Саме так звали по-батькові нашого сусіда. Самон -- ім'я святого, що в ряду Гурія та Авива. Саме цим трьом святим моляться за сімейних негараздів. Саме ім'я Самона дав колись священик новонародженому українцю зі Стародубщини -- наш сусід був родом з Воронка, що зараз належить до Росії, а історично це було містечко Стародубщини. Публікації на нашому сайті дослідника Ігоря Вірного про історію Стародубщини -- цієї призабутої української землі -- нагадали мені і про Віктора Самоновича.
Він був військовим пенсіонером, але з тих, що не тільки порядок тримають, але й уміють думати і аналізувати. Тому з радянської ідеологічної пройми він вийшов тверезим чоловіком. Пригадую, як у дворі мимоволі став свідком його розмови з іншим сусідою, назвемо його Леонідом Марковичем. Як ви зрозуміли, це була розмова українця з євреєм. Якраз тоді на слуху була тема Голодомору.
Віктор Самонович: -- Сколько людей уничтожили, заморили!
Пауза. Далі Леонід Маркович: -- Да, но сколько у них было золота!...
Коли померла дружина Віктора Самоновича, він лишився геть самотнім -- і тільки молоденька липа під його балконом знала про його турботливість: без його поливу вона б не вижила. А ще він зрідка розповідав мені про своє рідне містечко, про діда, що був зажиточним селянином, про теперішній стан Воронка, у якому все більше стає "чорних" -- азіатів.
Віктор Самонович переїхав жити до дочки у Білорусь. Кажуть сусіди, що зрідка передзвонював ще минулого року і питав про липу під балконом.
