реклама партнерів:
Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS



  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Модератор форуму: finka  
Великодні зустрічі
finkaДата: Четвер, 28-Квіт-11, 11:04 | Повідомлення # 1
Група: Редактор
Повідомлень: 157
Нагороди: 11
Статус: Відпочиває
Прикметний заєць

Ідея з самого початку була гарною: побувати на Великодній службі не лише в Оболонні на Коропщині, а й у якомусь іншому селі. Тим іншим селом були обрані Вишеньки – там є чудовий храм, а неподалік – колишній маєток графа Рум’янцева-Задунайського. Тобто одним махом хотілося вбити двох зайців: побувати на службі і оглянути архітектурні шедеври.

Тож, після урочистої служби в оболонському храмі, ми, журналісти-мандрівники, по нічній трасі подалися мерщій у Вишеньки. На темних узбіччях траплялися весь час поодинокі постаті людей – хто велосипедом, хто хутенько простував пішки.

А неподалік Вишеньок перед нашою машиною блискавично блимнула сіра тінь – дорогу перескочив здоровезний заєць. Тьфу ти! Дякувати Богу, не задавили. Неначе спеціально вухань сидів на узбіччі й чекав, поки машина порівняється з ним.

Чомусь одразу виникло в підсвідомості питання: до чого б це? Що означає ця несуттєва у світових масштабах подія? Чи є якісь прикмети. Про це нижче. А у Вишеньках, накритих світанковим сірим Великоднім серпанком, нас чекав закритий храм без жодних ознак життя. Було близько 5-ї ранку. Де-не-де по селу світилися вікна. А довкола – жодної душі. Все – зачинене. Довелося повертатися назад, бо навіть фотографувати при наявному освітленні було марною справою.

А вже вдома, поворушивши кілька авторитетних довідників – від Брокгауза з Ефроном, з Далем та Ожеговим включно, з’ясувалося, що заєць, який перебігає перед подорожнім дорогу, віщує невдачу. Ось! Якби голова була енциклопедичним вмістилищем прикмет, то можна було б одразу після зустрічі з зайцем повертатися назад…

Подорожній на світанковій трасі

Того ж Великоднього ранку, повертаючись з Вишеньок, о 5-й ранку, ми помітили на узбіччі асфальтівки самотню постать, яка стрімко рухалася безлюдною трасою.

-- Христос воскрес! – привіталися ми. – Куди прямуєте? Сідайте -- підвеземо.

-- Воістину воскрес! – радо відповів високий худорлявий чоловік. На перший позір йому можна було дати сорок з лишнім років. Відчувалося, що він добряче змерз і радий будь-якому теплу, навіть автомобільному. – Мені до Оболоння.

Дорогою з’ясувалося, що взагалі-то він прямує не до Оболоння, а до Красної Поляни, де знаходиться реабілітаційний центр для людей, які потрапили в залежність від алкоголю і вирішили позбутися її, щоб кардинально змінити свою долю на краще.

Щоправда, спочатку вимовлене слово «ребцентр» ми почули як «рибцентр» і подумали було, що неподалік села відкрився якийсь рибний об’єкт, про який ми ще не знаємо.

Володимир повертався у реабілітаційний центр після святкової Великодньої служби. Повертався, неначе додому – адже живе там вже півроку – з минулої осені -- і, схоже, поки що йому повертатися особливо й нема куди. Вочевидь, непросто склалася доля у цього не надто молодого вже чоловіка.

Не дуже зручно було розпитувати його про її зигзаги. Родом Володимир із Сумської області. У пошуках роботи торік прибився на Чернігівщину, у Сосницький район. Звернувся був з проханням дати роботу до фермера з Авдіївки, але той відмовив через фізичну ваду шукача: у Володимира немає пальців на одній руці.

Проте світ не без добрих людей: той же фермер показав себе людиною з чуйним серцем: він дав Володимиру пораду податися в Понорницю, де є церква адвентистів. Чоловік послухався поради і таким чином опинився у вже названому реабілітаційному центрі на Коропщині.

Він поки що задоволений тим, як все складається. У реабілітаційному центрі таких знедолених, як він, нині восьмеро. Байдики не б’ють а працюють самі на себе, ведуть господарство. У господарстві є корова, багато курей, та й взагалі різної фізичної роботи вистачає. Головне, що звідти не виганяють, можна жити скільки хочеш. Щоправда, порушників дисципліни тут не тримають – якщо хтось знову почне випивати, то такому вказують на двері: рішення кожен вільний приймати самостійно для себе сам, але твердо і остаточно.

А так життя в реабілітаційному центрі доволі комфортне. Взимку було тепло. Харчування нормальне. Не голодують. Прибульцями опікується досвідчений пастор. Якщо в кого виникають якісь проблеми із здоров’ям, таким допомагає присутній лікар. Із складнішими хворобами людей везуть до лікарні.

Головне для нашого випадкового знайомого Володимира те, що в реабілітаційному центрі дуже гарна моральна обстановка, там спокійно й затишно. Через кілька кілометрів ми висадили його з машини, побажали щасливого Великодня і всіляких гараздів. Так хочеться, щоб у цього бездомного чоловіка врешті-решт все склалося добре і щоб він знайшов собі надійний прихисток не лише для тіла, але й для душі…

Юра, який втратив сон

А Великодній ранок тривав. Довкола Оболоння – чудові пейзажі. Не встигла я поміркувати над перипетіями власної долі і насолодитися краєвидом невеликого озера та оглушливим хором жаб, як поблизу зупинився молодий чоловік.

-- Доброго ранку! – привітався він ввічливо. – Риба ловиться?

-- Доброго ранку! – розсміялася я, бо сиділа на березі без вудочки, але з фотоапаратом і він це явно побачив.

-- А це Ви з газети? – уточнив мій несподіваний співрозмовник. – Це Ви вночі біля нашого храму фотографували? Я Вас там бачив. Я на службі корогви носив.

-- Так якщо Ви були на службі вночі, то чого не спите? Адже, мабуть, втомилися? Молодь зараз повинна спати солодким сном.

-- Та я…, -- знітився юнак, -- взагалі вже три доби не сплю.

-- Чому? – здивуванню моєму не було меж.

-- Не можу. Це у мене після табору. Там хоч по чотири години спав, а вдома взагалі не можу заснути.

-- Були на зоні?

-- Так.

-- Де саме?

-- У Вінницькій області.

-- А там не спали, бо не давали?

-- Ні, не тому – додому рвався. А повернувся – взагалі сон пропав. Не сплю. Це у мене од нєрвов. І навіть не можу пити спиртне. Пробував – не бере. Можу випити хоч три пляшки – алкоголь зовсім на мене не діє. Тільки дзвеніти починає все довкола. Тому й не п’ю.

Кепський жереб випав цьому юнаку на ярмарку дорослого життя. Не було нікого поруч, хто б показав пташеняті, як правильно літати, хто б схопив за руку, обсмикнув, попередив… А так – опинився у веселій хлопчачій компанії, звісно, з горілкою, звісно, все закінчилося кривавою бійкою, і зовсім неважливо тепер, хто кого не бив чи бив, чи навіть вбивав, а чий одяг просто потім обмазали кров’ю. Все це давно стало минулим, за яке заплачено здоров’ям і поламаною біографією А сьогодні у нас Великдень і треба якось вибудовувати день сьогоднішній, над яким чорною тінню нависло вороняче крило дня минулого. Чи ж віджене його Богородиця? Цілком можливо, адже молодий чоловік вже став на свою дорогу до храму – в Оболонні діє чудова церква Різдва Богородиці (див. фото нижче).

Юра представився мені по імені, але назвав не прізвище й по батькові, а «погоняло». За його худенькою виснаженою спиною – сім років тяжкої зони.

-- Тяжко там було?

-- Дуже. Важка фізична робота з дня в день. Перед звільненням я важив 50 кілограмів, а вантажі носив на спині по 100 кг…

Юра нахилився над озерною гладдю і почав вмиватися..., вмиватися..., вмиватися... Це тривало безкінечно довго. Витирав обличчя він рукавом спортивної курточки. І я збагнула: він змиває з очей непрохану вологу. Адже мужчини у нас не плачуть.

-- Ви така спокійна, -- зітхнув Юра. – От якби Ви надрукували в газеті оголошення про те, що таким, як я, робота потрібна. А де її знайти? Гроші потрібні. Бо вдома – брат-школяр, і мамка є. І хазяйство. А батька вбили…

Юра знову нахилився над озером, змиваючи підступну вологу.

Якби ж то озеро могло забрати всі проблеми цього дуже молодого ще юнака, якому ще немає й 30-ти, а виглядає він більш ніж на 10 років старшим за свій справжній вік…

Інеса ФТОМОВА

Коропський район

Фото автора

Додатки: 7513639.jpg (330.4 Kb) · 2001030.jpg (291.2 Kb) · 4835432.jpg (419.8 Kb)
 
StanislavДата: П'ятниця, 29-Квіт-11, 10:16 | Повідомлення # 2
Група: Видалені





Інесса, красиві такі великоднево- драматичні замальовки. Ви написали в попередній, що з фотографії в покинутому будинку дивляться люди з надією, дуже сильно. Бачив по канадському RDI франкомовному репортажі про покинуті рибацькі містечка на канадській Атлантиці. Стоїть величезна біла католицька церква, молодий священик, а прихожан пару чоловік залишилося. Урбанізація, міграція,.. На атлантиці люди, що залишилися намагаються розвинути туризм. Прикрашають яскравими прапорами і банерами напівпорожні села, розфарбовують осунуті паркани яскравими гаслами і прикрашають стрічками, фестивалі організовують і люди їдуть на вихідні і у відпустки з великих місць, стають в таборах, маленьких готелях, цікаво. Спрліваюся одного дня Юра знайде собі роботу,... можливо потрібно писати в газетах про те, як організувати зелений туризм, фестивалі, готелі.
 
finkaДата: П'ятниця, 29-Квіт-11, 11:15 | Повідомлення # 3
Група: Редактор
Повідомлень: 157
Нагороди: 11
Статус: Відпочиває
Дякую, Станіславе, за добрі слова. Можливо, в сучасних умовах саме зелений туризм став би якиммось виходом для покинутих сіл Чернігівщини. Адже там тиша аж дзвенить. Пташки. Лелеки ще в"ють гнізда.

Однак все одно треба щоб хтось приїжджими людьми опікувався і забезпечив їм мінімальні умови: питну воду, дах над головою, ночівлю, хоча б примітивні побутові умови (туалет, водні процедури тощо). На Чернігівщині вже є такі острівці. І на Коропщині -- також. Цілком можливо, наступні маршрути проляжуть саме через них.

У нас же ще велика проблема не лише організувати все це, а й не увійти в конфлікт із сучасним податковим законодавством smile , яке намагається одразу накласти лапу на прибутки, яких у перший рік-два-три може й не бути.

 
KrushakaДата: Середа, 26-Вер-18, 01:22 | Повідомлення # 4
Група: Читач
Повідомлень: 12
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Дуже живописні фото!
 
KaitproДата: Четвер, 11-Жов-18, 19:33 | Повідомлення # 5
Група: Читач
Повідомлень: 6
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Особисто я не бачу нічого цікавого в зеленому туризмі. Для мене ідеал відпочинку - це комфортабельний готель, зручне ліжечко та лежаки на пісочку (якщо ми говоримо про літній період). З дитинства не міг зрозуміти "кайфу" від гірських походів, наметного відпчинку і тому подібного. Люблю відпочинок в Одесі, бо там дійсно є на що подивитись навіть і без моря. За останні три роки об'їздив багато міст України по роботі і чомусь сердечко тягне саме до Одеси) Можливо через те, що вдалось побувати у міській філармонії, ось то диво і див. Такої майстерної гри я ще ніде не бачив і власне такого залу також.
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: