Іван Михайлович Скоропадський ГОРДІСТЬ ГРОМАДИ
Іван Михайлович Скоропадський український меценат,
громадський та культурно-освітній діяч
Іван Скоропадський народився 30 січня (11 лютого за новим стилем) 1805 року в селі Дунаєць Глухівського повіту Чернігівської губернії у родині секунд-майора Михайла Скоропадського та Пульхерії Маркевич. Іван Михайлович отримав досить ґрунтовну домашню освіту, знав кілька європейських мов, добре володів українською. У молоді роки взірцем для Скоропадського став його двоюрідний брат Микола Маркевич, згодом відомий український історик, письменник, "найінтелігентніший українець ХХ століття". У двадцятирічному віці Іван вступив на військову службу юнкером Сіверського кінно-єгерського полку. Через два роки його перевели до Нарвського гусарського полку. Але військова кар'єра не влаштовувала Скоропадського - 3 грудня 1832 року він залишив військо і вступив на цивільну службу чиновником у канцелярію Конотопського предводителя дворянства. 4 грудня 1838 року він був звільнений звідти у чині губернського секретаря. Два терміни (1844-1850 рр.) обирався предводителем дворянства Прилуцького повіту. В 1830 році Скоропадський одружився з Єлизаветою Петрівною Тарновською; мав з нею трьох дітей - сина Петра та дочок Єлизавету і Наталію. У спадок від батьків Іван Михайлович отримав великий наділ землі з хутірцем на берегах степової річечки Тростянець, притоку Лисогору.
Два роки (1851-1853) Скоропадський був предводителем дворянства Полтавської губернії, 8 квітня 1851року Іван Михайлович став надвірним радником. Брав активну участь у визволенні кріпаків і щиро дбав про освіту свого народу. 1865 року, коли в Україні ввели земське управління, Івана Скоропадського обрали на дуже почесну й відповідальну посаду - голови Прилуцької повітової училищної ради. Підібравши собі доброго помічника - Івана Павловича Мачуху, він активно взявся за ввірену справу і досяг у ній найкращих результатів. Невдовзі Прилуцький повіт посів перше місце на теренах Полтавщини за кількістю шкіл та учнів у них. Так, коли у сусідньому Лубенському повіті налічувалося 33 училища і 558 учнів, то у Прилуцькому - 72 училища та 1237 учнів. 1867 року Скоропадський заснував пансіон для підготовки народних учителів; вихованцями цього закладу могли стати лише селянські діти, кращі випускники сільських училищ. Усі вони перебували на повному утриманні Івана Михайловича. 1870 року відбувся перший випуск пансіону, після чого меценат закрив його, заснувавши натомість перше у місті жіноче початкове училище, що пропрацювало 10 років. Ціла низка шкіл та гімназій в Україні завдячують своїм існуванням саме Скоропадському.
Як людина надзвичайно діяльна, чесна і безкорислива, Іван Михайлович користувався беззаперечним авторитетом серед усіх, хто його знав. Вдячні земляки близько 1870 року присвоїли Івану Скоропадському, першому в історії нашого міста, звання Почесного громадянина Прилук. І, як виняток, із дозволу самого імператора у міській управі поряд із портретами осіб "царствуючого дому" помістили портрет Івана Михайловича. Крім того, прилучани назвали іменем Скоропадського вулицю, на якій знаходилася його садиба з прекрасним парком, що мав назву "Острівки". Нині - це територія ефіроолійного комбінату. Вулицю Скоропадську перейменували у 1919 році, давши їй ім'я більшовика-ленінця Бособрода - запеклого ворога української державності й незалежності. На мою думку, цю історичну несправедливість треба ліквідувати: повернути вулиці первісну назву, а також встановити на її початку меморіальну дошку.
Іван Михайлович Скоропадський мав у Прилуках ще одну садибу, зараз там знаходиться гімназія № 1. У садибі були великий будинок, що виходив фасадом на вулицю Київську, і двоповерховий флігель у парку. За незначну суму Іван Михайлович продав цю садибу місту під чоловічу гімназію, до заснування якої він доклав чимало зусиль і коштів. Скоропадський належав до заможних людей. У середині ХІХ століття у Прилуцькому повіті Полтавської губернії та Конотопському, Сосницькому й Глухівському повітах Чернігівської губернії він мав 2050 кріпаків і 7 тисяч десятин землі.
Головною метою свого життя Іван Скоропадський вважав створення небаченого у нашому краї Тростянецького парку. Саме там, у Тростянці, він жив і творив диво, яким ось уже півтора століття не перестають милуватися люди. Ще 1833 року Скоропадський спорудив у Тростянці головний панський дім і розпочав будівництво величезного парку. Улаштування штучних озер, гір, ущелин, мостів та альтанок, завезення з усіх кінців світу екзотичних рослин, дерев і кущів тривали до самої смерті господаря. У результаті титанічної праці і самого Скоропадського, і вченого-садівника Карла Шлінглофа, і місцевого садівника Круподері, і ще сотень і сотень невідомих грабарів та садівників з'явився один із найкращих дендрологічних парків Європи.
Іван Михайлович славився своєю гостинністю й добротою, гарною господарською жилкою. За спогадами його онука - останнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського, у величезному тростянецькому маєтку, який сторожував усього лише один чоловік, ніколи не було крадіжок. Це красномовно характеризує стосунки Івана Михайловича з підлеглими селянами і загалом з усіма оточуючими його людьми. Він понад усе любив природу, музику, українську народну пісню. Завдячуючи Скоропадському, Тростянець став культурним центром: у будинку господаря щотижня збиралися місцеві поміщики і проводили диспути, ділилися враженнями від літературних новинок, влаштовували концерти. Постійними гостями Скоропадського були Галагани, Тарновські, Милорадовичі, Маркевичі. На сцені домашнього театру виступали знамениті на той час українські музиканти Заремби - Владислав Іванович і його син Сигізмунд. Мандруючі лірники й кобзарі, яких Скоропадський обдаровував з особливою щедрістю, виконували старовинні думи й пісні.
Іван Михайлович дуже любив, щоб у його маєтку знаходилося багато гостей, і тому вся садиба, усі великі й малі флігелі, постійно заселялися приїжджими. Тут місяцями жили письменники, художники, артисти. У Тростянці подовгу перебував і творив свої полотна видатний живописець Микола Миколайович Ге. Він, до речі, намалював портрети Скоропадського і всіх членів його сімейства. Портрет Івана Михайловича роботи Ге близько 30 років зберігався у Прилуцькому музеї, але потім його вивезли до Чернігова. Зараз портрет експонується в обласному художньому музеї.
Достеменно відомо, що Скоропадський належав до когорти справжніх українських патріотів. Стіни його тростянецького дому були завішані портретами гетьманів, почесне місце серед них займали портрет І.С. Мазепи та кілька старовинних народних картин із зображеннями легендарного народного героя - козака Мамая. Українськими патріотами виросли й діти Івана Михайловича. Особливо це стосується його доньки - Єлизавети Іванівни Милорадович, котра за власний кошт видавала українські книжки, засновувала школи й бібліотеки. Та найбільша її заслуга перед українською культурою - заснування у 1873 році "Наукового товариства ім. Т.Шевченка" у Львові.
Помер Іван Михайлович 8 лютого 1887 року. Поховали його у найчарівнішому куточку диво-парку, його улюбленого дітища. Ще й досі на залишках мармурового пам'ятника на могилі Скоропадського зберігається напис-заклинання покійного до прийдешніх поколінь: "Любезный прохожий! Сад, в котором ты гуляешь, насажден мною: он служил мне утешением в моей жизни; если ты заметишь беспорядок, ведущий к уничтожению его, то скажи об этом хозяину сада, ты сделаешь доброе дело".
Днями за розпорядженням міського голови Миколи Бабія буде гідно відзначено 200-річчя від дня народження першого Почесного громадянина Прилук Івана Михайловича Скоропадського. 11 лютого представницька делегація покладе квіти до його могили у Тростянці, а 14 лютого, о 15-й годині, у краєзнавчому музеї пройде урочистий захід, учасниками якого можуть стати усі бажаючі. Крім того, задля відновлення історичної справедливості у будівлі Прилуцької міської ради невдовзі знову буде розміщено живописний портрет одного із найдостойніших наших земляків - Івана Скоропадського.
Георгій Гайдай, головний хранитель Прилуцького краєзнавчого музею вик
"Град Прилуки" №6 від 9 лютого 2005 року
Джерело: Прилуки
