Але це протистояння можна позначити ще й іменами нашого чернігівського князя Михаїла та північного князя Алєксандра Невського. Про них двох залишив свідчення відомий мандрівник -- посланник папи римского Плано Карпіні. Він пише як у ставці хана Бату (Батия) змушували князя Михайла поклонитися на південь Чингісхану і як князь відмовився, бо не гоже християнину поклонятися зображенню мертвої людини (як змінилися поняття в християнстві з того часу!). Князя Михаїла, як знаємо, монголи стратили.

Так ось перекладачем у хана був син князя Ярослава -- тобто юний князь Алєксандр, відомий далеко згодом як Нєвський. Тлумачем він був, бо жив при ставці хана, був побратимом юного хана Сартака, тобто дуже довіреною особою. Згодом він двічі спалить великий Новгород, виконуватиме все, що велітимуть монголи. А міф про його битву у 1240 році з німецьким лицарями -- відверта брехня, яку помітила ще Катерина Друга, а підняли до висот Пьотр Перший та Іосиф Сталін. Перший став шанувати його як святого, хоча й мощей нема цього "святого", і помер він у шатрі, обпившись кумису. А другий зробив орден Алєксандра Нєвського, намагаючись знайти якісь героїчні зразки обдуреному народу для боротьби проти німців.

Мощі ж князя Михаїла та боярина його Федора довгий час зберігалися в Чернігові, аж доки не були вивезені князем Іваном Четвертим Лютим у Москву, якій не вистачало катастрофічно святощів. Зараз Москва набралася їх доста і мощі наших чернігівських святих закопали під підлогу Архангельського собору Кремля. "Мощі" ж Алєксандра Невського (за даними випускників Санкт-Петербурзької духовної академії ніяких мощей у раці нема) публічно виставлені для поклоніння в Алєксандро-Невській Лаврі -- люди поклоняються порожнині.

І це є символом двох течій російського православія -- воно, безумовно, має глибинну віру, хоча значно схоже на обрядославіє. Але та глибинність, як і мощі князя Михаїла -- прикопана. А надута велич, в основі якої брехня -- розпаношується.