Многогрішний був обраний сіверським гетьманом завдяки підтримці чернігівського архієпископа Лазаря Барановича, який 25 років з перервами керував всією православною церквою в Україні. І сам факт дружби з гетьманом Многогрішним показує антимосковські настрої чернігівського владики, якого Москва безпідставно намагається по сей день показати ревнителем московщизни.

Народився Демко біля Коропа в селянській родині. Визвольна війна покликала його до козацького війська, де він швидко стає чигиринським, а потім чернігівським полковником. Відкрито виступив проти несправедливого Андрусівського перемир'я, за яким Московія з Річчю Посполитою поділили Україну, а на переговори українська делегація не була навіть запрошена. Отакою історично була дружба з Московією...

Многогрішний відкрито підтримав антимосковський виступ Івана Брюховецького 1668 року, у гетьмана Дорошенка спочатку був генеральним осавулом, згодом -- наказним гетьманом Лівобережної України. На раді в Новгороді-Сіверському обраний гетьманом. Відомо також, що на переговороах з царським представником Ромодановським твердо тримався позиції в інтересах України. Тож він дійсно допік своєю непокірністю московську владу.

Д.Многогрішний намагався приєднати Гомель, населення якого просилося під його гетьманську булаву. Відомий як меценат Києво-Могилянської академії та Києво-Братського монастиря, якому пожалував село Карпилівку.

Після антигетьманської змови його брат Василь, чернігівський полковник, намагався сховатися у Максаківському Спасо-Преображенському монастирі та в Чернігівському Єлецькому монастирях, меценатом яких був. Але ченці відмовили в захисті, та й вельми сумнівно, щоб могли допомогти йому реально.

Треба додати, що знаменитий свого часу Рихлівський монастир на Коропщині був заснований полковником Василем Многогрішним.

Гетьман пережив тортури на Москві і його були вже вивели на плаху, оголосили смертний вирок. Та за сценарієм московських режисерів з'явився царський гонець і оголосив "помилування" -- висилку в Сибір з дружиною, синами Петром та Яковом, дочкою Оленою, небожем Михаїлом Зінов'євим та сім'ями вірних старшин.

Та наші українці і там не пропали, хоча мучилися в іркутській та селенгинській в'язницях аж до звільнення 1682 року. Та знову допомогли свої -- цього разу за "наущенієм" Івана Самойловича гетьман знову в ув'язненні, з якого вийшов через чотири роки, після падіння Самойловича.

Молода імперія Росія потребувала розумних голів і тому зразу ж Многогрішний включений до складу дипломатичної місії для підписання Нерчинської угоди з Китаєм та для переговорів з монголами. Без українців не могла Московія навіть з китайцями домовитися! Взагалі, місійна діяльність у Китаї, в Сибіру вся геть усіяна іменами українців...

З 1691 по 1694 роки Дем'ян Многогрішний є фактичним воєводою Селенгинська. Зокрема, саме він керував обороною міста під час нападу монголів. У бою загинув його син Петро і увійшов у бурятську народну пісню. Другий же син -- Яків перебував на військовій службі в Сибіру та на Далекому Сході. Небіж працював прикажчиком на Колимі та в Анадирі. Практично до краю світу добралися наші земляки -- з Коропа до Анадиру! До речі, небіж з поваги до дядька взяв собі прізвище Многогрішний.

Сам же гетьман 1696 року прийняв чернечий постриг. Відомості про родину прослідковуються до 19 століття, буряти ж і досі переказують про легендарних українців.

Головний герой прекрасного роману Івана Багряного "Тигролови" невипадково носить прізвище Многогрішного -- письменник знав і про шо писати і про кого. Дай, Боже, і нам не забути!