У Чернігові днями відбувся фестиваль наречених. Було багато веселощів, звучав духовий оркестр, літали голуби. Наш редакційний фотограф приніс низку фотографій симпатичних дівчат у весільних сукнях — наречених набралося зо три десятки. Різні місцеві сайти та газети повідомили про цю подію з пафосом: от ми які! І у нас фестиваль! До речі, подібні фестивалі пройшли в Ужгороді, Києві, інших містах – так що подібне дійство не є аж занадто дивним. Для мене дивним стало інше. Виявляється, в чернігівському фесті наречених взяли участь не лише молоденькі дівчата студентського віку, а й серйозно заміжні жінки, причому деякі з них навіть вже встигли разів по два стати мамками…
Чесно кажучи, щось воно тут не те… Така ж реакція була у моїх знайомих та співробітників. Колега поважного віку пирхав: «Гм! Так яка ж вона наречена, якщо заміжня? Невже це чоловікам подобається? Ну… Гм, у всіх смаки різні, деяким, мабуть, подобається…»
Чи то ми світ сприймаємо не так, чи світ нормальний, а ми не такі? За здоровим глуздом, наречена має бути хоча б теоретично самотньою чи що… Але організатори фестивалю висунули лише дві умови: мати весільну сукню і заповнити анкету. Про заміжність і наявність дітей нічого не говорилося.
Хоча, звісно, ніхто в душу учасницям не зазирав: можливо, їхні власні весілля не стали яскравими спогадами. Якщо взагалі весілля ті були. Але, скажімо, не гримів радісно оркестр, не було численних фотографів, не кажучи вже про дефіле через все місто в оточенні десятків глядачів і просто зівак…
Але ж в усякому разі виходить, що містом на цьому параді продефілював міраж наречених? Його метою, мабуть, було демонстрування весільних суконь. Так тоді б дійство потребувало креативнішої назви. Ой, стерегтися треба хлопцям… А ну як хто закохався з першого погляду… А воно --- міраж…
