Росія -- різна. Ми, споживачі інформаційного продукту, знаємо її майже як виключно путінсько-мєдвєдєвсько-постсталінську. Ну, не вважати ж серйозним голосом Росії скрипуче невдовлення марґінальної (на жаль) Валєрії Новодворської чи якісь потуги колишнього глави російського уряду Міхаїла Касьянова з колишнім шаховим чемпіоном Гаррі Каспаровим? Тим паче тепер, коли померли Боріс Єльцин, Алєксандр Солженіцин та Єгор Гайдар... Але голос тверезої Росії є. Навіть у шовіністичному журналі "Москва". Число 11 за минулий рік.
Відомий письменник, "сідєлєц" (так у Росії, бува, ніжно називають тих, хто сидів за політичні чи релігійні переконання) Лєонід Бородін у статті "Кому каяться?" намагається заперечити виставляння на одну дошку фашизму і комунізму, але при цьому говорить дійсно важливі речі. Відтак, цитати.
"Дело не в том, что мы вошли на чужие территории (что в 1939-м, что в 1945-м) (для нас, українців і"в том дело" -- В.Ч.), дело в том, как мы туда вошли. И тут уместно сказать несколько слов о так называемом бандеровском движении, об Организации украинских националистов -- долгосрочной занозе СССР в послевоенные годы. Всем ли известно, что ОУН при своем возникновении и достаточно продолжительном существовании не имела к СССР никакого отношения. То была партизанско-диверсионно-террористическая антипольская организация".
І це правда, хоча й можна сказати, що тема СРСР не була так вже байдужою для оунівців, які знали про голод в підсовєтській Україні і протестували, як могли, проти влади комуністів за тодішнім кордоном з Польщею. Правдою є антипольська спрямованість ОУН. Але в тому-то й велич поляків і українців, що спільно змогли перетравити образи і будують зараз дійсно добросусідські стосунки. На відміну від росіян.
Далі Лєонід Бородін пише, що з приходом "москалей" (цей термін у лапках подає автор, а не я -- В.Ч.) ОУН практично вийшла з підпілля, багато націоналістів повернулися до своїх хуторів і сіл. "Но не прошло и десяти дней после воссоединения, как из Москвы посыпались директивы -- немедленно начать построение социализма на приобретенных территориях. И двинулись эшелоны "раскулаченных", антисоветски настроенных и просто "слишком умных" в Сибирь-матушку, благо велика! Вместо того, чтобы использовать энергичных "бандеровцев" (тут лапки Бородіна до речі, оскільки більшість партизан знать не знали ніякого Бандери, що сидів за кордоном -- В.Ч.) в административной или соцальной сферах, их по захваченным польским архивам (!) начали отлавливать и отправлять туда же, в Сибирь, в ненасытный ГУЛАГ".
Автор розповідає про двох українських націоналістів Михайла Сороку та Катерину Зарицьку, яких він знав по засланню -- вони сімейно тільки і встигли пожити чотири місяці. Решту віку мучилися в совєтських концтаборах.
"То же самое было в Прибалтике, занятой Красной Армией, как и "западенство", без споротивления. Опять єшелоны в Сибирь, в Сибирь!... Всюду, куда мы приходили (до войны или после), тут же начинали ломать хребты народам". Ех, розуміння б Лєоніда Бородіна хоча б значнішій частині російської інтелігенції! І Росія б зажила краще, і довколишні країни...
Ієрей Сисоєв так характеризує аварію на Саяно-Шушенській ГЕС:" Катастрофа на Саяно-Шушенской ГЭС, небесный удар по нефтехранилищу, гибель руководителя "Русских витязей" -- это разве не явный признак гнева Бога на национальную гордость русских? Это наказание за их беззаконное оправдание безбожного СССР, за ложь про ВОВ, за оправдание голодомора, за "национальную исключительность", за нежелание исполнять святые заповеди Творца (и пьянством, и абортами, и нежеланием исполнять 4 заповедь, так что даже маленькая Грузия дает больше прихожан по воскресеньям, чем великая Россия). Потому и удар Бог наносит прямо по идолам. "Зато мы делаем ракеты и перекрыли Енисей" -- так вот наказание за это и приходит на Енисейскую ГЭС, выстроенную в честь богомерзкого Ленина. "Русские витязи" -- предмет русской гордости -- потому и падает. Надеются русские на нефть, и им дается тонкий намек на толстые обстоятельства, что нельзя полагаться на земные реальности, а только на Бога Высочайшего".
Автор статті, в якій наводяться ці слова, різко критикує священика Сисоєва, не забувши згадати, що той, начебто, татарин -- тож, мовляв, і не має права говорити про "русских". Хоча татари є державоутворюючою нацією для московсько-російської держави.
Ієрея Сисоєва нещодавно вбили невідомі, яких поспішили назвати мусульманськими фанатиками. Хто зна чи не фанатики вони іншої ідеї -марення "Вєлікой Россіі"... У всякому разі, говорити про отверезінння Росії ще рано. Шкода.
