Про Януковича Базилевський одразу написав, як тільки той на президентство (прости господи) заступив: "Коли гетьманські клейноди поцупив зек..." Те, що Янукович нічого не читає, - це його проблеми. То й підмахнув той указ про стипендію - певна, що більшості прізвищ стипендіатів Янукович і не чув ніколи.

А Ющенко (кажу як колишня палка його шанувальниця!) на найгострішу критику заслуговує.
Він міг би впоратися з роллю президента, якби ця посада несла в собі виключно представницькі функції. Людям (за кордоном) його показати не соромно було, це правда (на відміну від Януковича). А от щоб проблеми серйозні розв"язати, десь і кулаком по столі гримнути - цього, вибачте, він не може...
От я достеменно знаю, що не впораюся з роллю президента. Тому й не лізу, не балотуюся. А Ющенко поліз. За те й має.
Чорногуз скрізь пише - мовляв, бити Ющенка - все одно що топтатися по трупові... А чому це, даруйте, Ющенко труп? Він просто більше не президент. Такий самий громадянин, як ми з Вами. Узяв би й написав есейчика: "як я бачу результати своєї каденції". І надрукував би в "ЛУ". Що, корона з голови впаде?

А взагалі - смішно це все. Ющенко програв, Тимошенко теж майже не видко, янучари скрізь - а письменники наші все чубляться. Той за Ющенка, той за Тимошенко... Пожаліли б сивих чубів!

Ви, пане Василю, пишете - мовляв, Базилевський "проявив себе чітко в нападах на всю українську історію..." Якщо Ви справді "Холодний душ історії" читали, то знаєте, яких сумних висновків у тій праці дійшов Базилевський. Розбрат і зради, зради і розбрат - ось те диявольське пійло, на якому настояна трагічна українська історія.
І що, не має він рації? Чи не триває розбрат і досі? Той за Ющенка, той за Тимошенко - а тим часом Табачники з Кірілами потирають руки...

Шануймося!

А в Базилевського талант -- з червоточинкою: він не любить українського! Там, де він і ви бачите суцільний розбрат, я бачу підтакування ворогам в інформаційній війні. Скажімо, про "кріпаків Мазепи" я йому відповів у "ЛУ", за що він помстився "дискусією" про Пушкіна. Вся концепція Б. про розбрат не витримує критики, бо вона накинута зі сторони. Скажімо, поцікавтесь історією поляків -- проше пані, там розбрат ще той! А в литовців досі є прислів'я:" Де два литовці -- там три гетьмани". Я сам його чув. Так що не треба рвати на собі вишиванку, в наявності якої у Б. я дуже сумніваюся...

дякую за відповідь. Вашої з В.Б. дискусії в "ЛУ" я, на жаль, не читала (при нагоді зазирну до бібліотеки, пошукаю ті числа газети) - тільки чула вже постфактум, що списи там тріщали. Можливо, у Вас промовляє якась особиста образа. Бо Ви у Ваших виступах в Інтернеті уже вкотре не марнуєте нагоди хоч якось В.Б. шпигнути. А він же Інтернетом не користується і відповісти Вам не зможе. З одного боку, це добре: не засмутиться. З другого - якесь заочне вимахування шаблею виходить... Даруйте на слові.

У поляків, авжеж, був розбрат, тому Польщу стільки разів і ділили. А взяв Пілсудський країну в кулак - і почало світати. Так німці ж прийшли з панцерниками проти польських шпаг. А в спину Совєти вдарили. Потім Валенса знову всіх об*єднав, Квасьневський добру справу продовжив, а от за каденції Качинського знову чортзна-що почалося: ліберали проти консерваторів. Закінчилося трагічно, і невідомо, чим іще озветься. Я полякам зараз не заздрю.

Але ми у ще гіршому становищі. Доки українці їздять на заробітки до Польщі - ми не маємо морального права критикувати поляків.

Я певна, що тямущий громадянин має право на критику своєї держави - якщо тільки робить це у себе вдома, а не скаржиться іноземцям. В.Б. ділиться своїми міркуваннями не з чужаками, а з нами, з українцями. Міркування в нього невеселі - це пов'язано і з об'єктивними причинами, відомими нам усім (тотальна неповага держави до своїх громадян, ганебно низький рівень життя і т.д. - де ми, а де та Європа?!), так і з суб'єктивними - способом мислення самого В.Б. Це ум, який застерігає. Це око, яке бачить передусім не світло, а темінь (і вміє прозирати крізь неї). Не всім же бути життєрадісними оптимістами! У великій мудрості й печаль велика...

Давньогрецького філософа Геракліта Ефеського називали - "Той, Що Плаче"...

А нашому Євгенові Маланюку теж не раз співвітчизники закидали, що він, мовляв, ненавидить усе українське. Нині вже так не думають - хоча важко пригадати, хто був більш запальним, більш пристрасним у бичуванні національних вад, аніж Маланюк. Хіба що Пантелеймон Куліш із його "Народе без пуття, без честі і поваги..."

Ну, а змагатися, хто "українськіший" українець, вважаю сміховинним. Я, приміром, маю в собі дещицю російської й дещицю польської крові, але це не заважає мені чутися українкою. Бо не за кров"ю, а за духом тут - вирішальний голос.
І хіба не вільно, будучи українцем, віддавати шану здобуткам інших народів? Якщо В.Б. шанує російську літературу - це свідчить лише про те, що він має розвинений смак (бо література в росіян і справді багата, многолика, розвинена - зокрема й зусиллями українців). Про його національну приналежність це не свідчить анітрішечки.

І не сердьтеся Ви вже на нього, якщо він там і перегнув десь із Пушкіним. Пушкін - його улюблений поет з ранньої юності. Тому й заболіло, тому й схотів заступитися. Як мій улюблений поет - Базилевський

З повагою.

В.Б. не тільки ЧИТАВ Маланюка, а й ПИСАВ про нього. Стаття "Римлянин з Архангорода" ("Лук Одіссеїв". - К., 2005 р.)
А в моєму поколінні Маланюка читали всі - хоча б тому, що він у шкільній програмі.

Допоки ми будемо вважати, що вся біда укр. інтеліґенції - у надмірному знанні російської культури, доти справдешні біди укр. інтеліґенції не матимуть кінця-краю. Пушкін, бач, заважає! А Шекспір ні? А як щодо Гомера?

Виходити з-під тиранії впливу треба, але - знаючи, куди хочеш іти.
До речі, сам Базилевський своєю поетичною творчістю зробив дуже багато для того, щоб українська література встала на СВОЇ ноги й позбулася відчуття меншовартості. Не знаю, в кого ще (в його поколінні принаймні) можна знайти рівноцінні зразки філософської лірики.

Це перше. Друге - стосовно імперських настроїв російської культури. безперечно, треба розрізняти поняття "письменник як митець" і "письменник як людина". Ви самі слушно зауважили, що "талант... не завжди дається людині хорошій". Булгаков і Бродський були негідниками (зокрема у їхньому ставленні до України), запевне Пушкін як людина теж був далеким від ідеалу, але це не повинно заважати нам визнавати їхній талант. Тут важливим є вміння відсіяти зерно від полови.
Про ці тонкі речі дуже влучно сказав той самий Базилевський: "Є поети, чия поезія більша за них".