Аж читаю рецензію на тритомник Григорія Гусейнова "Незаймані сніги" і думка чіпляється за Кривий Ріг, де працює автор книги і де працював до війни Варфоломій Кириленко. А оскільки Григорій Гусейнов -- найкращий краєзнавець українського Степу, то я й набрав його домашній телефон.

І тут -- фантастика: Григорій Джамалович не тільки "щось знає" (як я слабо надіявся) про мого далекого родича, але й дружить з його сином! Як це може бути?
Виявляється, сліди Варфоломія обриваються в довідниках тому, що після війни він змінив ім"я і прізвище, щоб убезпечити родичів в окупованій комуністами Україні. І жив, помер та похований у Торонто 1960 року під псевдо Павло Степ. А його син, Микола Гавриш, досі живе у Канаді.

Григорій Гусейнов дав його "омелькову адресу" і електронна пошта зв"язала нас. Фантастика на цьому не припиняється -- виявилося, що Микола Гавриш (ще одна зміна прізвища) довгі роки був читачем нашої газети "Сіверщина" і Петро Антоненко пересилав її до Канади.

...Спочатку пан Микола доволі скептично поставився до моєї версії про наше родичання. Я вже й сам засумнівався, тим паче, що все базується на переказаних мені розповідях баби Варки, яку я чи й знав -- баба не моя, а моєї троюрідної сестри хлоп"яницької. Логіку пана Миколи теж зрозуміти можна -- з"являється, мовляв, новоявлений родич з бозна якими претензіями...

Проте, коли я переказав спогади про ту ж таки бабу Варку, про молодого Варфоломія, який майстрував крила, мого торонтського кореспондента осяйнуло із закутків пам"яті. І він згадав -- дійсно, у Варфоломія була сестра Варка, що жила на хуторі, а сам він пробував до велосипеда приладнати крила.

Зараз виникла ідея: встановити на школі у Хлоп"яниках пам"ятну дошку на честь поета Варфоломія Кириленка. Ми її активно обговорюємо з сином поета. А ще він згадує батькові розповіді про село, про ту давню Україну.

Історія не зникає -- вона просто чекає свого часу і своїх дослідників.