реклама партнерів:
Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS



  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум "Сіверщини" » Чернігівщина » Видатні діячі Чернігово-Сіверщини » С
С
ЖурналістДата: П'ятниця, 05-Жов-07, 20:07 | Повідомлення # 1
Група: Видалені





Складемо енциклопедію видатних людей нашого краю!
Учасники форуму запрошуються доповнити цей розділ: діячі культури і науки, військові діячі і революційні, князі і гетьмани з полковниками, комуністи і антикомуністи - всі заслуговують бути в цьому розділі, якщо вони дійсно залишили помітний слід в історії Чернігово-Сіверщини.

Для цього:
1. Вам необхідно зареєструватись на сайті (якщо не зареєстровані)
2. Оберіть в цій категорії відповідний розділ з літерою, на яку починається прізвище видатного діяча та використовуючи "ВІДПОВІДЬ", відправте своє повідомлення.

Пишіть wink

 
ВасильДата: Неділя, 11-Лис-07, 16:49 | Повідомлення # 2
Редактор
Група: Головний редактор
Повідомлень: 243
Нагороди: 7
Статус: Відпочиває
Савченко-Більський Володимир народився 27 липня 1867 року в селі Олишівка на Чернігівщині. Сім"я походила зі старовинного козацько-шляхетського роду.
Служачи на російському флоті, брав участь у діяльності українського конспіративного гуртка "Кобзар" у Севастополі від 23 червня 1907 року. 1917 року дослужився до посади командира Севастопольського флотського півекіпажу, саме цей підрозділ став першою частиною українського Чорноморського флоту. Оркестр першим на флоті заграв гімн "Ще не вмерла Україна".
1917 року Савченко-Більський входить до складу ради Севастопольської української Чорноморської громади як заступник голови. Згодом генерал-хорунжого Савченка_Більського було призначено директором канцелярії Генерального секретаріату морських справ України. На цій посаді він перебував до січня 1920 р. Одночасно виконував функції представника Морського міністерства при Державному секретаріаті ЗУНР. Остання посада Савченка-Більського перед падінням УНР -- начальник Головної Воєнно-Морської Управи.
Емігрував спочатку до Польщі, згодом до Франції, де й помер 21 вересня 1955 року в місті Абондан.
 
СпудейДата: Четвер, 01-Трав-08, 16:33 | Повідомлення # 3
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
СУЛИМА ІВАН (р. н. невід, -п. 12.12.1635) - гетьман реєстрових запорозьких козаків. Н. у Рогощах на Чернігівщині. У 1615 був одним з управителів маєтків С.Жолкевського 1 його спадкоємців Даниловичів на Переяславщині, за цю службу в 1620 одержав у володіння села Сулимівку, Кучаків і Лебедин. Згодом перейшов на Запорозьку Січ. Брав участь у козацьких походах проти турків і кримських татар (1621, 1628, 1633), за що папа Павло V визначив його золотою медаллю з власним портретом. Вперше С. згадується як козацький гетьман у 1628. Особливо прославився у 1630 роках. У серпні 1635, повертаючись із походу проти Туреччини на чолі козацького (нереєстрового) війська, зруйнував недавно збудовану польську фортецю Кодак на Дніпрі та знищив її німецький (найманий) загін з комендантом фортеці, французом Маріоном. У грудні 1635 по-зрадницькому схоплений частиною реєстрової старшини, яка передала його польському уряду. Разом з іншими керівниками повстання С. відвезли до Варшави і стратили (четвертовано).

Спудей
 
StanislavДата: Понеділок, 05-Трав-08, 20:24 | Повідомлення # 4
Група: Видалені





Було б чудово паралельно додавати ці статті до українського сегменту бібліотеки Вікіпедіа (uk.wikipedia.org)0
 
ВасильДата: Субота, 28-Лис-09, 09:42 | Повідомлення # 5
Редактор
Група: Головний редактор
Повідомлень: 243
Нагороди: 7
Статус: Відпочиває
Сергій Євсеєнко, російський ветеринар і літератор, народився 6 жовтня 1850 року в сім’ї робітника однієї з текстильних фабрик міста Клинці Чернігівської губернії (нині Брянська область Російської Федерації), де і був охрещений в Петро-Павлівському храмі. Освіту Сергій Степанович Євсеєнко отримав спочатку в Чернігівській гімназії, а в 1875 році закінчив ветеринарне відділення Медико-хірургічної академії.

За своє життя написав 200 наукових праць, головні з яких - «Ветеринарна медицина і ветеринарні лікарі» (історичний нарис, Москва, 1882) та «Курс польової військово-ветеринарної хірургії» (Москва, 1890). Сергій Степанович брав участь у російсько-турецькій війні 1877-78 років, був нагороджений орденом. Подальше його життя пов’язане з армією, з 1895 працював на посаді ветлікаря Варшавського воєнного округу. Одночасно з професійною діяльністю Сергій Степанович займався благодійністю, збирав кошти для бідних. Його творча натура знайшла прояв і в іншому напрямі: заснував і редагував журнал Суспільства варшавських військових ветеринарних лікарів «Ветеринарний Збірник», організував музично-драматичне товариство.

В кінці 90-х років XIX ст. Сергій Євсеєнко в літні місяці подорожував Україною, відвідав Полтавську, Харківську, Чернігівську губернії. Свої враження від тодішньої України він виклав у книзі «Під ясним небом Малоросії. Подорожні замітки і спостереження».
Слід зазначити, що назва «постгетьманської України» - Малоросія – підкреслює місце, котре вона займала в Російській імперії. Крім, власне, вище згаданого, була і інша назва - Южная Русь.
Цінність книги - в описах і повсякденного, і святкового життя українців, а також у професійному погляді вченого на явища і події, які він особисто спостерігав, у поетичних замальовках українських краєвидів.

Закінчив свій земний шлях Євсеєнко в 1912 році в рідному місті Клинці, де і провів останні роки після звільнення зі служби. Цвинтар, на якому він похований, зрівняли з землею будівельники безкласового суспільства в середині минулого століття.
У книзі Сергія Степановича Євсеєнка «Під ясним небом Малоросії» є детальний опис його перебування у м. Прилуках, яке входило до складу Полтавської губернії; відмітимо особливо, що відвідини міста співпали з ярмаркою.

Ігор Павлюченко http://www.pryluky.com/index.p....27.html

 
ВасильДата: Понеділок, 08-Бер-10, 22:02 | Повідомлення # 6
Редактор
Група: Головний редактор
Повідомлень: 243
Нагороди: 7
Статус: Відпочиває
Микола Архипович СИБІЛЬ -- кандидат філософських наук, автор 11 монографій.
Народився 1932 року у селі Хлоп"яники Сосницького району, закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка, аспірантуру. Працював у школах Львівщини,, в райкомі КПРС, доцентом Дрогобицького педагогічного інституту, багато років -- завідуючим кафедрою філософії університету марксизму-ленінзму Дрогобицького міському КПРС.
Написав книгу про Хлоп"яники "Пахощі рідного села" (Дрогобич, 2008 рік).
 
finkaДата: Вівторок, 26-Жов-10, 06:56 | Повідомлення # 7
Група: Редактор
Повідомлень: 157
Нагороди: 11
Статус: Відпочиває
Іван Михайлович Скоропадський

ГОРДІСТЬ ГРОМАДИ

Іван Михайлович Скоропадський український меценат,
громадський та культурно-освітній діяч

Іван Скоропадський народився 30 січня (11 лютого за новим стилем) 1805 року в селі Дунаєць Глухівського повіту Чернігівської губернії у родині секунд-майора Михайла Скоропадського та Пульхерії Маркевич.

Іван Михайлович отримав досить ґрунтовну домашню освіту, знав кілька європейських мов, добре володів українською. У молоді роки взірцем для Скоропадського став його двоюрідний брат Микола Маркевич, згодом відомий український історик, письменник, "найінтелігентніший українець ХХ століття". У двадцятирічному віці Іван вступив на військову службу юнкером Сіверського кінно-єгерського полку. Через два роки його перевели до Нарвського гусарського полку. Але військова кар'єра не влаштовувала Скоропадського - 3 грудня 1832 року він залишив військо і вступив на цивільну службу чиновником у канцелярію Конотопського предводителя дворянства. 4 грудня 1838 року він був звільнений звідти у чині губернського секретаря. Два терміни (1844-1850 рр.) обирався предводителем дворянства Прилуцького повіту. В 1830 році Скоропадський одружився з Єлизаветою Петрівною Тарновською; мав з нею трьох дітей - сина Петра та дочок Єлизавету і Наталію. У спадок від батьків Іван Михайлович отримав великий наділ землі з хутірцем на берегах степової річечки Тростянець, притоку Лисогору.

Два роки (1851-1853) Скоропадський був предводителем дворянства Полтавської губернії, 8 квітня 1851року Іван Михайлович став надвірним радником. Брав активну участь у визволенні кріпаків і щиро дбав про освіту свого народу. 1865 року, коли в Україні ввели земське управління, Івана Скоропадського обрали на дуже почесну й відповідальну посаду - голови Прилуцької повітової училищної ради. Підібравши собі доброго помічника - Івана Павловича Мачуху, він активно взявся за ввірену справу і досяг у ній найкращих результатів. Невдовзі Прилуцький повіт посів перше місце на теренах Полтавщини за кількістю шкіл та учнів у них. Так, коли у сусідньому Лубенському повіті налічувалося 33 училища і 558 учнів, то у Прилуцькому - 72 училища та 1237 учнів. 1867 року Скоропадський заснував пансіон для підготовки народних учителів; вихованцями цього закладу могли стати лише селянські діти, кращі випускники сільських училищ. Усі вони перебували на повному утриманні Івана Михайловича. 1870 року відбувся перший випуск пансіону, після чого меценат закрив його, заснувавши натомість перше у місті жіноче початкове училище, що пропрацювало 10 років. Ціла низка шкіл та гімназій в Україні завдячують своїм існуванням саме Скоропадському.

Як людина надзвичайно діяльна, чесна і безкорислива, Іван Михайлович користувався беззаперечним авторитетом серед усіх, хто його знав. Вдячні земляки близько 1870 року присвоїли Івану Скоропадському, першому в історії нашого міста, звання Почесного громадянина Прилук. І, як виняток, із дозволу самого імператора у міській управі поряд із портретами осіб "царствуючого дому" помістили портрет Івана Михайловича. Крім того, прилучани назвали іменем Скоропадського вулицю, на якій знаходилася його садиба з прекрасним парком, що мав назву "Острівки". Нині - це територія ефіроолійного комбінату. Вулицю Скоропадську перейменували у 1919 році, давши їй ім'я більшовика-ленінця Бособрода - запеклого ворога української державності й незалежності. На мою думку, цю історичну несправедливість треба ліквідувати: повернути вулиці первісну назву, а також встановити на її початку меморіальну дошку.

Іван Михайлович Скоропадський мав у Прилуках ще одну садибу, зараз там знаходиться гімназія № 1. У садибі були великий будинок, що виходив фасадом на вулицю Київську, і двоповерховий флігель у парку. За незначну суму Іван Михайлович продав цю садибу місту під чоловічу гімназію, до заснування якої він доклав чимало зусиль і коштів. Скоропадський належав до заможних людей. У середині ХІХ століття у Прилуцькому повіті Полтавської губернії та Конотопському, Сосницькому й Глухівському повітах Чернігівської губернії він мав 2050 кріпаків і 7 тисяч десятин землі.

Головною метою свого життя Іван Скоропадський вважав створення небаченого у нашому краї Тростянецького парку. Саме там, у Тростянці, він жив і творив диво, яким ось уже півтора століття не перестають милуватися люди. Ще 1833 року Скоропадський спорудив у Тростянці головний панський дім і розпочав будівництво величезного парку. Улаштування штучних озер, гір, ущелин, мостів та альтанок, завезення з усіх кінців світу екзотичних рослин, дерев і кущів тривали до самої смерті господаря. У результаті титанічної праці і самого Скоропадського, і вченого-садівника Карла Шлінглофа, і місцевого садівника Круподері, і ще сотень і сотень невідомих грабарів та садівників з'явився один із найкращих дендрологічних парків Європи.

Іван Михайлович славився своєю гостинністю й добротою, гарною господарською жилкою. За спогадами його онука - останнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського, у величезному тростянецькому маєтку, який сторожував усього лише один чоловік, ніколи не було крадіжок. Це красномовно характеризує стосунки Івана Михайловича з підлеглими селянами і загалом з усіма оточуючими його людьми. Він понад усе любив природу, музику, українську народну пісню. Завдячуючи Скоропадському, Тростянець став культурним центром: у будинку господаря щотижня збиралися місцеві поміщики і проводили диспути, ділилися враженнями від літературних новинок, влаштовували концерти. Постійними гостями Скоропадського були Галагани, Тарновські, Милорадовичі, Маркевичі. На сцені домашнього театру виступали знамениті на той час українські музиканти Заремби - Владислав Іванович і його син Сигізмунд. Мандруючі лірники й кобзарі, яких Скоропадський обдаровував з особливою щедрістю, виконували старовинні думи й пісні.

Іван Михайлович дуже любив, щоб у його маєтку знаходилося багато гостей, і тому вся садиба, усі великі й малі флігелі, постійно заселялися приїжджими. Тут місяцями жили письменники, художники, артисти. У Тростянці подовгу перебував і творив свої полотна видатний живописець Микола Миколайович Ге. Він, до речі, намалював портрети Скоропадського і всіх членів його сімейства. Портрет Івана Михайловича роботи Ге близько 30 років зберігався у Прилуцькому музеї, але потім його вивезли до Чернігова. Зараз портрет експонується в обласному художньому музеї.

Достеменно відомо, що Скоропадський належав до когорти справжніх українських патріотів. Стіни його тростянецького дому були завішані портретами гетьманів, почесне місце серед них займали портрет І.С. Мазепи та кілька старовинних народних картин із зображеннями легендарного народного героя - козака Мамая. Українськими патріотами виросли й діти Івана Михайловича. Особливо це стосується його доньки - Єлизавети Іванівни Милорадович, котра за власний кошт видавала українські книжки, засновувала школи й бібліотеки. Та найбільша її заслуга перед українською культурою - заснування у 1873 році "Наукового товариства ім. Т.Шевченка" у Львові.

Помер Іван Михайлович 8 лютого 1887 року. Поховали його у найчарівнішому куточку диво-парку, його улюбленого дітища. Ще й досі на залишках мармурового пам'ятника на могилі Скоропадського зберігається напис-заклинання покійного до прийдешніх поколінь: "Любезный прохожий! Сад, в котором ты гуляешь, насажден мною: он служил мне утешением в моей жизни; если ты заметишь беспорядок, ведущий к уничтожению его, то скажи об этом хозяину сада, ты сделаешь доброе дело".

Днями за розпорядженням міського голови Миколи Бабія буде гідно відзначено 200-річчя від дня народження першого Почесного громадянина Прилук Івана Михайловича Скоропадського. 11 лютого представницька делегація покладе квіти до його могили у Тростянці, а 14 лютого, о 15-й годині, у краєзнавчому музеї пройде урочистий захід, учасниками якого можуть стати усі бажаючі. Крім того, задля відновлення історичної справедливості у будівлі Прилуцької міської ради невдовзі знову буде розміщено живописний портрет одного із найдостойніших наших земляків - Івана Скоропадського.

Георгій Гайдай, головний хранитель Прилуцького краєзнавчого музею вик
"Град Прилуки" №6 від 9 лютого 2005 року

Джерело: Прилуки

Повідомлення відредагував finka - Вівторок, 26-Жов-10, 06:57
 
finkaДата: Неділя, 31-Жов-10, 04:49 | Повідомлення # 8
Група: Редактор
Повідомлень: 157
Нагороди: 11
Статус: Відпочиває
Чернігівський полковник САМОЙЛОВИЧ Іван Самійлович

Самойлович Іван Самійлович посаду чернігівського полковника обіймав у 1668-1669 рр. Його батько - волинський священик - мав високу на той час освіту -закінчив Київський колегіум. По закінченні визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького він отримав парафію в с Красний Колядин. Іван мав братів - Василя, Мартина й Тимофія, які теж стали священиками.

Меценатською діяльністю Іван Самойлович прославився будучи гетьманом: на його кошти в Глухові споруджується кам'яна Успенська церква, а в 1672-1676 рр. у Густинс-кому монастирі поблизу Прилук у стилі українського бароко збудовано головну Троїцьку церкву. У 1846 р. Тарас Шевченко відвідав Густинський монастир і знайшов на стіні цієї церкви портрет гетьмана Івана Самойловича як благодійника.

Кримський похід, участь в якому взяли козацькі війська Івана Самойловича, поклав І край його гетьманству. Вину за поразку російських військ князя Василя Голіцина переклали на гетьмана. 7 липня 1687 р. російський цар отримав донос на Івана Самойловича, і в якому значилося 23 пункти. Той документ підписали полковники Костянтин Солонина, Яків Лизогуб, Григорій Гамалія, обозний Василь Борковський, осавул Іван Мазепа та ін. Головне звинувачення: гетьман Самойлович - прихильник української державності, І а від його синів страждають Чернігівський та Стародубський полки.
23 липня 1687 р. Івана Самойловича усунули з посади гетьмана й заслали до Тоболь-1 ська, де він помер 1690 р. Заарештували й стратили сина гетьмана Григорія. Інший син І Яків із сім'єю опинився в Єнісейську. Дружину І. Самойловича Марію Іванівну відпра-1 вили на постійне мешкання до Седнева, у родину молодшої дочки Анастасії. А значні І багатства гетьмана Самойловича конфіскували.

Чернигов для туриста

 
Форум "Сіверщини" » Чернігівщина » Видатні діячі Чернігово-Сіверщини » С
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: