Фронт проходив доволі далеко від тих місць, де опинилася частина Єгора. Одного разу молодому солдату доручили перевезти вантажівкою боєприпаси в сусідню частину. Дорога йшла лісом і була начебто знайома, він вже не раз нею їздив, але того дня молодий водій вирішив шлях скоротити і поїхав навпростець — місцевість на вигляд була нормальною. Це стало його роковою помилкою. Тому що заїхав Єгор прямісінько в болото.

Коли він збагнув, що зелена рівнина під колесами машини не рівнина, а болотна твань, рятуватись було пізно: вантажівка повільно осідала. Вистрибувати було б безглуздям — куди? В болото? Назад все одно не побіжиш. Так він і залишився в кабіні. Двері заклинило. Машина за якихось півгодини неквапно опустилася в болото майже по самі вікна і… завмерла. Стан юнака за кермом, напевне, змальовувати не варто — і так все зрозуміло.

Перша ніч минула без пригод. Машина нижче не тонула. Єгор просто сидів, боячись зробити зайвий рух і намагався хоч якось зігрітися. Дуже хотів їсти, а ще більше — пити. На другу ніч він раптово прокинувся від чогось дивного й тривожного. Відкрив очі: на капоті навпроти нього блимали якісь незвичайні вогники. Коли придивився — аж волосся стало дибки: капот був врівень з тванню, а на капоті сиділи двоє вовків і уважно дивилися в кабіну на Єгора. Очевидно, через болото десь є прохід, кволо міркував солдат, раз вовки пробралися. Але ж людина важча за вовка, та й де той прохід шукати…

… Знайшли Єгора через чотири доби. Коли він назавтра не повернувся в частину, почали телефонувати туди, куди він поїхав. А дізнавшись, що боєприпасів взагалі не привозили, то почали пошуки. Можливо, якби не чималий вантаж боєприпасів, то шукали б хлопця не так ретельно. Але спочатку шукали зовсім не там — нікому й на думку не спало спочатку, що він поїде через болото.

Виснаженого, напівпритомного Єгора відправили в якийсь госпіталь. Він перебував у такому стані, що не мав уяви, куди везуть. Дивний це був польовий госпіталь: ліжка хворих стояли поруч, біля кожного ліжка на тумбочці — кружка з водою. І все. Їжі не було. Санітарки приносили тільки воду. Щодня одні ліжка звільнялись, а на інші вкладали новеньких. Тут ніхто не розмовляв — всі або марили, або спали, або були напівпритомні, як Єгор. А Єгор, крім води, нічого й не хотів — тільки пити.

Через кілька днів молодий солдат збагнув, що і його, очевидно, чекає така ж доля, що й невідомих сусідів по палаті. Але сил у нього не було ні на що. Він періодично просто впадав у якесь напівзабуття.

І одного разу він побачив, що до палати зайшов високий сивобородий старець у білому одязі і звернувся до нього:
— Вставай. Йди у двір. Побачиш навпроти великий кущ. Там за кущем їжа. Поїж. Це тебе врятує.
— Не можу, — прошепотів солдат, — сили зовсім немає.
— Нічого, нічого, а ти все одного вставай. Зможеш! — лагідно промовив старець і немовби розтанув у повітрі.
— Хто це тільки-но заходив сюди? — повернув голову Єгор до сусіднього ліжка, на якому також лежав солдат.
— Привиділось тобі, хлопче, просто мариш від голоду, — прошепотів той. — З учорашнього вечора ще ніхто сюди не заходив.

Єгор трохи поміркував над почутим і згодом вирішив таки підвестися. Ох і важким же був його маршрут — за спинку ліжка, за стінку, на якихось напівватяних, неначе не своїх ногах, він не вийшов, а виповз у двір. Сонце світить — ні душі довкола. А неподалік — точно кущ росте великий. Почалапав солдат туди, а під кущем — дійсно їжа! Ящик галетного печива! Їжа! Єгор не стримався, вхопив одне галетне печенько, проковтнув, вхопив інше — ковть! Смачно! Але! Шлунок після довгого голодування, печиво не сприйняв, спалахнув болем. Всередині почалися такі люті спазми, що Єгор закричав, схопився за живіт, упав і почав качатися на землі від болю.

Звідки не візьмись, прибігли медики. Підвели, поклали на ноші і… викликали машину, яка перевезла Єгора в нормальний шпиталь, де його поступово вивели з голодування і, підлікувавши, відправили знову на фронт.

Єгор відвоював, повернувся з почестями додому, одружився, виростив з дружиною чотирьох дітей. Але навіть зараз не знає, що це був за старець, який його врятував від смерті і для чого йому було збережене таке довге життя…

Інеса ФТОМОВА