Ш, Щ - Форум "Сіверщини"

Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS

Сторінка 1 з 1
1

Ш, Щ

Журналіст

Дата: П'ятниця, 05-Жов-07, 20:11 | Повідомлення # 1

Група: Видалені

Складемо енциклопедію видатних людей нашого краю!
Учасники форуму запрошуються доповнити цей розділ: діячі культури і науки, військові діячі і революційні, князі і гетьмани з полковниками, комуністи і антикомуністи - всі заслуговують бути в цьому розділі, якщо вони дійсно залишили помітний слід в історії Чернігово-Сіверщини.

Для цього:
1. Вам необхідно зареєструватись на сайті (якщо не зареєстровані)
2. Оберіть в цій категорії відповідний розділ з літерою, на яку починається прізвище видатного діяча та використовуючи "ВІДПОВІДЬ", відправте своє повідомлення.

Пишіть wink

prolisok

Дата: П'ятниця, 26-Жов-07, 14:09 | Повідомлення # 2

Група: Читач

Повідомлень: 1

Нагороди: 0

Статус: Відпочиває

Shkvarchuk, Volodymyr

http://monitor.chernigov.net/sh/shkvarchuk-volodimir-mihaylovich.html

Спудей

Дата: Четвер, 01-Трав-08, 13:31 | Повідомлення # 3

Група: Читач

Повідомлень: 144

Нагороди: 2

Статус: Відпочиває

Шкляр Василь Прокопович
У містечку Комарному Городоцького району на Львівщині є подібне до тисяч інших місце вічного спочинку краян. Коли пройти від брами вгору й завернути ліворуч, то стежка між горбками приведе до кам'яного надгробка. На ньому – бронзовий барельєф із профілем чоловіка з вольовим оптимістичним обличчям, петлицею військового однострою з трьома великими зірками і напис: "Шкляр Василь (1887 – 1950)". Посаджена в головах калина немов обнімає його мистецьке зображення в металі роботи львівського скульптора Андрія Дацька.
Людей на прізвище Шкляр знайдемо чи не в кожному третьому-п'ятому селі Галичини. Однак цей Шкляр походить із чернігівського Полісся. Якби не подвижницька праця письменника Романа Коваля, то не те що широкий загал, але й прямі нащадки Василя Шкляра – доньки Леонтина та Лідія, їхні діти і онуки знали б про нього дуже мало. Проте доля (передусім в особі цього київського дослідника історії періоду УНР) нарешті розпорядилась справедливо, і тепер нам відкрилося ще одне гідне слави й шани ім'я борця за волю.
У своїй книзі "Багряні жнива Української революції" (Київ: Український письменник, 2005) Роман Коваль на основі архівних документів відтворив біографію Василя Шкляра. Ось вона: "Шкляр Василь Прокопович (25.2.1887, м-ко Синявка Сосницького пов. Чернігівської губ., тепер Менського р-ну Чернігівської обл. – після 20.4.1938" (тоді автор ще не знав дати смерті Василя Шкляра. – Р.П.). Громадсько-політичний діяч, інженер-економіст, кооператор; командир 5-ї сотні 243-го запасного пішого полку, голова Української ради 243-го запасного пішого полку (19.5.1917), член Всеукраїнської ради військових депутатів (14.7.1917), член Центральної Ради (14.7.1917, вдруге від жовтня 1917), директор повітового союзу кооперативів, старшина Армії УНР.
Закінчив Синявську земську однокласну школу, Київську школу десятників дорожнього і будівельного діла (1912), 4 семестри архітектурного відділу Перших Петроградських політехнічних курсів, 2 семестри Київських середніх курсів будівничих і дорожніх техніків, один курс Українського державного університету (Кам'янець-Подільський, листопад 1919 – листопад 1920).
У російській армії від 2 лютого 1915 р. до 1 травня 1917 року (солдат, юнкер, старшина). Учасник українізації частин російської армії. Делегат Другого і Третього всеукраїнських з'їздів військових. Організатор Київських середніх курсів будівничих і дорожніх техніків. Учасник антигетьманського повстання (у складі "Головного Штабу Республіканських військ" та Головному інформаційному бюро Армії УНР). "Дальша боротьба Українського народу вимагала більшої кількості активних борців, і тому я залишався учасником боротьби по стороні У.Н.Р." – писав він. Працював у Міністерстві внутрішніх справ. Розділив "увесь тягар, який судилося зазнати уряду У.Н.Р." Інтернований у таборах у Польщі (25.11.1920 – 25.1.1922). Закінчив Українську господарську академію. Спогад "Суд" написав 1922 року".
Даруйте, читачу, за "сухе" цитування, але за браком інших джерел благо й ця інформація. Організована членом Історичного клубу "Холодний Яр" Любомиром Хамуляком поїздка до Нового Роздолу, де живе молодша донька Василя Шкляра Лідія, наша зустріч у Комарному з її сестрою Леонтиною, що мешкає у Львові, доповнила інформацію Романа Коваля.
Отже, герой Визвольних змагань періоду УНР Василь Шкляр походив із селянської сім'ї. Мав братів Івана та Омеляна. Коли Василь перебував на фронтах Першої світової, йому зокрема випало охороняти табір військовополонених підавстрійських українців. Там познайомився і заприятелював з майбутнім священиком Іллею Первенцем, з яким пізніше посвоячився.
Звідти їхні шляхи на тривалий час розійшлися. Василь глибоко пережив загибель УНР, інтернування в польських таборах. Йому вдалося вирватися до Чехословаччини, де у Подєбрадах він закінчив Українську господарську академію. Як член Центральної Ради і старшина Армії УНР, він близько знався з видатними українськими політичними та військовими діячами тієї доби, а в Подєбрадах познайомився з багатьма іншими, в тому числі відомими письменниками, вченими, митцями. З дипломом академії в пошуках роботи Василь Шкляр опинився в м. Сяноці на Лемківщині. На вулиці міста випадково зустрів о. Іллю Первенця, який служив парохом у с. Тарнава. Дізнавшись про Василеві митарства, він щиро запросив його до себе:
– Будеш їсти і спати в мене, а там побачиш.
Саме в Тарнаві Василь Шкляр познайомився з сестрою їмості Ольги – Євгенією, а після зимових свят 1932 р. вони побралися. Задля легшого прожитку молода сім'я переїхала в с. Гвоздець поблизу м. Кракова, де вчителювала її мама. У них народилися доньки. Оскільки безперервні пошуки роботи так і не дали результату, подружжя мусило жити біля мами, перебиваючись випадковими заробітками. Сумуючи за своєю ріднею і краєм, Василь Шкляр відважився написати додому братові Іванові, який був переконаним комуністом і обіймав якусь керівну посаду. Той відповів: "Приїжджай. Я дам тобі такий "залізний лист", що ніхто тебе тут не рушить". Та Василь чудово знав ситуацію в підмосковській Україні, тому залишив братову пропозицію без відповіді.
Тільки після початку Другої світової війни Василь Шкляр знайшов посаду в Маслосоюзі. На думку доньок, і до, і під час війни він мав зв'язки або й тісно співпрацював з ОУН, бо задля відвернення небезпеки від сім'ї проживав у Сяноці, тоді як дружина керувала школою в поблизькому селі Дубрівці Руській. Після закінчення війни їй уже в комуністичній Польщі пропонували "перенести метрику з церкви до костела", тобто перейти в римо-католицьку віру. Звичайно, вона відмовилась. А чоловік заявив: "Мої діти народились українцями і ними залишаться!"
Внаслідок насильної депортації українців Лемківщини до УРСР сім'я й переїхала в Комарне, де мешкала тітка Євгенії. Дружині дали вчительську посаду. Але як вона могла виховувати молоде покоління, коли її доньки не були комсомолками? Від безвиході вона вмовила Леонтину "записатися". Та в райкомі комсомолу дівчина чесно призналась, що зробила це не вільно, а під примусом, бо її мамі не дають спокою. Тоді маму звільнили... Тим часом Василя двічі викликали в МҐБ. Після другого разу він, доти міцний чоловік, зліг через гострі болі в животі, а через тиждень його поховали. За здогадами вдови і доньок, його отруїли. Дружина потайки вийняла з квасолі в слоїку його бойові нагороди – великий і малий "петлюрівські хрести" і разом з іншими небезпечними речами та документами чоловіка закопала десь на обійстю. Знайти їх не вдалося.
Василь Шкляр прожив лише 63 роки, а вважав, що зі своїм козацьким здоров'ям доживе й до ста літ. Через ворогів незалежної України – не судилось. На вічний спочинок його, чернігівця, прийняла галицька земля. Любив співати пісню:

Будуть пташки прилітати,
Цвіт калини їсти,
Будуть мені приносити
З України вісті.

А вістей нема. Доньки писали на малу батьківщину героя Визвольних змагань у с. Синявку, але звідти ніхто не відгукнувся. Можливо, там уже не залишилося нікого, хто його пам'ятає, адже стільки смертоносних воєн, голодоморів і репресій прокотилось Чернігівщиною, всією Україною. Якщо цю статтю таки читатимуть у Синявці, де народився Василь Шкляр, його вільним землякам слід подбати про увічнення його пам'яті хоча б у пам'ятній таблиці. Бо він нічим не заплямував честі та гідності своєї нації, до останнього подиху залишившись її вірним сином, щирим патріотом рідної землі.

Роман ПАСТУХ, член Національної спілки письменників України

Джерело: «Незборима нація» Число #7 (245) Липень 2006 р.

Спудей

Дата: Четвер, 01-Трав-08, 16:48 | Повідомлення # 4

Група: Читач

Повідомлень: 144

Нагороди: 2

Статус: Відпочиває

ШУРА-БУРА Іван Лукич
(1891 – 23.11.1921)

Військовий діяч; командир батареї 9-го гарматного дивізіону 3-ї Залізної стрілецької дивізії (1920); військове звання – прапорщик-артилерист російської (царської) армії, підполковник (полковник?) Армії УНР.
Народився в козацькій родині м. Борзна Чернігівської губернії. Закінчив чотирикласне міське училище в м. Борзна та навчальну команду “вольноопределяющихся”. В Армії УНР – із січня 1919 р. Учасник Другого зимового походу. В полон потрапив 16 листопада біля м. Базар. Розстріляний 23 листопада в м. Базар.
Реабілітований 25 березня 1998 р. “На Шуру-Буру Івана, – читаємо у рішенні про реабілітацію, – поширюється дія ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17. 04. 1991. Оскільки відсутня сукупність доказів, підтверджуючих обґрунтованість притягнення його до відповідальності”.

Роман КОВАЛЬ
Джерела
Державний архів СБУ, арх. 74629 фп., т. 1, арк. 42 – 42 зв.
За державність. Матеріяли до історії Війська Українського. – Каліш, 1932. – Збірник 3. – Стор. 216 А.
Удовиченко О. Третя Залізна дивізія. – Нью-Йорк, 1982. – Т. 2. – С. 131, 200.

Спудей

Повідомлення відредагував Спудей - П'ятниця, 02-Трав-08, 14:33

Спудей

Дата: Середа, 07-Трав-08, 14:22 | Повідомлення # 5

Група: Читач

Повідомлень: 144

Нагороди: 2

Статус: Відпочиває

На фото: Учасники 2-го Зимового походу. Праворуч сидить Шура-Бура.

Додатки: 4995884.jpg (32.1 Kb)

Спудей

Василь

Дата: Неділя, 07-Бер-10, 17:29 | Повідомлення # 6

Редактор

Група: Головний редактор

Повідомлень: 243

Нагороди: 7

Статус: Відпочиває

Шульжинський Анатолій Степанович, графік, член Спілки художников СРСР з 1970 року. Народився в селі Стахорщина Новгород-Сіверського району, навчався в Авдіївській середній школі Сосницького району. Закінчив Московський поліграфічний інститут в 1970 році (заочно).

Свої перші роботи показав на міській художній виставці у Норильську. З 1965 року - учасник крайових виставок, з 1968 - республіканських.
Персональні виставки: Норильськ – 1966 р., 1968 р., Красноярськ – 1966 р., Курськ, Желєзногорськ Курської області – 1967 р., Новгород- Сіверський - 1977 рік.
В 1965 році - подорож по Індії і Непалу. Результатом поїздки стали персональні виставки в Делі і Катманду, а потім у Москві. В 1966 році побував у Англії, а потім у Бухенвальді.
Значний успіх принесли роботи, виконані в техніці офорту і ліногравюри, присвячені «Норільську індустріальному».

Зараз живе в Санкт-Петербурзі.
Роботи знаходяться в музеї історії освоєння і розвитку Норільського промислового району, в Таймирському окружному краєзнавчому музеї, в фондах Норільської художньої галереї.

Спудей

Дата: Вівторок, 07-Вер-10, 22:23 | Повідомлення # 7

Група: Читач

Повідомлень: 144

Нагороди: 2

Статус: Відпочиває

Опанас Филимонович Шафонський козацького роду. Батько його був сосницьким сотником. Садиба сотника стояла на південно-східній околиці Сосниці і упиралась у річку Убідь. Поруч росли розлогі верби. Довгими китицями тоненьких гілок вони сягали водної гладі. Тут у старосвітській родині 13 грудня 1740 року народився син, якого назвали Опанасом. Розумний, допитливий хлопець з малих літ був фізично слабким. Батько вважав, що доброго козака з сина не вийде. Тож і вирішив віддати його в науку освіченій людині. Такою, зокрема, виявився німець на прізвище Фоклосов, котрий мешкав тоді у Сосниці. Виняткові здібності проявляв хлопець до навчання. Швидко оволодів німецькою мовою, початковими знаннями. Учитель умовив сотника послати десятилітнього сина на навчання в Німеччину. За рекомендацією Фоклосова в Німеччині хлопця зарахували до середнього педагогічного закладу в місті Галле. Легко давались йому науки. Чудово оволодівши тут навчальним курсом, він вступив на філософський факультет Галльського університету. І тут блискучі успіхи. Після закінчення університету захистив дисертацію на здобуття ученого ступеня доктора філософії. Але вважав — цього ще мало. Жадав нових знань, ширшого кругозору. Поїхав до міста Лейпціга. Склав іспити на юридичний факультет місцевого університету. Успішне навчання, копітка праця. І здобуття вченого ступеня доктора права. Молодий учений захоплювався філософією, правом, іншими галузями науки. Зокрема, історією, архітектурою, мистецтвом, іноземними мовами. Особливо приваблювала його медицина. Тому вирішив здобути ґрунтовну медичну освіту. Поїхав до Страсбурга і вступив на медичний відділ університету. Поряд з навчанням захоплювався в древньому місті старовиною, архітектурою, фортецями, замками, мистецтвом часів Відродження, друкарнею, заснованою ще Гутенбергом. Страсбурзький університет мав багату на той час бібліотеку. Вона налічувала понад 700 тисяч томів. Молодий Шафонський, мов губка, вбирав у себе знання. При цьому ж університеті він захистив дисертацію на ступінь доктора медицини по відділу акушерства і гінекології. У 23 роки з трюма університетськими дипломами і трьома ученими ступенями повернувся в Росію. Став військовим медиком. А коли почалася російсько-турецька війна, очолив медичну службу армії у районі бойових дій. Крім кривавої смерті, на болгарську землю прийшла тоді і "чорна смерть" — чума. В Західній Європі вона вже поглинула десятки мільйонів людей. Стала нещадно косити і російських солдатів та офіцерів. Разом з доктором медицини, уродженцем села Іванівки Чернігівського району Данилом Самойловичем, котрий теж здобув медичну освіту і вчений ступінь доктора наук у Німеччині, й іншими патріотами Опанас Филимонович був у вирі боротьби зі страшною епідемією. Сміливо досліджував її, організовував карантини, ізоляцію хворих. У 1772 році чуму зупинили. В цьому помітна заслуга і Шафонського та Самойловича. Свої спостереження, досвід практичної роботи у боротьбі з "чорною смертю" Ша-фонський виклав у книзі "Опис світової язви, що була у Москві з 1770 по 1772 рр..." Книгу швидко переклали німецькою й іншими іноземними мовами. Автор її прославився як видатний епідеміолог. Згодом вчений юрист Шафонський займав ряд високих посад в правоохоронних органах Росії. Перебуваючи у Німеччині, Росії, мріяв повернутися в рідні краї, нести свої знання землякам. У 1781 році приїхав до Чернігова. Спочатку працював головою карного суду, потім генеральним суддею. Талановиту високоосвічену людину помітив генерал-губернатор Малоросії граф П. Рум'янцев-Задунайський. Він доручив Шафонському зробити ґрунтовне і широке топографічне дослідження Лівобережжя України. Була здійснена велика робота. За результатами її Шафонський підготував книгу "Чернігівського намісництва топографічний опис"... У копітливо зібраних і старанно опрацьованих матеріалах подані цінні відомості про соціальний розвиток Лівобережної України другої половини XVIII століття. У працях Шафонського зі статистики, історії подано етнографічні матеріали, показано соціальне становище різних верств населення, його побут, говірки. Праці заслуговували ще одного вченого ступеня доктора наук. Проте автор не прагнув цього... Вони й понині вважаються важливим історичним джерелом для вивчення історії й економіки Чернігівщини. 27 березня 1811 року Опанас Филимонович помер. Поховали його у Чернігові на цвинтарі Воскресенської церкви. Була його могила, був йому пам'ятник. Були...

Спудей

volodia

Дата: Субота, 18-Чер-11, 15:20 | Повідомлення # 8

Група: Читач

Повідомлень: 1

Нагороди: 0

Статус: Відпочиває