Всеукраїнський незалежний медійний простір "Сіверщина"

Прапор Конфедерації

Василь — Fri, 16 May 2025 13:41:32 GMT

Ні, ну це ж треба -- син голови чернігівської "Просвіти" замовив батькові купити у США прапор ...ні, не З'єдинених Стейтів Америки (так колись казала діяспора), а Конфедерації. Мова йде про мене та сина Арсена.

На врочистому обіді на честь журналістів --учасників програми Едварда Мурроу працівнику Держдепу Аарону я з гумором розповідав:" Уявляєте, син українського націоналіста захоплений історією вашої громадянської війни!". Аарон гумор оцінив, щоправда, уточнив через перекладача чи таки я нічого не поплутав і чи таки дійсно прапор Конфедерації хочу знайти. Впевнившись, на шматку паперу, тут же, за столом відірваному (подобається мені американська безпосередність !), написав мені, мало по- англійськи тямущому, назви книг та прізвища їх авторів про громадянську війну в США. А перекладачка Лариса, що колись була москвичкою і радянські страхи досі даються взнаки, порадила обережно питати про прапор Конфедерації, бо тема протистояння Півночі і Півдня досі для американців болюча.

В маленькому містечку Національного заповідника у штаті Теннесі я й почав з хоробрістю зайця досліджувати ряди сувенірних крамничок. Мені здавалось, що слово "прапор" звучить англійською як "флег" навіть при моїй вимові і проблем не виникне. Далебі! Прапора ніде не було. Тобто скрізь пропонували прапор США, але не Конфедерації. А в одному гамазейчику чомусь стали пропонувати сфотографуватися у стилі ретро, часів громадянської війни, з оголеними дівицями у ванні. Тобто -- ні дівиць, ні ванни не пропонували, на жаль, а тільки мигами пропонували вставити кудись голову і мене клацнуть у такому антуражі. Ага, щас!

Довелось кликати безвідмовного перекладача Ґреґа -- нарешті в рядовому магазинчику, в нетрях його товарів, нам знайшли прапор Конфедерації. Продавець здивовано запитував -- звідки, мовляв, цей пан, що таким екзотом цікавиться? Мого розуміння англійської вистачило, щоб поправити перекладача: мовляв, я то говорю російською, але я не з Росії. А таки з України. Здається, слово "Юкрейн" продавець повторив з повагою...

Взагалі ж прапор Конфедерації досі в США вважається неполіткоректним. Тобто його можна зустріти десь на машині, в оформленні (ненав'язливо) магазинчика, що я й бачив у штаті Теннесі. Не більше. Але й то тільки у південних штатах.

... Вчора, 12 квітня, США відзначили 150-річчя громадянської війни: саме цього дня пролунали перші її постріли.
Війна почалася незабаром після вступу на посаду новообраного президента Авраама Лінкольна. Він обстоював скасування рабовласницької системи Півдня. Одинадцять південних штатів відокремилися і проголосили себе Конфедеративними Штатами Америки. Вони прийняли власну Конституцію і обрали власного президента Джеферсона Дейвіса. Білий дім оголосив цей крок протизаконним бунтівним актом, але Південь створив власну армію і першим почав воєнні дії. То була страшна й безжалісна братовбивча війна. У перебігу її, наприклад, війська Півночі під командою генерала Вільяма Шермана дощенту спалили місто Атланту.

У самій лише битві під Геттісбергом у Пенсільванії втрати вбитими й пораненими сягнули понад 50 тисяч вояків з обох сторін. На місці битви створили Національний цвинтар, де Лінкольн виступив зі знаменитою промовою, сказавши, що «ця країна, під Богом, дасть нове народження свободі, і уряд її – від народу, народом і для народу – не зникне з лиця землі».

У Сполучених Штатах протягом чотирьох років Громадянської війни загинуло 620 тисяч вояків і півмільйона були поранені. У грудні 1865 року заборону рабовласництва було закріплено 13 поправкою до Конституції США. Довідка з сайту радіо "Свобода".

Погнали наші городських...

Василь — Fri, 16 May 2025 11:23:47 GMT

Знаєте як далі ? "... Ми -- спереду, а їх -- не видно".

В "Літературній Україні" -- чергова порція хохляцького самоїдства: Володимир Яворівський поставив псевдохудожній злобний пашквіль на Ющенка. І під туманом художньої вигадки, в якому легко вгадуються силуети Тимошенко -- Кобри, Януковича -- Алігатора, ще й кидає багнисте звинувачення в чоловічій непорядності, в збезчещенні дівчини. Яка й досі голосує за нього. Одна на всю Теклівку, сиріч -- Україну.

Скажете -- художня вигадка? Я б теж так вважав, якби не прочитувалися чітко політичні реалії у бютівському переломленні Яворівського.

Йому б виправдатися за "Я-вор", за свій кримський каганат у Спілці письменників, за продаж письменницької поліклініки, будинків відпочинку, а він --у малоросійський наступ. Бо ж знає: найкраща оборона -- наступ. Таки да.

Погнали наші городських...

"Схаменіться!" - мій виступ на Майдані

Василь — Sat, 26 Apr 2025 14:14:53 GMT

На чернігівському євромайдані я роздумував про різдвяний піст.

Древні іудеї, коли Понтій Пілат не хотів розпинати Христа, кричали: "Розпни Його! Кров Його - на нас і на дітях наших!". Що сталося далі з єврейським народом - знають усі...

На київському Майдані пролилася кров - і кров журналістки Тетяни Чорновіл, і побитого беркутівцями 42-річного чоловіка, що помер від побоїв, і кров студентів та молоді, яка ховалася в Михайлівському Золотоверхому монастирі, як від орди. Це вже не Майдан 2004 року, коли Ющенко хвалився: "І шибка не тріснула!". Цього разу тріснули голови.

На кого ж впаде кров Майдану? Чи ж тільки на виконавців і Януковича - головного замовника? Ні. Впаде і на тих регіоналів та комуністів, що підтримують погром. Скажімо, на депутатів обласних та районних рад, які відмовилися засудити жорстокий розгін мирного Майдану, і на тих регіоналів, які підтримали уряд Азірова своїм голосуванням (привіт чернігівцю Атрошенку!), і на тих крадіїв, що ворушать мільйонами і ними підтримують криваві розборки влади.

На новорічні та різдвяні свята в аеропорту Бориспіль замволено кілька сот спеціальних (чартерних) рейсів -- вони летять відпочити від Майдану і визиску українців у Таїланд, в Індію, в Австрію... Думають, що коли припече - там і врятуються. Наївні: сьогодні світ - це глобальне село. А в селі не сховаєшся!

На храмове свято мого села, а це 4 листопада - Кзанської ікони Матері Божої, мої земляки, 40- річні дядьки, казали:" Ну, що - залишається терор!" . Ще не було Майдану, а вони вже говорили про терор.

Тому я, голова мирної громадської організації - товариства "Просвіта" імені Т.Шевченка попереджую владу: "Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде! Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори, І потече сторіками...". Далі я не став продовжувати. Бо вони Шевченка все одно не читають. Та вони взагалі нічого не читають, крім хіба есемесок та банківських рахунків.

Тож і буде по Шевченку.

За Юлю українці не вийдуть!

Василь — Sat, 26 Apr 2025 14:14:08 GMT

Я не поділяю багатьох політичних підходів Юрія Луценка і Юлії Тимошенко. Більше того – їх ліберальні погляди вважаю шкідливими для України. Впевнений у їх нездатності реформувати довірені галузі. Зрештою, про жодну симпатію не йдеться. Але, якщо треба, готовий вийти на захист їх від тюрми.

Коли Юлію Тимошенко посадили першого разу, як голова обласної «Просвіти», я писав листа Генеральному прокурору з пропозицією взяти її на поруки. Наївно? Можливо. Готовий зробити це й зараз. Але зовсім не збираюся голосувати за політичні сили, де будуть ці в’язні.

Арешт Юлії Тимошенко був розрахований точно: п’ятниця, кінець робочого тижня, час відпусток і дач. Проте українці не вийшли на її захист не тільки через це – люди втратили віру політичним лідерам. Невипадково підприємницький майдан всіляко відмежовувався від усіх політсил. Тут також українці чудово розуміють: Юлія Тимошенко, попри її позірне українство, не збиралася розігнати олігархічну владу. Так, як і Ющенко. Недарма кум останнього -- Саакашвілі, коли його запитали про причини провалу помаранчевої команди, відповів:» А вони й не збиралися робити реформи!». Розумієте, Грузія змогла побороти корупцію – фантастика! А Україна не може? Бо ніхто не думав її ламати. Юлія Тимошенко -- також.

Тож і сидять Луценко та Тимошенко фактично за своє небажання ламати систему.

Що зовсім не виправдовує їх арештів. І коли звільнити жінку просить Патріарх Філарет, коли в суд приходять посли, коли і Європа, і Америка, і Росія в один голос протестують, а молодий і зелений суддя зачиняє жінку за перешкоджання судовому процесу – це означає боязнь влади. Недарма більшість депутатів- регіоналів уникають коментарів. Адже вони розуміють: сьогодні Юля – завтра можуть бути вони.

З іншого, оптимістичного боку, далекоглядна влада могла би посадити Юлію Тимошенко для виправдання розірвання угод з Росією по газу. Але в таку мудрість уже не віриться.

Проте не хочеться, щоби українці ставали хмизом у багатті протистояння, затіяного владою. А зараз не вистачає тільки сірника. Хтось уже його підносить?

Ненаша війна

Василь — Sat, 19 Nov 2022 05:31:42 GMT

Терористів, що вбивають мирних людей, виправдати неможливо. Але зрозуміти -- треба. Адже вони не імпортовані з Саудівської Аравії, Ірану чи США. Вони з Російської Федерації. Щоправда, їх народи не хочуть бути в тому союзі, але все ж юридично і фактично вони -- громадяни Російської Федерації. Чому громадяни Російської Федерації воюють проти Російської Федерації?

Чому 18 і 28-річні дівчата йдуть смертницями у московське метро? Помститися за вбитих росіянами чоловіків? Замало для самогубства, як на наше європейське розуміння. Можна б говорити про світоглядне розуміння східними людьми життя і смерті -- воно принципово відрізняється від прагматичного-атеїстичного європейського. Шахіди вірять у загробне життя безсмертної душі (як вірили колись і українські козаки, що сміливо йшли на загибель заради честі і вітчизни). Відтак зупинити їх погрозами маленьких кремлівських чоловіків ("мачіть в сартірє", "дастать са дна каналізаціі") -- марно. Росія мусить зрозуміти колонізовані народи. Але, на жаль, не робить для цього практично жодних зусиль. Лєнь - матушка та імперська пиха.

Колись видатний російський філософ Фєдотов писав:" Якщо не змиримося ... з багатоголоссям, ... Росія існувати не буде" (1929 р.). Не змирилися і успішно йдуть по шляху пророцтва.

Росії можна поспівчувати. Але мене більше цікавить своя влада -- першого ж дня після вибухів у московському метро здуру стали демонструвати посилення безпеки у київському метро. Таким чином, ставлячи нас на одну дошку з Московією. Проте і дурневі мало би бути ясно, що Україна -- не Росія. Ми не є мішенню для мусульманських бойовиків. Щоправда, доти, доки не будемо слухати маячню комуністів та семиноженків про єдиний союз з Росією.

Українці на службі імперії. Перший політв'язень Московії

Василь — Wed, 23 Mar 2022 18:47:38 GMT

Першим політв'язнем- українцем Московії був сіверський гетьман Дем'ян Многогорішний (1621 - 1703 р.р.) -- антигетьманська змова 1672 року, керована московським емісаром Танєєвим, кинула його в застінки імперії, що народжувалася. А до того, 1671 року, він планував разом з правобережним гетьманом Петром Дорошенком проти Москви, виступав за те, щоб "у Малії Росії й нога московська не ступала".

Многогрішний був обраний сіверським гетьманом завдяки підтримці чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, який 25 років з перервами керував всією православною церквою в Україні. І сам факт дружби з гетьманом Многогрішним показує антимосковські настрої чернігівського владики, якого Москва безпідставно намагається по сей день показати ревнителем московщизни.

Народився Демко біля Коропа в селянській родині. Визвольна війна покликала його до козацького війська, де він швидко стає чигиринським, а потім чернігівським полковником. Відкрито виступив проти несправедливого Андрусівського перемир'я, за яким Московія з Річчю Посполитою поділили Україну, а на переговори українська делегація не була навіть запрошена. Отакою історично була дружба з Московією...

Многогрішний відкрито підтримав антимосковський виступ Івана Брюховецького 1668 року, у гетьмана Дорошенка спочатку був генеральним осавулом, згодом -- наказним гетьманом Лівобережної України. На раді в Новгороді-Сіверському обраний гетьманом. Відомо також, що на переговороах з царським представником Ромодановським твердо тримався позиції в інтересах України. Тож він дійсно допік своєю непокірністю московську владу.

Д.Многогрішний намагався приєднати Гомель, населення якого просилося під його гетьманську булаву. Відомий як меценат Києво-Могилянської академії та Києво-Братського монастиря, якому пожалував село Карпилівку.

Після антигетьманської змови його брат Василь, чернігівський полковник, намагався сховатися у Максаківському Спасо-Преображенському монастирі та в Чернігівському Єлецькому монастирях, меценатом яких був. Але ченці відмовили в захисті, та й вельми сумнівно, щоб могли допомогти йому реально.

Треба додати, що знаменитий свого часу Рихлівський монастир на Коропщині був заснований полковником Василем Многогрішним.

Гетьман пережив тортури на Москві і його були вже вивели на плаху, оголосили смертний вирок. Та за сценарієм московських режисерів з'явився царський гонець і оголосив "помилування" -- висилку в Сибір з дружиною, синами Петром та Яковом, дочкою Оленою, небожем Михаїлом Зінов'євим та сім'ями вірних старшин.

Та наші українці і там не пропали, хоча мучилися в іркутській та селенгинській в'язницях аж до звільнення 1682 року. Та знову допомогли свої -- цього разу за "наущенієм" Івана Самойловича гетьман знову в ув'язненні, з якого вийшов через чотири роки, після падіння Самойловича.

Молода імперія Росія потребувала розумних голів і тому зразу ж Многогрішний включений до складу дипломатичної місії для підписання Нерчинської угоди з Китаєм та для переговорів з монголами. Без українців не могла Московія навіть з китайцями домовитися! Взагалі, місійна діяльність у Китаї, в Сибіру вся геть усіяна іменами українців...

З 1691 по 1694 роки Дем'ян Многогрішний є фактичним воєводою Селенгинська. Зокрема, саме він керував обороною міста під час нападу монголів. У бою загинув його син Петро і увійшов у бурятську народну пісню. Другий же син -- Яків перебував на військовій службі в Сибіру та на Далекому Сході. Небіж працював прикажчиком на Колимі та в Анадирі. Практично до краю світу добралися наші земляки -- з Коропа до Анадиру! До речі, небіж з поваги до дядька взяв собі прізвище Многогрішний.

Сам же гетьман 1696 року прийняв чернечий постриг. Відомості про родину прослідковуються до 19 століття, буряти ж і досі переказують про легендарних українців.

Головний герой прекрасного роману Івана Багряного "Тигролови" невипадково носить прізвище Многогрішного -- письменник знав і про шо писати і про кого. Дай, Боже, і нам не забути!

Гра в прапори

Василь — Mon, 22 Jun 2020 16:00:27 GMT

Провокація вдалася: російські телеоператори справно знімали львівську бійку, де було все: і вінки, і постріли, і крики, і перекошені обличчя. Культурний і красивий Львів постав злим і хижим. Що й треба було показати.
Партія регіонів і «Свобода» зіграли в чотири руки. Як по нотах.

Натомість ніхто не показав, як у Донецьку топтали червоно-чорний прапор ОУН-УПА. Топтали колишні десантники, які до війни мають такий же стосунок, як і до незалежної України.

Ніхто не акцентував, що у Львові приїжджі з Одеси марковці (того Маркова, якого СБУ часів Ющенка переслідувала за ймовірну причетність до вбивств та антиукраїнської діяльності) хотіли покласти вінки до могил енкаведистів. Тобто йшли вшанувати тих, хто вбивав львів’ян.

А в Чернігові біля кожного червоного прапора на державній установі була міліцейська охорона. Як під час окупації — чужий прапор треба ж охороняти від тубільців. І навіть на школах повісили червоні прапори — а як же із камланнями табачнико-регіоналів про відділення школи від ідеології?!

Публічно, як мешканець Чернігова, дякую тим хлопцям, які все-таки зірвали кілька червоних прапорів! І вимагаю покарання директорів шкіл, керівників установ, які вивісили прапори СРСР — з серпом і молотом. Ще б зі свастикою повісили! А що — теж червоний!

…Мій сусід по дачі (росіянин, до речі) сказав: «З червоними прапорами — то вже зайве!» Чого ж зайве — мета досягнута: люди б’ються за прапори, а не питають про «покращення життя вже сьогодні», про вертолітний майданчик, про Межигір’я, про китайську гречку і ціни на газ…

Вихід з колонії

Василь — Wed, 09 Oct 2019 10:38:37 GMT

Уже буде двадцять років українській незалежності, а в нас досі, говорячи словами Івана Драча, «весна дурноголова». Себто ми досі сперечаємося про речі, банальні для кожної нормальної європейської держави.

На жаль. А може на щастя, адже таким чином ми «перетравлюємо» євроазійські Донбас і Крим. Від нетравлення бувають і проносні заяви, як от у Андруховича та Шкляра про потребу для України позбутися Криму та Донбасу…

Свідчення процесу вживлення інородних частин – книга публіцистики Олега Чорногуза «Діти колонії». Сатирик став публіцистом, бо в Україні уже й не до сміху бува.

… Коли «Літературна Україна» награмуздяла дві великі статті проти Ющенка, як він уже пішов з президентської посади, мені, читачеві, думалося – невже ніхто з професійних письменників не відповість? Хоча би про те, що не гоже кидати каміння в спину тому, хто йде. Про те, що критикувати свого – легше, але чи варто? Про те, що чужого боятися і товкти рідного, хай і недосконалого – ознака рабського характеру.

Не прочитав. Ні в «Літературній Україні», ні в «Слові Просвіти». Виявляється, Олег Чорногуз таки відповів – але і одна, і друга редакції відмовилися ставити статтю на свої шпальти. А ви кажете про цензуру від нової влади – наші письменники самі собі цензори! Що то значить --радянська школа!

Дві антиющенківські статті були написані Володимиром Базилевським та Катериною Мотрич. І якщо перший проявив себе чітко в нападах на всю українську історію (я відповідав йому реплікою про Мазепу в тій же "ЛУ"), на мої читацькі щоденники -- бачте, критикувати Пушкіна є повзанням мурахи по піраміді Хеопса. То друга – авторка прекрасного роману «Ніч перед сходом сонця», на жаль, досі не прочитаного читаючою публікою. Чому її повело в компанію очернителів Ющенка?

Статтю-відповідь В.Базилевському та К.Мотрич Олег Чорногуз назвав «Вслід за юрбою, або З чужим ланцюжком на шиї». Влучно. Початок теж: »Слава Ви наша, Катерино Вакулівно! Ви не уявляєте, скільки місяців я чекав чергового розвінчання Віктора Андрійовича Ющенка і сушив свою сиву голову, хто ж наступний вискочить із конопель з граблями на плечах і почне гамселити по тому, якого ваші попередники уже назвали «лежачим трупом».

Автор невипадково ставить «медитації» Базилевського в один ряд з писаннями проти Ющенка у Д.Табачника та О.Бузини. Але якщо у Табачника говорить голос крові діда –чонівця Ісраеля, а в Бузини – батьківське виховання енкаведиста, то чому в той ряд стають такі інтелектуали, як Базилевський та Мотрич? Чорногуз не знає відповіді.

А може через те, що вихідці з колонії, себто раби, завжди хочуть, щоби їх проблеми, страхи вирішував хтось, а не вони самі. Щоби вождь кудись вів, а самим голову, якщо й заморочувати, то тільки медитаціями та лементаціями?

Дійсно, ще виходимо з колонії. Але ж скільки можна! Пора вже жити на волі так, щоб свій був « і ставок, і млинок, і вишневенький садок». І Ющенко тут заважає тільки закомплексованим. До речі, проти Януковича ні Базилевський, ні Мотрич щось нічого не пишуть? Бо чужий? А треба ж товкти своїх…

Самонович

Василь — Mon, 31 Dec 2018 10:12:15 GMT

Саме так звали по-батькові нашого сусіда. Самон -- ім'я святого, що в ряду Гурія та Авива. Саме цим трьом святим моляться за сімейних негараздів. Саме ім'я Самона дав колись священик новонародженому українцю зі Стародубщини -- наш сусід був родом з Воронка, що зараз належить до Росії, а історично це було містечко Стародубщини.

Публікації на нашому сайті дослідника Ігоря Вірного про історію Стародубщини -- цієї призабутої української землі -- нагадали мені і про Віктора Самоновича.

Він був військовим пенсіонером, але з тих, що не тільки порядок тримають, але й уміють думати і аналізувати. Тому з радянської ідеологічної пройми він вийшов тверезим чоловіком. Пригадую, як у дворі мимоволі став свідком його розмови з іншим сусідою, назвемо його Леонідом Марковичем. Як ви зрозуміли, це була розмова українця з євреєм. Якраз тоді на слуху була тема Голодомору.

Віктор Самонович: -- Сколько людей уничтожили, заморили!
Пауза. Далі Леонід Маркович: -- Да, но сколько у них было золота!...

Коли померла дружина Віктора Самоновича, він лишився геть самотнім -- і тільки молоденька липа під його балконом знала про його турботливість: без його поливу вона б не вижила. А ще він зрідка розповідав мені про своє рідне містечко, про діда, що був зажиточним селянином, про теперішній стан Воронка, у якому все більше стає "чорних" -- азіатів.

Віктор Самонович переїхав жити до дочки у Білорусь. Кажуть сусіди, що зрідка передзвонював ще минулого року і питав про липу під балконом.

Урок їжака: не здавайся!

Василь — Mon, 31 Dec 2018 10:12:11 GMT

Не знаю, коли він впав у яму, що в ній на дачі пробили свердловину для води. Та, певно, давно, бо я вже застав вириті в усіх чотирьох кутах нори.

Їжак був не просто знесилений, а ледве дихав. Гострий писочок і всі лапки були в піску -- грунт на дачі у мене піщаний. Він вирив чотири нори, шукаючи виходу. Він не здавався. Він рив знову і знову у всіх кутах ями. Порятунок прийшов неочікувано, звідки він не сподівався, але ж він боровся!

Пригадалася поема Лесі Українки "Роберт Брюс, король шотландський" -- там головний герой, втративши все, програвши все, лежав і безтяно дивився у стелю, де павучок ткав свою нитку. Зривався, падав і починав знову. Знову зривався і знову починав. Зрештою, герой зрозумів урок.

Чи зрозумію я урок їжака? Зрештою, він пішов, віддихавшись на стежці, у своїх справах. А мені тепер думай...