Літо – це завжди невеличке життя. Недарма в літописах навіть всюди зустрічається вислів «…в літо… такого-то року…». Літами міряли час наші предки, а не зимами! А в дитинстві літо містило неймовірний обсяг часу. Час був розтягнутий у безмежному просторі на дні й години. Ті дні й години тривали й тривали і ніяк не закінчувалися… І тоді здавалося, що так буде завжди. Невмолимий поспіх для нас, дітей, починався з 1-го вересня.

Сьогодні я давно не дитина, а літо ж все одно закінчується! А що залишається? А от же ж не так і мало, як озирнутись! Спогади і зустрічі, прочитані книги і враження від мандрівок! Найнедавніші (і найостанніші) враження – від спілкування з білорусами. Саме подружжя білорусів десь років 45-ти стало сусідами по купе у вітебському поїзді, яким випало вертатися з Криму. Їхали цілу добу. Не скажу, щоб ми аж надто активно спілкувалися, але обмін інформацією відбувся.

І що то за ГМО?
Білоруси відпочивають у Криму вже кілька років підряд – по знайомству оселилися у літньої жіночки поблизу моря. Винаймають у неї кімнату за 50 грн на добу і відпочивають щоліта впродовж 2-х тижнів. Задоволені. Відпочивали в Криму й торік, тож ціни на продукти порівнюють не за чутками і просто вражені вартістю наших продуктів: так неймовірно дорого! Вони перевели ціну в долари, потім – на білоруські рублі і вирахували, що молочні продукти в Білорусі дешевші рівно наполовину. Не ймуть віри: чому? І хіба я їм поясню?

Сидимо, зітхаємо. Потім чоловік-білорус обережно питає:
-- А що то за таке абревіатура ГМО? На всіх українських продуктах зазначено: «Без ГМО». Ми вже по-всякому її перекладали, а не доберем – що воно таке? Без чого ваші українські продукти?

-- ГМО – це генетично модифіковані організми, -- делікатно пояснила я. У білорусів витягнулися обличчя:

-- А-а-а-а. Он воно що… А ми-то думали…
-- Я додала, що не так давно наші можновладці засідали й приняли серйозне рішення (повідомлення пройшло в пресі) про те, щоб на пачках із сіллю не ставити маркування «Без ГМО». Ну, які ГМО можуть бути в солі?

-- А-а-а-а-а! -- Вдруге витягнулися обличчя в білорусів.

Тут ми доїхали до великої станції, на якій поїзд стояв аж 40 хвилин. Було доволі спекотно, тож пасажири подалися на перон вдихнути свіжого повітря. А тим часом провідниця взяла відро, швабру й заходилася мити весь вагон! Усі 9 купе! Ретельно!
Мій син, який їздить у Крим зі мною щоліта переважно українськими поїздами, бачив таку ретельність чи не вперше. Підлога не абияк, а сумлінно милася в усьому вагоні!

Коли поїзд рушив далі, а я звернула на це увагу сусідів-білорусів, вони теж здивувалися з моєї реакції: адже провідниця просто робить те, що повинна робити. І так чинять усі на своїх робочих місцях. А як же інакше?
-- Знаєте, додала жінка, -- у нас кожен дуже боїться втратити роботу. Роботу цінують і намагаються працювати на ній якомога краще.

А чому ж у нас зовсім не так? Подумала я. Але промовчала. Натомість згадала зізнання одного знайомого інтелігента, який хвалився, що в Києві за $200-300 можна не те що нічого не робити, а й навіть трохи шкодити…

Потім ми трохи поговорили про заробітну плату. І я дізналася, що білоруси хотіли б заробляти й більше – президент Лукашенко обіцяє. Хоча становище в країні неблискуче і невідомо як він із цим справиться. Але й сьогодні, якщо брати доларовий еквівалент, то зарплат менше $200 немає.

Згадали ми й минулу сніжну зиму. У білорусів комунальні служби, виявляється, під час снігопадів працювали в три зміни, розчищаючи від снігу, бруду й криги тротуари. А як же інакше? Білоруси дивувалися. І я дивувалася. Щоправда, зізналися мої супутники, колись й у них було на вулицях багато бруду, а дороги погано прибиралися. За часів Лукашенка – все інакше. Є порядок. Ті, кому порядок до смаку, президентом задоволені.
Я обережно (за чутками) натякнула на дорогу у них горілку та й спиртне взагалі. Білоруси стенули плечима: та як сказати? Щоб аж настільки дорога, так і ні. Цілком доступна ціна. Скажімо, якщо на якесь сімейне свято потрібна на стіл символічна пляшка горілки, то хіба ми не візьмемо? Та без проблем! От що доволі дороге, так це трикотаж – ну там шкарпетки, майки та колготки всілякі і т.п. Це так. Тому за таким товаром намагаються з’їздити в сусідню Україну.

…Цілу добу добирався з Криму до Чернігова вітебський поїзд. Чесно скажу: їхати б і їхати у ньому. Комфортно. Чай, кава – за першою вимогою. У вагоні чисто. Обидва туалети (з незнищенним туалетним папером і милом!) були сухі й бездоганно чисті. Надвечір нам запропонували тепліші покривала. Це не дивина, а дивиною стало те, що можна було взяти спеціальні пристебні ремені для верхніх полиць! У вагоні було більше десятка малюків, то батьки активно брали для них ці ремені, які створювали такі собі бортики по краях, щоб пасажир, бува, не впав.
Скільки їжджу поїздами по всій Україні з часів Радянського Союзу, а таке диво побачила вперше! Ремені були! Скільки хочеш. І я нарешті зрозуміла, для чого оті петлі над верхніми полицями і куди саме й що слід чіпляти. У наших потягах одвічна проблема – помінятися полицями, якщо матері з малям продали квиток на верхню полицю, а ніхто мінятися не бажає… Сама була неодноразово в такій ситуації та й бачила, як мучаться інші.

А коли дісталися Чернігова, то білорус без мого прохання, а наче так і годиться, підхопив наш важкий рюкзак, посміхнувся і повідомив, рушаючи з ним до виходу: «Я зрозумів, що Вас зустрічають, але на перон рюкзак я вам винесу, рюкзак для вас заважкий, а я до важкої ноші звик …» Я була безмежно вдячна. Побажала їм щасливої дороги додому. А білорус мовив: «З Богом!»