Чиновник обласної владної структури хвалився мені, що Василя Кожелянка прочитав у туалеті. Там у нього поличка і там у нього найбільш читана література. До речі, про твори Кожелянка він відгукнувся добре.
Чиновник-журналіст, купивши в "Інтермеццо" "Чорного ворона" Шкляра та випросивши мою "Акурайку" (купувати книги свого земляка у провінціалів не прийнято -- ще чого!), став міркувати яку ж прочитає книгу першою і також у вбиральні.

Як зрозуміти це явище? Інеса Фтомова, заглибившись в інтернетні нетрі, стала їх жервтою і блоґ вийшов практично виправдальним за рахунок прикладів дурних європейців. Я ж на це дивлюся інакше.

По-перше, в багатьох наших діячів, які тужаться за владою і грошима, цей процес виливається і в потребу мало не годинами тужитися у відхожому місці. Закрепи у них в головах, душах і тих місцях, якими тужаться -- організм же людини єдиний.

По-друге, це є і рівень людей, що причисляють себе до інтелігенції, але поваги до книги не мають. Книга як розвага, як забавка, як можливість зайняти чимось очі, якщо вже нема перед очима комп"ютера, телевізора... Цікаво, а з розвитком надолонніх комп"ютерів згадані "читачі" будуть з ними на унітазі тужитися?
...Тож треба говорити не про унітазну літературу, а про унітазну інтелігенцію.