Хоча й у цій ситуації можна знайти втіху: ми не одні такі! Виявляється, у сусідній Росії також напруга і саме з гречкою. Днями на сайті Эхо Москвы популярний російський письменник Міхаіл Вєллєр не без гумору коментував дефіцит гречки, згадуючи Жванецького: «Время крутит свое колесо, и вспоминается тридцатилетней давности Жванецкий, что если бы все знали, что пропадет завтра, то это бы они купили сегодня, и оно бы исчезло уже вчера. Во-первых, российское правительство долгими годами тяжелого труда добилось совершенно неукоснительного обратного эффекта от своих слов. Если оно говорит «стрижено», будьте уверены, что брито.

Я помню, как буквально за несколько дней до обвала 98-го года Ельцин полетел на Северный флот и уверил народ по всем телеканалам, что никакой девальвации и прочего не будет. Я тут же стал пытаться получить свои гонорары, потому что больше сомнений не осталось никаких. Если правительство говорит, что цены не будут падать, значит, они уже падают, они, в сущности, уже упали. А если не будут подниматься, то они полетят. Вот что касается гречки, это интересно. Такое ощущение, что народ очень следит за диетой, за полезным питанием, что гречка составляет просто основной продовольственный продукт. Вцепились в гречку, потому что, может быть, если выстраивать всю вот эту линейку, на что повышаются цены, выйдет длинная линейка, которой кому-то захочется дать по рукам, и это все нехорошо.
На самом деле, первое: сначала появились спекулянты, а потом появились денежные знаки. Вот столько лет, сколько люди вступают в товарные отношения, столько лет существует спекуляция. И как только появились спекулянты, они стали повышать цены ровно до такого уровня, каковую цену можно урвать с покупателя. Это было у финикийцев, у древних греков, у всех и всегда, и у нас здесь сейчас тоже по всему глобусу…»

Ну, як мовиться, не в брову, а в око влучив Вєллєр! А й справді: невже ми всі повально сидимо на гречаній дієті? Невже окрім гречки ми нічого іншого не їмо, і саме гречка складає основу нашого раціону?! Та тю на вас! Знаю людей, які її зовсім не споживають, взагалі терпіти не можуть і живі-здорові. А правий письменник у тому, що ціни підвищуватимуться до тієї верхньої планки, до якої може дострибнути гаманець споживача. І якщо в чернігівських магазинах за кілька годин розкуповують гречку вартістю 12 гривень за кіло, то бізнесмен, який її випускає на ринок, зробить що? Правильно! Підвищить ціну ще трохи. Це буде така гра із споживачами: а, приміром, по 20 гривень за кіло гречку братимуть? От як не братимуть, і вона лежатиме навалом, то тоді ціну трохи знизять. А ми з вами прочитаємо і прослухаємо радісну новину про те, що ціна на гречку вже впала…

Хто б там що не говорив, ми всі все одно живемо в одному човні, тобто на одній планеті, яка розвивається в одному їй відомому напрямку, заданому Творцем. І ціни навряд чи знижуватимуться. Відходить у небуття покоління, яке пам’ятає ковбасу «Докторську» по 2 руб.20 коп. за кілограм і хліб по 16 коп. за буханець. Приходить нове покоління, на очах якого все так стрімко міняється, що взагалі неможливо запам’ятати не те що позавчорашню ціну на ковбасу чи масло, а й амплітуда цін дня вчорашнього пригадується із зусиллями. Але ось що говорить російський письменник Міхаїл Вєллєр: «Знаете, у народа, видимо, существует здравый смысл и генетическая память. Сегодня в магазинах есть, а завтра в магазинах нет. Сегодня Советский Союз, завтра Россия, послезавтра неизвестно что, и так далее. Но на всякий случай необходимо запастись. Был когда-то чудесный рассказ Окуджавы о том, как он пошел на войну. Окуджава был очень скромный человек и о своих заслугах всегда говорил с иронией, их обходя. Так вот, как только объявили войну, тетя сказала, что нужно идти в магазин, покупать соль, спички и хлеб и сушить сухари, потому что, что будет дальше, никто не знает, но это делать точно надо. Так вот, поскольку цены могут только расти, то делать закупки точно надо. Это будет как минимум экономия средств."

Так що, без паніки, але якісь запаси, напевне, робити потрібно. Але де і в чому їх зберігати? Із цим — проблематично. У тісних міських квартирах їх неодмінно поточать міль та жучки, в підвалах — миші та щури, а ще ж до приміщень із замками люблять навідуватися злодії. Можливо, селянам легше зберегти припасене: у них є погреби та горища, але хіба можна запастися усім на все життя? Тож, недарма Біблія радить не перейматися днем завтрашнім, а варто більше уваги приділяти дню сьогоднішньому. Та й Східна традиція закликає завжди жити саме тут і зараз.