Зустрів козака М.Козуба -- стоїть з квітками та георгіївською стрічкою на грудях. Питаю -- нащо російська пістрява стрічка? Він спочатку показує п"ятикутну зірку -- виявляється, "Герой козацтва", а про стрічку каже -- мовляв, козацька. Ну, про масонську зірку (не могли взяти восьмикутну, різдвяну ті козаки "Війська Запорозького"?) промовчу, а ось про стрічку я пробував пояснити -- мовляв, це ж російська символіка часів першої свтової війни. Козак Козуб, що й має звання ж якесь єнеральське ( в сучасному козацтві рядових нема!), каже:"А ти що, за німців?!" Та ні, кажу. я -- за українців, а з таким козачєством ми швидко здамося Москві... Що, власне, ми святкуємо 9 травня? День перемоги? Комуністи перемогли нацистів, а українцям від тої перемоги стало жити краще? Як німці вивозили українців на роботи в Німеччину під час окупації, так росіяни вивозили українців у Сибір після перемоги. Як німці відбирали в українськимх селян хліб, так і совєти робили -- щоправда, німці залишали набагато більше і багато моїх земляків саме за німецької окупації наїлися хліба після сталінських голодоморів і "пьятілєток". Переможені німці втратили у війні від 4, 2 мільйона свого населення, а переможці під проводом Сталіна-Жукова від 24 до 42 мільйонів (навіть через 65 років по війні не можуть назвати повні цифри). Загатили фронти трупами і це -- Перемога?! У газеті "Сіверщина" -- вражаючі факти, як Рокосовський кидав кіннотників проти німецьких кулеметів, їх косили, як отаву, а він знову кидав... Або як кидали в Дніпро "чорносвитків" -- неозброєних і необучених, щойно мобілізованих селян з Чернігівщини...
Мого діда Андрона Чепурного забрали на фронт і він пропав безвісти -- за уточненими вже тепер даними, це сталося в районі Курської битви. А його батька Самійла і тестя Євсентія заморив голодом радянський окупант у 1933 році. Мій батько пережив у 1947 році голод -- це вже після Перемоги. Взагалі ж, переможені стали жити краще за переможців, бо відмовилися від нацизму, а ми від комунізму -- ні. Так що ж святкуємо?
Із 41,7 мільйона жителів, що жили до війни в УРСР, після Перемоги залишилися 27, 4 мільйона. І це не тільки тому, що два з половиною мільйони уродженців України загинули на фронтах -- понад мільйон жителів моєї землі були вивезені примусово в Сибір, Казахстан, на Далекий Схід. А ще біля двох мільйонів українців втекли з відступаючими німцями, бо наїлися "радянського раю". "Україна поруйнована як жодна країна у світі", -- писав мій земляк Олександр Довженко у "Щоденнику" 6 листопада 1943 року. І після цього мене не повинна ображати російська пістрява стрічка? Воістину прозорливим був Довженко, бо вже тоді писав:" Будуть мстить українському народові слідчі з трибуналами, будуть мстить всьому народу. Уже мстять". І сьогодні енкаведісти та їх нащадки нав"язують нам, українцям, формат свята, а ми, чухаємо лоби :"Може, воно так і треба?!"
Фронтовик-артилерист 88-річний Іван Горілий прийшов сьогодні в Катерининську церкву без орденів і медалей, в українській вишиванці. Він захищав Москву, звільняв Варшаву і бився за Кьонігбсерг, має бойові нагороди, був контужений, але відмовився носити нагороди, бо на них -- Сталін і Жуков. Саме Іван Омелянович для мене зразок справжнього фронтовика, а не ті, хто зараз бездумно помітив себе російською пістрявою стрічкою.
... Йду з недільної служби з Катерининської церкви. Біля пам"ятника Фрунзе, що стоїть на постаменті царя Алєксандра Третього, -- свіжі квіти. Проходжу далі -- біля пам"ятника гетьману Івану Мазепі -- також свіжі квіти. Обидва мають відношення до другої світової війни, як ми всі -- до наполеонівських воєн. Каша в головах українців вигідна багатьом світовим потугам, бо так легше Україною нукати.
