Розказав мені про цей кумедний випадок тато. А було це на Чернігівщині кілька десятків років тому, десь у повоєнні роки.
В одному селі шестеро чи семеро дівчат на свят-вечір, як водиться, зібралися поворожити: кому випаде вийти цього року заміж. Усамітнитися в тісних сільських хатах було проблемно, тому народ вигадував різні традиції. Часом доволі кумедні. Суть того дівочого гадання була по-селянськи проста й невибаглива 
Дівчина повинна була опівночі зайти в темну клуню, задерти спідницю, нахилитися і промовити «чарівні» слова: «Космате-волохате, погладь мене по с…ці» І от якщо «воно» якось вже погладить, то тоді точно цього року чекає заміжжя. Дівчатам було трохи страшнувато, але ж в глибині душі вони розуміли, що ніякого "косматого-волохатого" на світі бути не може, то чому б і не погадати
Все б нічого, але молодший брат однієї дівчини підслухав ту розмову, розповів хлопцям, і хлопці вирішили над дівчатами пожартувати. Один з них, Петро, заздалегідь звечора засів у клуні за дверима, «озброївшись» дерев’яною лопатою для зерна. Довгенько він так сидів, вже почав замерзати, бо вечір видався морозним, аж чує: сніг скрипить, дівчата повискують – йдуть, значить. Шепочуться, пищать, бояться: кому першій заходити. Ніч – хоч в око стрель, тільки зорі ясно сяють на небі. Нарешті наважились…
Одна зайшла, промовила «чарівні» слова – нічого не відбулося, друга… Осміліли. Петро сидить -- анічичирк, зачаївся. Може б, і він ні на що не наважився, але тут до клуні зайшла Надя...
Надя в селі вважалася дівчиною-перестарком, тому що мала вже 23 роки. Була дуже дебела, товста, височенна, та ще й ряба – жоден хлопець не неї й не дивився, бо Надя як мінімум на голову вивищувалася над усіма місцевими хлопцями. А до того ж на всіх сінокосах та інших сільських роботах за нею не міг угнатися жоден парубок.
Тож Петро й розповідав потім, що як угледів Надійчине широченне озаддя на тлі зоряного неба, то не стримався і як розмахнувся та як уперіщив по тому озаддю з усього маху дерев'яною лопатою -- тільки виляск пішов луною!
...Надя вилетіла з клуні головою вперед із спідницею на голові і впала на дівчат з диким зойком. Збиті з ніг дівчата попадали одна одну, черга змішалася. Всім здалося, що з клуні якраз і вилетіло до них оте саме «космате-волохате»…
Дівчата, в паніці штовхаючи й збиваючи одна одну з ніг, з несамовитим вереском, не розбираючи дороги, кинулися врозтіч. Надя в цьому зимовому нічному забігу останньою не була. Всі щось кричали, і кожній переляканій насмерть дівчині здавалося, що "космате-волохате" дише у потилицю саме їй. Про Надю просто забули. Неймовірний дівчачий лемент сполошив собак по всіх кутках села. Подекуди з хат повибігали хазяї, бо думали, що когось ріжуть чи ґвалтують чи що там ще…
Врешті-решт до ранку все з’ясувалося. По селу довго потім сміялися з цього випадку. Але найдивніше в цій історії те, що того ж літа Надя й справді вийшла заміж! У сусіднє село – звідти й приїхали свати і забрали Надю в нову сім’ю. Так що різдвяні гадання справджуються!
Інеса ФТОМОВА
