалися до дій, які нагадали мені щось зі школярського життя: взяли і підперли двері його ж стільцем, аби він не увійшов до зали. А це вже зовсім не смішно, панове-депутати!
Сергій КОРДИК

«Бідні» судді

Serj — Wed, 20 Mar 2019 07:13:37 GMT

Під час розгляду будь-якої судової справи залишаються, у більшості випадків, невдоволені рішенням суду, бо когось воно задовольняє, а деяких, навпаки, ні. Але «чомусь» останнім часом вищі юридичні інстанції занепокоєні «тенденційним» розглядом справ судами та необ’єктивними рішеннями.

До Верховної Ради України вносяться законопроекти про звільнення тих чи інших представників судової Феміди. Мотивація таких звернень-законопроектів різна, але здебільшого суддів хочуть звільняти через їх «моральну» поведінку, а простішими словами — через занадто велику їхню зажерливість. В офіційних документах зазначаються такі синонімічні формулювання, як «отримані докази, що викликають сумнів у об’єктивності судді», «несумлінне виконання суддею своїх функціональних обов’язків», «суддя порушує присягу», «здійснює правосуддя не у відповідності з чинним законодавством» і так далі.

…Нещодавно у Вищій раді юстиції розглянули справу по судді окружного адміністративного суду Києва Бачуну О.В. через «його дії, які порочать звання судді». В чому ж криються його «недоліки»? Документи, які вдалося роздобути членами цієї поважної інституції, свідчать про те, що суддя Бачун О.В. неодноразово виїжджав за кордон як регулярними, так і чартерними рейсами різних авіакомпаній, а вартість таких перельотів у десятки (!) разів перевищує дохід, отриманий Бачуном у різні роки. Навіть якщо порахувати, як стверджується у документі, його зарплатню з 2004 року по 2009 рік, то вона ніяк не може досягти і частини витрачених коштів на поїздки за кордон. Цей суддя здійснив аж 64 міжнародні рейси у такі міста та країни, як Абу-Дабі (Об’єднані Арабські Емірати, 50 тисяч гривень витрачено лише на вартість квитків), США (25 тисяч грн), Париж (Франція, 30 тисяч грн), Цюріх (Швейцарія, 24, 5 тисячі грн), Відень (Австрія, 17, 5 тисячі грн), Кальярі (Італія, 32,5 тисячі грн), Самедан (Швейцарія, 23,7 тисячі грн), Даламан (Туреччина, 18 тисяч грн) і т.д.

Нині активно мусуються питання, пов’язані з конституційною реформою. Кожна влада, як тільки стає за владне кермо у країні, намагається перекромсати Основний закон нашої держави, і виходить так, що незабаром такі намагання переростуть у конституційну гру. А що ж судді? Виходить, що їм Конституція «по фені» — що та, що ця? Що ще можна написати в Конституції, щоб судді не порушували її норм? Адже у статті 6 та 10 Закону України «Про статус суддів» визначено, що судді зобов’язані при здійсненні правосуддя додержуватися Конституції та інших законів… А Присяга судді вимагає від нього чесно й сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим. За недотримання саме таких чинників представлені на звільнення й інші судителі справ людських. То чи змінить світогляд суддів повернення до старих конституційних норм? Ах, наївність наша…

Сергій КОРДИК

Точка зору з периферії. Депутатський приклад

Serj — Wed, 20 Mar 2019 07:13:19 GMT

Бачити бойові картинки з Верховної Ради усім нам, схоже, набридло. Аналітики, які спостерігають за роботою народних обранців, вивели нову, але досить просту циклічну формулу, яка трансформувалась у строкове поняття: півроку — затишшя, потім — буря, після якої вкотре депутати впадають в аморфний стан.
Так сталось і цього разу, коли віце-спікер Верховної Ради України Адам Мартинюк схопив за горло іншого свого колегу по найвищому державному куполу країни — Олега Ляшка, народного депутата від Чернігівської області. Звичайно, якщо так завзято працювати, майже до виснаження, як наші депутати, то можна перекрити не тільки горлянку. А чого ж? Онде по голові стільцем півроку тому один одного вже били. Залишилося ще застосувати холодну, а то й вогнепальну зброю — репетиція вже ж була, коли народні депутати, перебуваючи в затуманеному від депутатства стані, стріляли, як їм вважалося, по диких кабанах, а насправді мішенями для свинцевої кулі ставали звичайні люди…
Після останнього інциденту розчервонілий під колір знамен своєї рідної партії Адам Мартинюк виправдовував свої дії тим, що нібито депутат Ляшко «дістав уже всіх, хто знаходиться за трибуною». Згодом нібито віце-спікер загордився своїм вчинком (а виглядало це саме так!), бо висловився з натяком, який зрозумілий, напевно, лише йому. «Я ще схоплюся і за більш продуктивне ваше місце, а воно, я знаю, у вас дуже є продуктивним», — так «сказонув» услід Олегові Ляшку вже на другий день після зіткнення войовничий і загартований в ідеологічно-компартійній боротьбі Адам Мартинюк.
Після такого грізного попередження дивуєшся таким заявам ще більше: звідкіля віце-спікер знає про високу «продуктивність» Олега Ляшка? То, може, хапання за горло лежить у площині іншої причини, яка відома тільки їм двом?
Але подив з’являється ще багатогранніший, коли чуєш, як уже сам голова вищого законодавчого органу країни Володимир Литвин прокоментував раптовий напад свого заступника на «рядового» депутата: «Я заздрю Мартинюку, що він скористався такою можливістю…У мене теж подібна думка виникала неодноразово, але я стримував себе…»
Про що думали два державні мужі, зараз важко сказати, але Мартинюк потім резюмував: «До нас тепер він (Ляшко, звичайно) і близько не підійде».
Ось так, на такій важкій роботі народні обранці вже зовсім нерви зіпсували, а тому напади для них — чи то зі стільцями, чи без них — стають звичним явищем. І якщо вже вони погрожують і близько не підпускати до себе інших опозиційних депутатів, для чого споруджують усіма засобами незламно-владну стіну, то про яке спілкування з простим людом може бути мова? Хіба що задля так, для «показухи», зустрінуться на відстані з кимось у присутності трирівневої охорони?
А взагалі такий АКТ НАПАДУ (душити за горло), як на мене, нагадує відомі історичні події — давні вчинки полум’яних революціонерів-більшовиків, симптоми яких, виявляється, нікуди не зникли, а навпаки — міцно вкарбувалися в мозок і свідомість продовжувачів сумнозвісної епохи. Той же почерк — хапання за горлянку — і людини як не було…
Із правової точки зору такі дії віце-спікера Верховної Ради можна безпомилково розцінювати як кримінальні. І стан афекту в цьому випадку не виправдовує нападника, хіба що зменшує його провину. Та головне тут навіть не це. А те, що НАРОДНІ ДЕПУТАТИ, саме так роблячи, демонструють нам, НАРОДНИМ МАСАМ, як будуть діяти з тими, хто не буде погоджуватися з думкою представників правлячої еліти. Перекриття кисню перекинутому комуністом через дверцята Президії Верховної Ради опозиційному до влади депутату — перша ефективна репетиція…
Сергій КОРДИК

Кожному — своє! Про кефір, штани і полуничку, а ще про Ляшка

Serj — Tue, 22 Jan 2019 14:42:29 GMT

— Ось віддай мені хоча б 150 грн, а завтра побачиш, наскільки я була права! От послухай мене, я ж тебе раніше ніколи не підводила, — так жалібно вмовляла симпатичного мужчину на вигляд років 33-ох, який стояв біля жіночки — продавця одного з відділів у магазині «Прогрес». — Ну, проп’єш же все за один момент, а потім знову будеш у мене просити грошей.
— Так і буде! — відповів той. — Візьми, але тільки ж 150, а не більше.
— Та хоч стільки, і то скажеш потім мені спасибі. Я ж знаю, — ховаючи гроші в свій гаманець, додала жінка.
— Та віддавайте вже всі одразу, — через журналістську зацікавленість не міг не втрутитися я, звертаючись до цього чоловіка. — Тоді ви завтра неодмінно скажете ще більше спасибі.
Чоловік лише посміхнувся, віддав жінці гроші та й пішов, а продавець, до мене звертаючись, продовжувала:
— Такий добрий мужчина і заробляє непогано, але після того, як розлучився з дружиною, оце познайомиться з молодою жінкою і все прокручує в ресторані. Учора, наприклад, розповідав тільки що мені, більше 300 гривень за один вечір — раз і немає. Так ото випрошую, щоб залишив хоч трохи для його ж власного блага, бо скільки в кишені в нього буде — все й витрачає одразу, нічого не залишає на потім. Завтра прийде, то подякує, що хоч трохи зекономила для нього його ж власні гроші…
— А я думав, що він — ваш чоловік, бо так дослухався до вас, що аж жаль стало і його, і вас, — висловив своє здивування цій жіночці.
— Ага, слухав би він так свою жінку, авжеж, — відповіла моя неочікувана співрозмовниця.

Яка мораль цієї розмови? — запитаєте. А немає жодної. У кожного вона, та мораль, своя — зі своїми сподіваннями і болем, переживаннями і радощами, прикрощами і приємністю… Спробуй зазирнути в душу кожного. А чи вже так треба, і чи маємо ми на те моральне право — втручатися в глибинну суть людських взаємовідносин? Та й коли спробуєш зазирнути, то чого там тільки не побачиш… Точно кажуть: «Кожна душа — пітьма».

За кілька хвилин зайшов до магазину «Домашній» на вул. Пухова, запитав про те, чи є в магазині кефір фруктовий? «Та тільки що останній пакет забрали, — відповіла продавець. — Ой, а навіщо вам ота хімія? Там стільки всіляких стабілізаторів, хімікатів, що тільки шкода здоров’ю від таких напоїв. Он візьміть краще звичайний кефір «Добриня», купіть біля магазину в бабусь трохи полуниці, а вдома помийте, розітріть трохи виделкою, цукру додайте — такий смачний вийде фруктовий кефір, що куди там «хімічному»! А головне — який же він корисний!

А вже ввечері на Першому національному говорили-балакали в Шустера про пенсійну реформу. Не вдаючись у деталі тої дискусії, запам’ятався один яскравий вислів, здається, він пролунав із вуст народного депутата від Чернігівської області Олега Ляшка як аргумент прибічникам пенсійної реформи в Україні. «Ви кажете, — звернувся він до автора цієї реформи Сергія Тігіпка, — що, можливо, люди в нас живуть і більше років, ніж у деяких західних країнах. Але ви не ставите питання, як вони живуть? От нещодавно приїхала в Україну 77-літня подружня пара з Ізраїлю відпочивати, так, незважаючи на поважний вік, вони виглядають, наче молоді».
Що тут заперечиш депутатові? Адже аргументів у нього — кожне село. Погляньте на 50-річну жінку, яка працює в будь-якому селі. І чи зможе вона ось так, як старші на 27 років ізраїльтяни, поїхати, скажімо, до котроїсь із країн Середземномор’я відпочити?
От і виходить: у кожного — своє життя, і, може, правий був Нестор Махно, коли свого часу бачив модель держави без різних владних інституцій. А навіщо вони, коли українському люду від того не краще? І чи не тому на цій же передачі Шустера «бунтівний» Олег Ляшко висловився так: «У Верховній Раді біля 200 депутатів, які й пенсії величезні отримують, і заробітну платню, але нічого там не роблять, а просиджують лишень свої штани».
І штани, додам також від себе, не за 200–300 гривень, а за кілька сотень доларів. А головне — їх «носії» вважають, що такі доларові штани, які протираються у зручних кріслах вищого законодавчого органу країни, куплені за гроші, чесно зароблені ними. І при цьому думають, що народ не розуміє, за чиї кошти вони все ж таки придбані.
Та, можливо, краще згадайте, шановні читачі, про рецепт кефіру без хімії. Спробуйте приготувати його самі й хоч таким чином зробіть собі життя райсько-полуничним. Хоча б на мить…
Смачного!
Сергій КОРДИК, газета "Біла хата"

Тенденції. До річного ювілею…

Serj — Thu, 11 Aug 2011 18:30:25 GMT

В Україні підстав для підвищення цін на хліб на сьогоднішній день немає. Про це заявив в останні дні липня під час робочої поїздки до Полтавської області Прем'єр-міністр України Микола Азаров.
«При собівартості зерна близько 1,6 тис. грн/т, продажна ціна покриває собівартість зерна і дає певну рентабельність. Таким чином, підстав для підвищення цін на хліб немає. У будь-якому випадку треба пам'ятати, що ми — на початку маркетингового року», — додав Азаров.
Однак майже на другий день після такої заяви хлібобулочні вироби в багатьох населених пунктах Чернігівської області, значно подорожчали. «Що ж це таке? В магазин Новоселівки завезли хліб білий за ціною 3 грн 80 копійок, а вчора ще був 3 грн 20 коп. Так кому вірити — Азарову, який запевнив нас усіх, що подорожчання хліба не буде, чи реаліям нашого життя?» − запитує по телефону редакцію читач із села Новоселівка Чернігівського району.
Здавалося б, ми вже звикли до постійного подорожчання в цьому суспільстві. Але як не звернути увагу на те, що рівно рік тому, 30 липня 2010 р., Микола Азаров теж заспокоював наївний український народ. «Хліб в Україні не дорожчатиме. У нас є всі умови втримати ціну на хліб, — запевнив тоді всіх голова уряду. — Запасів зерна більш ніж достатньо, урожай непоганий. Звичайно, є проблеми з продовольчим зерном. Це сприятливий ґрунт для спекуляцій, безумовно. Для розмов про те, що треба понизити стандарти. Я на засіданні Кабінету Міністрів ці розмови припинив, заборонив категорично навіть розмовляти на цю тему». А після кількох днів о такій же точно літній порі ціни на хліб та інші вироби з борошна стрибонули до безмежжя…
Виходить, що сьогоднішні слова того ж Миколи Азарова про неможливість подорожчання хліба можна розцінювати як насмішку над людьми — ніби ювілейна промова до минулорічного запевнення на «хлібно-цінову» тему. Сумна тенденція, панове, через яку ще більше людей потрапляють не зі своєї волі до когорти найбідніших мас населення. А це вже статистика і теж невесела. Між тим, український уряд щоразу після або перед підвищенням цін декларує ЯКІСЬ додаткові добавки до ЯКИХОСЬ виплат. «Заради чого?» — запитує кожний пересічний громадянин і сам же на те дає нерадісну відповідь…
Сергій КОРДИК