реклама партнерів:
Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS



  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум "Сіверщини" » Чернігівщина » Видатні діячі Чернігово-Сіверщини » Т
Т
ЖурналістДата: П'ятниця, 05-Жов-07, 20:07 | Повідомлення # 1
Група: Видалені





Складемо енциклопедію видатних людей нашого краю!
Учасники форуму запрошуються доповнити цей розділ: діячі культури і науки, військові діячі і революційні, князі і гетьмани з полковниками, комуністи і антикомуністи - всі заслуговують бути в цьому розділі, якщо вони дійсно залишили помітний слід в історії Чернігово-Сіверщини.

Для цього:
1. Вам необхідно зареєструватись на сайті (якщо не зареєстровані)
2. Оберіть в цій категорії відповідний розділ з літерою, на яку починається прізвище видатного діяча та використовуючи "ВІДПОВІДЬ", відправте своє повідомлення.

Пишіть wink

 
finkaДата: Четвер, 11-Лис-10, 05:38 | Повідомлення # 2
Група: Редактор
Повідомлень: 157
Нагороди: 11
Статус: Відпочиває
Павло Григорович Тичина, поет

ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів українців,

Славних, молодих…

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука? —

Квитне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка…

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! —

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. —

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

21 (8) березня 1918 р. Джерело: http://poetry.uazone.net/default....ychin73

Народився Павло Григорович Тичина 27 (за іншими свідченнями — 23) січня 1891 року в селі Пісках, Чернігівської області, в сім'ї сільського дяка (він же — учитель у «школі грамоти»). Вчився Павло спочатку в земській школі, потім у чернігівській бурсі (фактичною платою за це навчання були співи малого Павла в монастирському хорі, — у хлопця виявились чудові голос і слух), згодом — у місцевій духовній семінарії. Пізніше він знайомиться з славним земляком-чернігівцем — М.М.Коцюбинським, відвідує літературні «суботи» в його домі, читає там свої, схвально зустрінуті, вірші, підтримує сердечні стосунки з старшим письменником аж до його смерті.

Друкуватися П.Тичина почав у 1912 році, перша збірка віршів — «Сонячні кларнети» — датована 1918 роком (фактично вийшла весною 1919-го).

Після семінарії П.Тичина вчився в Київському комерційному інституті, одночасно працював на різних дрібних посадах — в конторах та редакціях газет і журналів, в українському театрі М. Садовського (помічником хормейстера). Жовтневу революцію він зустрів уже зрілою людиною і відомим поетом молодшого покоління. Знамениті вірші весни і літа 1919 року — «На майдані», «Як упав же він з коня…» та інші, — а потім і вся збірка «Плуг», принесли йому славу натхненного співця «краси нового дня». Він працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі імені Т.Г.Шевченка, політкомісаром якого був О.Довженко.

В 1923 році П.Г.Тичина переїздить до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Тут він працює в журналі «Червоний шлях», багато пише, вивчає вірменську, починає оволодівати грузинською і тюркськими мовами, стає діячем заснованої в українській столиці Асоціації сходознавства. Формально позапартійного тоді письменника, його обирають членом Харківської міськради, трохи пізніше — кандидатом у члени ВУЦВИКу. 1927 року він посилає М. Горькому на Капрі книжку своїх віршів і одержує від нього ласкавого листа, в якому автор «Матері» писав, що знає українського поета дуже давно, ще з розповідей М. Коцюбинського.

Активна громадська і державна діяльність П.Тичини, набуває широкого розмаху в передвоєнні, а особливо — повоєнні роки. З 1938 року і до кінця життя він — депутат Верховної Ради УРСР, протягом двох скликань був її Головою, обирався депутатом Верховної Ради СРСР кількох скликань. Академік АН УРСР (з 1929 року), він у передвоєнні та в перші воєнні роки працює директором Інституту літератури АН УРСР, а з 1943 по 1948 рік — міністром освіти Радянської України.

В часи Другої світової війни П.Тичина був прийнятий до членів КПРС. Згодом він неодноразово обирався членом ЦК КП України. Поет удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії СРСР та Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка.

Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967р. в Києві.

Перші відомі нам вірші Тичини (з тих, що збереглися) датовані 1906 — 1908 pоками, і серед них, ще геть «невстояних» і в формі, і в змісті, є така маленька перлина, як «Блакить мою душу овіяла». Перші публікації його поезій, як вже відзначалось, з'являються 1912 року в кількох тогочасних журналах («Літературно-науковий вістник», «Рідний край», «Українська хата»). Наступного року в київських періодичних виданнях публікується кілька його оповідань («На ріках вавілонських», «Спокуса», «Богословіє»), які засвідчили, що дар прозаїка теж не обминув молодого Тичину, хоч і не був розвинутий пізніше.

Більшість віршів, що передували першій збірці поета, побачили світ лише в посмертному виданні — складеній «із недрукованого та призабутого» книжці «В серці у моїм…» (1970). Для сучасного читача цей своєрідний пролог до «Сонячних кларнетів» цікавий, зокрема, прямо заявленою соціальною тематикою деяких віршів (злидні села і власної родини — в віршах «Під моїм вікном…», «Не знаю і сам я…», «Розкажи, розкажи мені, поле…», осуд імперіалістичної війни — «З далекого походу…», заклики до суспільної активності — «Молодий я, молодий…», «Як не горю, я не живу…», «Дух народів горить…»).

«Сонячні кларнети» явили читачам поета з уже сформованою оригінальною творчою індивідуальністю. Наступна книга його віршів — «Плуг» (1920). Одночасно з «Плугом» вийшов тоненькою книжечкою цикл віршів у прозі «Замість сонетів і октав», який був написаний, можна гадати, в 1918 році. Наступна збірка поезій П. Тичини — «Вітер з України» (1924).

Після невеликої, багато в чому експериментальної збірки «Чернігів» (1931), де автор нерідко зумисне оголював поетичне слово, звільняв його від «традиційної» образності та деяких інших атрибутів віршованої мови, 1934 року виходить нова книга його віршів — «Партія веде», яка в підзаголовку називалася — «Пісні, пеани, гімни». Наступні книги поета вийшли в передвоєнні роки: «Чуття єдиної родини» (1938, Державна премія СРСР 1941 року) та «Сталь і ніжність» (1941).

Повну версію читати тут: http://tychyna.krok.com.ua/pro.html

Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини в Києві http://tychyna.krok.com.ua/muzej.html

Біографія <a class="link" href="http://u.to/kfeD" title="http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=1624 http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=321 " rel="nofollow" target="_blank">http://www.ukrcenter.com/library....24 http</a>

Твори <a class="link" href="http://u.to/kPeD" title="http://poetry.uazone.net/tychina/ http://www.pysar.net/poet.php?poet_id=68 " rel="nofollow" target="_blank">http://poetry.uazone.net/tychina....tp</a>

«Музею Тичини в Пісках ніколи не було»

На ділянці у Пісках, де стояла оселя Тичини, у 1967 році, після смерті поета, почали будувати музей. Хата, в якій народився поет, не збереглася. Її, як і все село, спалили німецькі солдати 28 грудня 1942 року. У цю ніч гітлерівці спалили і розстріляли 840 пісківчан, у тому числі племінницю Павла Григоровича Ольгу з двома дітьми. Це була помста фашистів за вбитого у лісі офіцера. Місцеві партизани вкрали його мотоцикл. Тоді німці від місця вбивства відрахували відстань до найближчого села. Вийшло так, що це були Піски. Попередили селян, щоб мотоцикл поставили під церкву. Партизани не призналися, що це їхніх рук справа. На ранок села не стало.

У музеї, який офіційно відкрили 9 травня 1972 року, у центрі екс­позиції розмістили тему війни та історію створення колгоспу. Лише збоку в маленькій кімнатці, яку зараз працівники облаштували під скромний офіс, стояло кілька стендів із фотокартками поета та шафа з книгами Тичини.

Джерело: http://www.bobrovica.org.ua/doku.ph....4%D0%B8

Додатки: 9169364.jpg(95.2 Kb)


Повідомлення відредагував finka - Четвер, 11-Лис-10, 05:39
 
Форум "Сіверщини" » Чернігівщина » Видатні діячі Чернігово-Сіверщини » Т
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: