Але серед російського тексту раптом:" життя спинилося і проти
нема нічого та проте
дарма очкувати доти
як зійде зір мов сонце де-..."

Перебігаю очима далі і знову після "в это цветное лето...", "только те впечатленья, когда..." --
"коли навперейми, раптово
шарпнеться твоїх зазіхань
нечувана суміш та слово
ознакою бажаних знань...".

Що таке? Читаю про автора -- Дмітрій Бак народився в Єлізові на Камчатці, вчився у наших Чернівцях, викладав у Кемерові, з 1991 року -- у Москві, професор Російського державного гуманітарного університету, спеціаліст в галузі класичної поезії і сучасної, вивчає творчість Арсенія Тарковського.

Читаю авторрську передмову до віршів:" Я порою перехожу на иной язык, для меня равновеликий русскому". Це вже вдруге я чую таке зізнання, перше -- від іншого російського автора, Юрія Сбітнєва.

Тож наостанок, замість розмірковувань про українізацію Росії, яка триває, вірш Дмітрія Бака "Перекладаючи Стуса", де епіграфом слова Василя Семеновича "Наснилося, з розлуки наверзлося...":

Увесь геть ранок, журно - якбим пізно
вночі схотів ненаодинці буть --
об ті рядки тручаюся; та списа
не маю, щоб чарівну каламуть
тих келихів-дзвіночків невгамовних
приспати, настромивши на сльозу
уламки болю й туги.
... Дощ з бавовни
важкого неба -- падає, мов сум.