Потім для мене прозвучала індивідуальна лекція-монолог хвилин на 10. Після цього я зрозуміла, що далі мені жити на цьому світі, мабуть, вже й не варто та й взагалі незрозуміло, як я ще досі жива… Лікар, неначе посланець праотців, прозоро натякнув, що праотці вже наче й кличуть мене до себе. А присутня в кабінеті медсестра співчутливо мені кивнула...

За що там нині бореться просунутий Захід? За дозволи на евтаназію?..

Тож до кабінету лікаря заходила оптимістична й бадьора сучасна жінка, а виповзла звідти через 20 хвилин перелякана примара з очима на мокрому місці.

Зізнаюсь: давно у мене не було такого кепського настрою.

Чоловіча б натура, можливо, потяглася в такому випадку до чарки чи цигарки. Оскільки ж я до цих усіх «принад» байдужа, то довелося навіть поплакати трохи, а заодно переконатися, що моя нова туш для вій дійсно змивається погано …

На третій день осінньої депресії я зрозуміла, що щось тут не так. Треба було депресію якось відокремити від мене. Я — це я, а депресія — та нехай собі котиться простором далі, це явно не мій стан Пригадала відомий жарт натуропатів: «Якщо ви звернетесь до хірурга, то вам запропонують операцію». І подумала: а невже я хотіла, щоб лікар порадів моєму здоров’ю? Так він же не для того працює в такому шикарному кабінеті, щоб спілкуватися тут із здоровими. До нього приходять пацієнти, яким треба поставити діагноз і призначити лікування. А якщо він цього не зробить, то пацієнти засумніваються в його професійній придатності. Та й (питається в задачі) зрештою, на чиї кошти обладнаний шикарний лікарський кабінет? Та коштом же отих нещасних і обладнаний. Я ж для лікаря була ходячим "гаманцем": ось вони, гроші! Самі йдуть!

А розумна фраза про «незворотні біологічні процеси», яка мене вмить увігнала в шок, може цілком стосуватися і малюка, і підлітка, і пенсіонера – в організмі кожного з нас ПОСТІЙНО Й ЦІЛОДОБОВО відбуваються біологічні зміни. Мало того – ми взагалі не дуже-то можемо й вплинути на хід цього біологічного годинника. Відносно це підвладно йогам та прихильникам подібних практик. До речі, невтомні вчені вже давно обчислили, за який проміжок часу в нашому організмі повністю змінюються клітини печінки, шлунка, шкіри. Допитливі можуть самі пошукати в Інтернеті цікаву інформацію.
Суть же цього процесу в тому, що практично кожне десятиріччя наше тіло стає зовсім іншим з усіма витікаючими наслідками...

А я почала розмірковувати в руслі позитиву. По-перше, відомий талановитий український хірург Микола Амосов (1913 – 2002 рр), який успішно оперував, коли мав вік вже далеко за 70-т років, застерігав: «Бійтеся потрапити в полон до лікарів!» І він мав рацію.

По-друге, сьогодні відомо дуже багато випадків просто таки дивовижних зцілень по-справжньому хворих людей, про які офіційна медицина сором’язливо мовчить або знічено каже, що, очевидно, діагноз був помилковим…

По-третє, сучасна офіційна медицина не може навчити нас бути здоровими – вона тільки лікує, лякає і жадібно зазирає до нашого гаманця. Здорові люди їй не потрібні. Одна моя знайома лікарка так і каже: «Здорових людей сьогодні немає – є недообстежені».

А ще я згадала своїх дідуся та бабусю, які благополучно без будь-яких обстежень прожили на своєму хуторі до більш ніж 90 років. Звісно, вони мали якісь клопоти зі своїми організмами: під старість і недочували добряче, і зубів майже позбулися, але це аж ніяк не заважало їм з гумором ставитися до свого стану і їм і на думку не спадало вештатися по лікарях. Які лікарі на хуторі? Та звідти щоб до райцентру дістатися – то треба було цілу пригоду пережити.

І чого це мене повело до білих халатів? Осінь чи що? Депресіє, геть!

Інеса ФТОМОВА