Тепер перейду до критики.
Слабкою стороною є аргументація, підсилена російськими (Блок, Бунін, Бердяєв, Маяковський, Мережковський, Розанов, Федотов і так далі) та єврейськими (Гайдар, Ігрунов, Лошіц, Голованов, Зинов’єв і так далі) фігурантами. Напевно автор вважаєте, що цитування згаданих осіб допоможе читачу підсилити неприязнь до Росії.
В «Акурайку» бракує посилань на українських емігрантів. Цитати з Євгена Маланюка на фоні російськомовного загалу виглядають досить блідо .
Слабенька аргументація пов’язана з іменами українських літераторів Дмитра Павличка, Владимира Яворівського, Бориса Олійника. Автор книги використовує їх слова в позитивному значенні, але цитати свідчать скоріше про ницість і зарозумілість цих людей. Зокрема, фраза Павличка про залежність Солженіцина від російської імперії позбавлена коректності, оскільки сам Павличко раніше плазував перед кремлівською владою і був затятим трубадуром комунізму.
Василь Чепурний провокує Володимира Яворівського на те, щоб той дав у пику російському націоналісту Маркову. Це звучить награно і недоречно. Адже у Яворівського, який у 1980-ті роки прославляв більшовицьких комісарів і паплюжив націонал-демократів, немає морального права бити комусь пику. «Настав час сірих Яворівських», - в 1980-х роках писав з тюрми Василь Стус. Пристосуванець Яворівський повинен підставити свою пику колишнім дисидентам, щоб вона надавали йому гарних ляпасів.

Чепурний називає Філарета «наш патріарх». Автор вважає, що УПЦ - Московського патріархату є релігійно-політичною структурою. Проте до аналогічної структури слід також занести УПЦ - Київського патріархату. Немає помітної різниці між Філаретом, який був агентом КДБ під псевдонімом «Антонов», і московським патріархом Алексієм Другим, який мав агентурний псевдонім «Дроздов».
Возвеличення Філарета свідчить про кон”юктуру Чепурного. Його позиція була б виваженою, якби він згадав про те, що Філарет надсилав облесливі телеграми генсеку ЦК КПРС Леоніду Брежнєву, дружив з першим секретарем ЦК КПУ Володимиром Щербицьким, організовував пиятику для можновладців, підтримував Леоніда Кучму, Віктора Ющенка, а тепер роздає церковні нагороди різним пройдисвітам.
До речі, цитата «Звірі не мають гріха» належить не Філарету, як вважає Чепурний, а Франциску Азиському.
Я давно послав до бісової матері і Філарета, і Алексія Другого, і всіх владик, які зрослись с політикою. На відміну від Василя Чепурного, не хочу творити кумирів з продажних патріархів і попів.
Автор «Акурайку» жаліється, що немає де помолитись українською мовою. Раджу йому прочитати Євангелію від Матвія (розділ 6, п. 5-8). Там Христос пояснює, яким чином і де саме треба молитись.

Колись Василь Розанов писав про Дмитра Мережковського: «Недолік його в тому, що він у всій Росії та російській історії бачить анекдот. Він нічого не поважає у росіянах і не любить їх».
Ці слова могли б характеризувати і Василя Чепурного. Книга «Акурайку» проникнута зверхністю по відношенню до Росії та росіян. Авторитетом для Василя Чепурного є дядько з сауни, який назвав росіян «невдалим відростком».

Автор «Акурайку» обливає брудом російського національного поета Пушкіна. Зате ідеалізує Тараса Шевченко, який був далеко не ангелом. Навіть невдалі спроби Шевченка влаштувати сімейне життя Чепурний перетворює на успіх. І це при тому, що Шевченко отримав гарбуза навіть від кріпачки Ликери. Наприкінці життя Тарас мріяв одружиться хоча б з чортовою дочкою.
Той факт, що Пушкін хотів служити царю нічого не вартий. Адже імператорам вірно служили і Леонардо да Вінчі, і Рафаель, і Гете, і Аристотель, і Шекспір, і Сервантес, і багато інших геніїв. Та й Достоєвський після каторги став монархістом.
Якщо мертвого Пушкіна везли на соломі, то що з того? За гробом генія світової літератури Артюра Рембо йшли тільки мати і сестра. Едгара По хоронили дев’ять бідняків. Класик української літератури Степан Васильченко засмердів у бідняцькій хаті. Немає різниці в тому, як померла талановита людина і яким способом везли її тіло – в лантусі чи на возі..
Василь Чепурний виявляє інтерес до трупів, щоб насміхатися над ними. Хоча б над поетом Миколою Холодним. Може Холодний і був злою людиною, але ж у цьому недоліку Чепурний, як видно з «Акурайку», нічим не поступається йому.
Автор «Акурайку» не любить Пушкіна за те, що той хотів служити царю. Разом з тим Василь Чепурний вважає московського царька Бориса Єльцина «символом свободи», хоча той розв’язав дві криваві війни в Чечні і дотла знищив місто Грозний. Внаслідок цих війн загинули сотні тисяч мирних жителів. Це чомусь не турбує Чепурного, який хизується тим, що може прочитати як мінімум п’ятдесят Ісусових молитов.

Не додає Чепурному авторитету те, що він не зміг осилити «Архіпелаг Гулаг» Олександра Солженіцина. Та й нападки Чепурного на Солженіцина основані на брехні радянських спецслужб і єврейських байках.
Автор «Акурайку» стверджує, що євреї бідні в літературі. Але ж у них є два нобелівські лауреати Агнон і Зінгер, в той час як серед українців нобелянтів немає. Для нас Тарас Шевченко і Леся Українка великі поети, але в порівнянні з Данте, Сервантесом, Шекспіром у них немає шансів на світовій арені. Та й українська література ще з 19 століття так і залишилась «селянською», і на відміну від російської (Толстой, Тургенєв, Достоєвський, Чехов) до цього часу не зажила світової слави.

«Всі відомі люди вийшли з села», - радіє Чепурний. Від себе додам: «Більшість українських письменників – вихідці з села. Саме тому в нашій літературі царює простота, бардак і підлабузництво».
В книзі «Акурайку» є посилання на слова Михайло Ткача, звідки випливає, що Василь Чепурний не любить модерністів. А може він просто не розуміється в модерному мистецтві і не здатен заглибитись в нього?

Василь Чепурний цитує Михайла Пришвіна, який, як і автор «Акурайку», ненавидить сексуальних збоченців. Чепурний протиставляє збоченцям Івана Бунін. Автор «Акурайку» дещо поспішив. Бунін мав любовні стосунки з лесбіянкою Галиною. Крім того, Бунін переховував від нацистів лесбіянку-єврейку Марго. Дружину Буніна кохав приблудний Льоня, який, створивши «любовний трикутник», довго мешкав у будинку Івана Буніна і дружив з ним.

Критичні зауваження можна було б продовжити, але для цього треба писати окрему статтю. Гадаю, що критика піде на користь пану Василю і він знайде в ній золоті зернята.

Віктор Якович Баранов,
колишній політв’язень, журналіст, поет,
Чернігівська область, Ічнянський район,
смт. Парафіївка
[email protected]