Спочатку – цитата: «Прислухайтесь до розповідей людей.
Ні, насамперед – уявіть собі. Сьогодні 20 березня 1995 року. Понеділок. Ясний радісний ранок. Вітер ще прохолодний. Люди – в пальтах. Вчора була неділя…
…ви прокинулись як звичайно, вмилися, поснідали, вдяглись і пішли на станцію. Зайшли в переповнену як завжди електричку і поїхали на роботу. Все так звично банально. Ранок, схожий на багато інших. Ще один непомітний день життєвого потоку…» Багатомільйонна столиця Японії рухалася в режимі "пік" на роботу... А потім сталися вибухи.
Саме твір талановитого японського прозаїка «Підземка» (2006 р.) пригадався мені після перших повідомлень про вибухи на двох лініях московського метро.
А навесні 1995 року переповнені людьми електрички метро в Токіо на кількох лініях постраждали від заринової атаки терористів. Називалася офіційна кількість у 3800 жертв. Загалом це була багатотисячна людська трагедія. Отруйний газ цього теракту розділив березневого ранку життя тисяч і тисяч японців на «до» і «після». Один із розділів роману так і називається «Сліпий кошмар».
Перелякані люди, машини швидкої допомоги, поліція, скалічені тіла, задушені в давці людського потоку, який кинувся до виходів… Все це немовби перегукується з тим, що сталося 29 березня 2010 року в Москві. Сьогодні наші ЗМІ рясніють повідомленнями про жертви й поранених у московському метро, а ще повідомляється про десятки людей, які потребують (і, звичайно, потребуватимуть) психологічної допомоги.
Харукі Муракамі впродовж кількох років роботи над романом досліджував саме людську психологію. Він з помічниками розшукав 140 постраждалих, але дати інтерв’ю погодилися не більше 60 і то десь 40 відсотків цих людей попросили змінити їхні імена…
Загалом роман «Підземка» -- це немовби зріз життя багатомільйонного сучасного міста, зроблений дуже талановито й делікатно. Твір побудований у формі таких собі інтерв’ю – звичайні люди розповідають у ньому про своє життя, свої уподобання і професії, про те, яким було їхнє життя до заринового теракту і яким стало після нього…
Хочеться вірити, що й постраждалих москвичів опитають не лише міліція та голодна на подібні новини преса.
Тероризм (де б він не проявлявся, на якому б континенті не лунали вибухи) -- дуже сумне явище сьогодення. Воно -- свідчення нашої духовної недосконалості. Пригадаймо уроки історії: у ХIХ-му столітті в Росії революціонери закликали вбити царя і обіцяли людям після цього щасливе життя. Люди повірили… І, схоже, нічого не навчились…
Але ж уся наша гарна планета – це один організм. Людство ж, на жаль, ніяк не подорослішає до того рівня, коли зможе усвідомити, наскільки небезпечно «гратися із сірниками»…
* * *
А на додачу -- матеріал з Вікіпедії:
Зари́нова ата́ка в токі́йськом метро́ (яп. 地下鉄サリン事件 Тікатецу сарін дзікен) із застосуванням отруйної речовини зарину сталася 20 березня 1995 р. на станціях Касумігасекі і Нагататьо. Загинули 12 людей, 54 отримали тяжке отруєння, яке спричинило довготривалий розлад здоров'я, близько 1000 мали після теракту короткочасні порушення зору. Атака була організована неорелігійною організацією Аум Сінрікьо.
Інеса ФТОМОВА
