Отже, уявіть, далекий 1766 рік. Літо. 27 червня. Село Стольне на Менщині перебуває в неабиякому хвилюванні: тут виявлено чаклуна!
Що робити з чаклуном, на якого донесли люди? В суд його! Але ж підозри в чаклунстві потребують суворого релігійного розслідування. Тож підозрюваного в чаклунстві жителя Стольного Гаврила Михаленка переводять літнього дня з міського чернігівського суду до консисторії з тим, щоб точно переконатися: чаклун він чи ні?

Причиною стало «возмущение им в Стольном производимым от него колдунством многих обивателей…» Як не дивно, чоловік не злякався арешту, своєї вини не визнав, однак зізнався, що скарби хоча й знаходив, але винятково за допомогою Божого слова.

І викопував же! У хроніках зазначено, що Гаврила добував із землі скраби «в разных местах завитьи между пашнями». Міський же суд сильно засумнівався, чи не застосовує часом Михайленко при цих діях чаклунства і тому відправив його до консисторії.

Там стольненця знову допитували, і він вперто повторював, що жодного чаклунства не чинив, чаклунству не вчився. Але бабця його Пелагія показала йому деякі трави і навчила молитов. Знає завдяки Пелагіїній науці Гаврила зілля від поддання (порчі), копитник від французької хвороби, дубровку від хвороби серця, а «завить виривать» йому бабця сказала, щоб він сотворив молитву: «Во имя Отца и Сына и Святаго Духа ныне и присно и во веки веков аминь; Матерь Божия поможи мне и Дух Святый и отбивши три поклона на восход солнца завить виривать…»

Неясно одразу було, що робити з цим Гаврилою, тож його помістили в Троїцький монастир, але й там «многие приходили к нему с разными нуждами и вопросами».

Розгублена таким поворотом справи консисторія послала запит преосвященному: що ж робити з цим чаклуном чи не чаклуном? Чи не влаштувати йому допит «с пристрастием»? Чи до духівника зі сповіддю послати?

Преосвященний Кирило на запит відповів, що треба «под пристрастием допрашивать колдуна до градского закона, а на исповеди со всевозможным увещанием не единожды, но трижды истязовать совесть…».

Через якийсь час духівник доповів, що Михаленко «по испитании совести» у знанні жодних чаклунств та «обаяний» не зізнається. А згодом преосвященний видав остаточний висновок про те, що Гаврила треба все ж таки відпустити: «…колдуна Гаврилу и мы увещевали, однако он страшними клятвами обовязует себе в том, что никакого волшебства незнает, а лечит от бабы своей научившися, одними травами». Тому високим указом було велено Гаврила відпустити з миром, щоб він марно не страждав. І відпустили чоловіка аж 21 жовтня. Яка його була подальша доля – невідомо…

Ось такі випадки траплялися колись на Чернігівщини: і травами лікували, і скарби викопували. А хіба зараз не так? Щоправда, за такі дії вже нікого не потягнуть ні до суду, ні до консисторії…

А якщо Вам невідомо значення слова "консисторія", то знайте, що в Руській православній церкві до 1917 р. так називався орган управління й суду в єпархії при архієреї.

Хроніки читала Інеса ФТОМОВА